| Новини | Економіка | Політика | Особистість | Проблема | Суспільство | Культура | Медицина | Істфакт | Правопорядок | Спорт | Таблоїд |
|
| ||
| |||
Особистість
Нещодавно на лацкані піджака генерального директора комунального підприємства «Міськтепловоденергія» Валерія Гордійчука засяяла Зірка Героя України. Він нею пишається та каже: «Це не лише моя заслуга. За цим стоїть невпинна, щоденна важка робота усього колективу, від простого сантехніка, який щодня до колін у багнюці, до інженерних працівників. Ми робимо все можливе, щоб у нашому місті комфортно жилося кам'янчанам, щоб до нас хотіли їхати гості і туристи.
Із кам’янецьких оперів і до заступника міністра інфраструктури України доріс підполковник міліції Юрій Лавренюк.
Автор:
Тетяна ШУХАНОВА Юрій Федорович народився 25 квітня 1980 року в с.Устеньське Здолбунівського району, але він кам’янчанин, бо все його свідоме життя зв’язане з Кам’янцем.
15 квітня працівники карного розшуку відзначатимуть 100 років від дня його створення. Основою усіх оперативних підрозділів міліції є карний розшук. Тут служать сильні духом, професійно підготовлені люди, фанати своєї справи. Щодня розшуковики чистять суспільство від «кримінального накипу», часто ризикуючи наразитися на бандитський ніж чи кулю. Проте справжніх фахівців ніщо не могло збити з обраного шляху. Недарма ж випромінюють такий непереборний оптимізм слова з відомої пісні: «Прорвемся, опера!».
Автор:
Тетяна ШУХАНОВА
Якщо людина талановита і працьовита, то це проявляється у всьому. Самі розумієте, що з простого міліціонера вирости в мера міста – це потрібно мати світлу голову і талант. А можливо, й везіння. Його потрібно було мати завжди: коли починав кар’єру міліціонера, став начальником карного розшуку, коли повертався додому живим після небезпечного завдання чи сутички зі злочинцем. Його талант помітили податківці і після звільнення з міліції запросили у свої ряди. Мавши набуті досвіди, він зумів очолити наше місто, яке роками мало славу маленького Палермо. Воно й досі залишається надто складним у всіх сенсах. Мова нині про ще одного пінкертона, полковника міліції Михайла Сімашкевича.
Автор:
Тетяна ШУХАНОВА
Наша ювілярка Валя Ногачевська народилася в сім’ї, де у великій пошані були такі правила: велика любов до праці, повага до людей, чесність та порядність. Батько Михайло Євстафійович пройшов тернистий шлях життя, сам досягав своєї мети.
15 квітня – 100 років карному розшуку. Минулого номера газети ми розпочали публікації про знаних пінкертонів нашого міста. Першим на шпальти газети потрапила легенда карного розшуку Йосип Жезіцький. Наступний достойний чоловік, учень Йосипа Івановича – підполковник Валерій Смицький. Валерій Сильвестрович також був учнем і послідовником начальників карного розшуку Володимира Васіка (покійний), Володимира Білюка, Івана Адамовського, Віктора Діденка. У трьох останніх наш герой був заступником.
Автор:
Тетяна ШУХАНОВА
15 квітня працівники карного розшуку відзначатимуть 100 років з дня його заснування. Отже, вони відзначатимуть своє професійне свято, яке було започатковане саме в цей день 1919 року Радою народних комісарів УРСР. Відтак було видано декрет «Про організацію судово-карного розшуку».
Автор:
Тетяна ШУХАНОВА Карний розшук – гвардія органів внутрішніх справ, яка стоїть на сторожі інтересів держави.
6 березня 80-річчя відсвяткувала дуже хороша людина, фахівець своєї справи, любляча матуся і бабця, поважна жінка Марія Концунтейло.
Марія Никанорівна – лікар гінеколог із 60-річним стажем роботи. Після закінчення медінституту працювала лише в Орининській лікарні. У її трудовій книжці лише один запис.
Напередодні 8 березня на ДП «НТК «Завод точної механіки» з’явився новий директор. Ним став Валерій Кішко.
Автор:
Тетяна ШУХАНОВА Валерій Петрович народився 21 червня 1958 р. Після закінчення СШ №2 в 1975 р. вступив до К-ПВВІКУ ім.Харченка.
«Робота – це все моє життя», – каже про себе Галина Федорчук. Аксакал податкової служби, до безтями закохана в цифри, вона віддала їм більше 35 років свого життя. І жодного дня не пошкодувала про зроблений вибір. 13 березня Галина Іванівна святкуватиме 55-ліття. За святковим столом зберуться найдорожчі люди, які були для неї опорою й підтримкою увесь час, так саме, як і вона для них. І це буде найкращий подарунок до дня народження.
Автор:
Наталія ЯЦЕМІРСЬКА
Минулої п’ятниці покоління шестидесятих років, яке було задіяне радянським урядом до виконання інтернаціонального обов’язку, відзначало тридцяту роковину з дня виводу радянських військ з Афганістану. За офіційними даними, останнім радянським солдатом, який залишив територію Афганістану, став генерал-лейтенант Борис Громов. Але насправді кілька тисяч радянських прикордонників та бійців спецпризначення залишалися в Афганістані ще до квітня 1989 року.
Чомусь, на жаль, починаємо цінувати людей тільки тоді, коли їх втрачаємо. Здається, що наші батьки, близькі, друзі, колеги будуть з нами вічно. Нас підтримуватимуть, надихатимуть і просто стоятимуть поруч. А коли їхній час приходить, намагаємося по крупинці зібрати спогади про них. І не тому, що нічого не зробили чи не досягли, навпаки їхнє життя було суцільним подвигом. Просто вони завжди залишалися у тіні, щоб своєю працю прокладати дорогу іншим. Одним із таких людей був полковник міліції та секретар ради ветеранів та асоціації «Чорнобиль» Віталій Артамонов, якому 5 лютого виповнилося б 70 років.
15 лютого 30 років тому останній радянський воїн залишив Афганістан. Афганська війна тривала 10 років. Триває і сьогодні, але, слава Богу, вже без участі наших солдат. А тоді ж, йдучи у пекло, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати нове життя.
Дев’ятнадцятирічним юнаком Василь Ганаба потрапив в Афганістан виконувати інтернаціональний обов’язок. У ті роки багато хлопців із робітничо-селянського походження відправляли служити Батьківщині саме в Афганістан, де виконувалися домовленості радянського вищого керівництва та була справжня м’ясорубка. Тоді кращий генофонд нації та робочі руки держави просто фізично знищили, а кому вдалося вижити, ті залишилися знищеними морально.
До 70-річчя Василя Добровольського
Про цього чоловіка варто було б написати документальну книгу. Основою її мав би стати огляд і аналіз написаного й опублікованого ним самим – знаним у області й за її межами журналістом, людиною мислячою, змістовною, непересічною. Можливо, така книга колись буде створена. Зміст її, фактично, вже є. Він оприявнений на сторінках газет, журналів, книг. У багатьох вдячних серцях... Статті 1 — 15 з 386 Початок | Поперед. | 1 2 3 4 5 | Наст. | Кінець |
МОЖЕ ДІЙДЕМО ДО ЄВРОПИ 
| ||
|
Наша адреса:
Україна,
м. Кам'янець-Подільський,
вул.Соборна, 27.
| |||
