Перейти на мобільну версію сайту


03.02.2017

50 – ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК

ляховец«У 50 життя тільки починається» - у цьому переконаний наш співрозмовник, староста селища Сахкамінь Гуменецької сільської ради об’єднаної територіальної громади В’ячеслав Ляховецький, який 7 лютого святкуватиме свій ювілей.

В'ячеслав Анатолійович родом із селища, в якому нині головує. Після закінчення Сахкамінської 8-річки, навчався на техніка-механіка у харчовому технікумі. Відслуживши в армії, у 1988 році влаштувався слюсарем-ремонтником на завод легких металоконтрукцій (нині ВАТ «Модуль»), де пропрацював більше 20 років. 1991-1996 рр. - навчався у Київському економічному університеті за спеціальністю «Фінанси і кредит».

- Практично все моє життя було пов'язане із заводами, - розповідає ювіляр. – У нашому ЗЛМК допрацювався до начальника виробництва металоконструкцій, керував відділом зі збуту. На запрошення такого ж ЗЛМК працював у Старокостянтинові, також начальником виробництва. Згодом запросили налагодити виробництво на подібних заводах у Росії та Казахстані. Виконав свою місію і знову повернувся додому. У 2015 році пішов на роботу в ДП «Нігинський кар'єр» головним механіком та завгаром. Під час виборів старост серед трьох претендентів мою кандидатуру підтримали більшістю голосів, а 9 лютого буде вже рік, як працюю на новій посаді.

- Робота на заводі та в громаді – це наче дві різних стихії. Не важко зі всім справлятися?

- Немає нічого складного, адже основне – це робота з людьми, а вона що на заводі, що в селищі однакова. З кожною людиною можна знайти спільну мову, і головне – це потрібно робити. Насамперед, треба вислухати, і тільки так ти зрозумієш, що вона хоче і як ти можеш допомогти.

- За рік роботи на посаді старости багато вдалося зробити для розвитку селища?

- У першу чергу, хочу сказати, що за цей час у нас зроблено стільки, чого не робилося десятки років. І це все завдяки об’єднаною та активній позиції нашого сільського голови Інни Абдулкадирової. З осені минулого року почали відновлювати очисні споруди, які до того знаходилися в аварійному стані. У які лишень інстанції не зверталися керівники місцевого комунального господарства, а проблема з очисними лежала мертвим вантажем. Нарешті її вдалося зрушити. У аварійному стані перебувала електромережа дитячого садочка, але тепер вона замінена. У школі поміняли вікна на енергозберігаючі, металопластикові. Уперше за довгий час навчальний заклад отримав такий необхідний для покращення навчального процесу засіб, як мультимедійна дошка. У нас реально, не на папері працює бібліотека та сільський клуб. Щодо останнього, то хотілося б там зробити ремонт, але, думаю, з часом і це буде.

Налагоджена співпраця зі всіма підприємцями, з потужним місцевим промисловим гігантом «Нігинським кар'єром».

- Коли починалося об'єднання громад, був період, що селище ініціювало автономію та бажання, щоб поближні села об'єднувалися із Сахкаменем, навіть підписи збирали...

- Так, був у нашому житті й такий час. Люди активно обговорювали майбутні перспективи й до об'єднання підходили свідомо. Ми мали вибір і можливість брати участь у вирішенні власної долі. Сьогодні, напевне, не знайдеться в селищі жодної людини, яка би пошкодувала про об'єднання. Ще раз скажу: для нашого населеного пункту воно стало своєрідним проривом. Узагалі жителі нашого селища надзвичайно активні, спати на посаді не дадуть.

- В'ячеславе Анатолійовичу, кого Ви вважаєте своїми вчителями в житті?

- Звичайно, батьків. Мама все життя пропрацювала у дитячому садочку – спочатку вихователем, потім завідувачем, батько – водієм в автоколоні. Завдяки їм я такий, як є. Чесність та добропорядність – це перше, що цінується в нашій родині. 

На заводі справжнім наставником був для мене Микола Федорович Дзідзінський – головний інженер та конструктор, нині він на заслуженому відпочинку. Зважений, спокійний, завжди добре думав, перш ніж щось робити, і нас цьому вчив. Він багато дав мені і в людському і професійному житті. Ще один мій вчитель, також із заводу – це Віктор Білінський.

Узагалі, доля зводила мене з багатьма нормальними і порядними людьми, від яких багато можна було навчитися – це також і директор кар'єру Микола Ткач і наш сільський голова Інна Григорівна. Обидвоє вміють вислухати, порадити, допомогти.

Я людина не конфліктна, хоч у житті було всіляке, проте зі всіма залишаюся в гарних стосунках. І це мене найбільше тішить.

- 50 – це багато чи мало?

- 50 – це тільки початок, це нові грані життя, які відкриваю у внуках. Якщо маю вільний час, то увесь присвячую сім'ї. Для мене родина на першому плані.

- Розкажіть, як познайомились з дружиною, за що її покохали.

- Не можна сказати, що ми якось там познайомилися. Наталя родом із сусіднього Нігина. Колись два села входили до однієї сільської ради. Молодь була настільки дружня, що як не кожен день, то через день ми в них, а вони в нас. Так ми товаришували всі, вподобав Наталю, а у 1989 році ми одружилися. Уже 28 років разом. 

З дружиною мені пощастило, вона не лише гарна, розумна й весела, а й розважлива та розуміюча. Наталя працює вчителем у Сахкамінській ЗОШ. Маємо двох донечок: старша Аня закінчила Київський університет будівництва і архітектури, працювала у районному Будинку школяра, нині перебуває в декретній відпустці; молодша Яна – студентка Київського національного університету ім.Шевченка, опановує міжнародне право. Найбільша втіха – двоє онуків – Ніночці три рочки, Сашкові рік.

- Хто у Вашій сім'ї головний, чи поділяєте роботу на чоловічу і жіночу?

- Немає такого, завжди все робимо спільно. Без проблем можу допомогти дружині на кухні, взагалі люблю готувати.

- Хто навчив?

- Сам і навчився, коли їздив по відрядженням. Приготувати можу будь-що, але улюбленою стравою все ж таки залишається рагу.

- Відпочиваєте також у родинному колі?

- Звичайно, і відпочинок обов'язково має бути активним. Я не з тих чоловіків, що лежатимуть на канапі з газетою. Для мене головне - рухатися. Ніколи не можна опускати руки. Будеш рухатися вперед, і вирішення будь-якої проблеми не забариться.

До речі, люблю рибалити, щоправда нині на таке захоплення не вистачає часу.

- В'ячеславе Анатолійовичу, що найбільше цінуєте в людях?

- Відкритість, порядність та чесність.

- А що не змогли би пробачити?

- Напевне, зраду. Навіть, брехня може бути виправданою в певних ситуаціях, а от зрада – ні.

- Якщо 50 – це тільки початок, то, відповідно, маєте ще купу планів та мрій.

- Безумовно. Можливо, це прозвучить банально, але насправді хочеться побільше зробити для селища та людей. А роботи ще достатньо – дороги підлатати, клуб відремонтувати, зробити проект селища Сахкамінь. Найсміливіша мрія – це, звичайно, відновлення нашого спортзалу, але якщо ми впоралися з безнадійними очисними спорудами, то і цю проблему вирішимо, бо з таким колективом, із яким сьогодні працюю, можна здолати будь-які труднощі.

Хочеться ще більше часу віддавати дружині, дітям і внукам, щоб життя пройшло недаремно, і завжди було що згадати.


Теги: ювілей, В’ячеслав Ляховецький

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Послуги

Производство подставок под мобильные телефоны на витрину.
Любые размеры под заказ и со склада.
http://promplastic.com/content/33-podstavki-dlya-telefonov-na-vitrinu




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.