| Новини | Економіка | Політика | Особистість | Проблема | Суспільство | Культура | Медицина | Істфакт | Правопорядок | Спорт | Таблоїд |
|
| ||
| |||
Особистість
6 березня 80-річчя відсвяткувала дуже хороша людина, фахівець своєї справи, любляча матуся і бабця, поважна жінка Марія Концунтейло.
Марія Никанорівна – лікар гінеколог із 60-річним стажем роботи. Після закінчення медінституту працювала лише в Орининській лікарні. У її трудовій книжці лише один запис.
Напередодні 8 березня на ДП «НТК «Завод точної механіки» з’явився новий директор. Ним став Валерій Кішко.
Автор:
Тетяна ШУХАНОВА Валерій Петрович народився 21 червня 1958 р. Після закінчення СШ №2 в 1975 р. вступив до К-ПВВІКУ ім.Харченка.
«Робота – це все моє життя», – каже про себе Галина Федорчук. Аксакал податкової служби, до безтями закохана в цифри, вона віддала їм більше 35 років свого життя. І жодного дня не пошкодувала про зроблений вибір. 13 березня Галина Іванівна святкуватиме 55-ліття. За святковим столом зберуться найдорожчі люди, які були для неї опорою й підтримкою увесь час, так саме, як і вона для них. І це буде найкращий подарунок до дня народження.
Автор:
Наталія ЯЦЕМІРСЬКА
Минулої п’ятниці покоління шестидесятих років, яке було задіяне радянським урядом до виконання інтернаціонального обов’язку, відзначало тридцяту роковину з дня виводу радянських військ з Афганістану. За офіційними даними, останнім радянським солдатом, який залишив територію Афганістану, став генерал-лейтенант Борис Громов. Але насправді кілька тисяч радянських прикордонників та бійців спецпризначення залишалися в Афганістані ще до квітня 1989 року.
Чомусь, на жаль, починаємо цінувати людей тільки тоді, коли їх втрачаємо. Здається, що наші батьки, близькі, друзі, колеги будуть з нами вічно. Нас підтримуватимуть, надихатимуть і просто стоятимуть поруч. А коли їхній час приходить, намагаємося по крупинці зібрати спогади про них. І не тому, що нічого не зробили чи не досягли, навпаки їхнє життя було суцільним подвигом. Просто вони завжди залишалися у тіні, щоб своєю працю прокладати дорогу іншим. Одним із таких людей був полковник міліції та секретар ради ветеранів та асоціації «Чорнобиль» Віталій Артамонов, якому 5 лютого виповнилося б 70 років.
15 лютого 30 років тому останній радянський воїн залишив Афганістан. Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але, слава Богу, вже без участі наших солдат. А тоді ж, йдучи у пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.
Дев’ятнадцятирічним юнаком Василь Ганаба потрапив в Афганістан виконувати інтернаціональний обов’язок. У ті роки багато хлопців із робітничо-селянського походження відправляли служити Батьківщині саме в Афганістан, де виконувалися домовленості радянського вищого керівництва та була справжня м’ясорубка. Тоді кращий генофонд нації та робочі руки держави просто фізично знищили, а кому вдалося вижити, ті залишилися знищеними морально.
До 70-річчя Василя Добровольського
Про цього чоловіка варто було б написати документальну книгу. Основою її мав би стати огляд і аналіз написаного й опублікованого ним самим – знаним у області й за її межами журналістом, людиною мислячою, змістовною, непересічною. Можливо, така книга колись буде створена. Зміст її, фактично, вже є. Він оприявнений на сторінках газет, журналів, книг. У багатьох вдячних серцях...
Вчора Юрій Лесик відзначив 51 День народження. Він учасник двох війн – воїн-інтернаціоналіст і учасник бойових дій в зоні АТО, пройшов ці два пекла і залишився живим. Напевне, бабуся вимолила в Бога життя своєму онуку, а батьки виховали справжнього, мужнього чоловіка, який заради щасливого життя на українській землі не шкодував свого живота. Тож вітаємо нашого героя із Днем народження, бажаємо здоров’я, родинного затишку і щоб вдача супроводжувала його по життю.
Наша розповідь ще про одну відому постать, воїна-інтернаціоналіста, який у свої вісімнадцять пройшов через пекло афганської війни, Віктора Манчука.
Не пожаліла доля простого сільського хлопчину. Жовторотий юнак, у якого ще молоко не обсохло на губах, змушений був разом із такими ж як і всі тодішні хлопці відправлятися у безглузде афганське пекло.
Щороку 15 лютого ми вшановуємо учасників бойових дій на території інших держав. І недаремно, адже за їхніми плечима – неоціненний досвід участі у військових конфліктах, що складається з крові й поту, фізичних та душевних травм, недоспаних ночей та сліз дружин і матерів.
Вегерук Микола Іванович народився в лютому 1965 року на Чемеровеччині. Після 8-го класу вступив у Чемеровецьке медичне училище. Отримавши диплом, у квітні 1984 року його призвали до лав Збройних сил Радянського Союзу. Військову службу розпочав в одній із військових частин Вінницької області, де впродовж 2 місяців проходив курс молодого бійця. Після закінчення навчання групу, в складі якої був Коля Вегерук, направили у військову частину ТуркВО міста Ташкент.
Кам’янець-Подільське районне споживче товариство очолила Світлана Лайтер.
Світлана Миколаївна народилася 10 липня 1976 року у місті Ізяслав Хмельницької області. Свою трудову діяльність у системі споживчої кооперації розпочала 1996 року.
У результаті більш ніж дев'яти років запеклих боїв, що спричинили колосальні людські, економічні та моральні витрати, військовий контингент так і не домігся скільки-небудь істотного результату. Афганістан, за словами окремих політологів, став «чорною дірою», яка з неймовірною швидкістю поглинає мільйони радянських рублів і тисячі людських життів.
З кожним роком все далі і далі історія віддаляє нас від вогняних років афганської війни. Але час не підвладний викреслити з людської пам’яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов’язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України, долею одягнених у солдатські шинелі. Така доля спіткала і 54-річного уродженця села Колубаївці Анатолія Ціхоцького.
Статті 1 — 15 з 379 Початок | Поперед. | 1 2 3 4 5 | Наст. | Кінець |
НЕ ГОЛОСУЮ, БО НЕПРОХІДНИЙ 
| ||
|
Наша адреса:
Україна,
м. Кам'янець-Подільський,
вул.Соборна, 27.
| |||
