Перейти на мобільну версію сайту


22.11.2019

ВІД РОБОТИ ПОТРІБНО ОТРИМУВАТИ

округУ школі він мріяв тримати штурвал літака. Йому подобалося небо, польоти і почуття безмежності. Натомість через роки шкільна мрія стати льотчиком чи пілотом авіаліній переросла в більш вагомішу – він став лікарем. І на сьогодні є одним із провідних спеціалістів в Хмельницькій області за вузькопрофільною спеціальністю урологія. 

У рамках проекту «Госпітальний округ» газета «КЛЮЧ» поспілкувалася з лікарем–урологом Кам’янець-Подільської центральної районної лікарні Володимиром Кириленком.

– Володимире Васильовичу, коли стався той переломний момент у житті, після якого Ви вирішили стати лікарем і про яку саме спеціалізацію мріяли. Чи з самого початку це була урологія?

– Свою мрію я змінив у старших класах, адже тема медичної галузі для моєї родини ніколи не була чужою. Моя мама за спеціальністю фармацевт. Тому з дитинства разом з авіатематикою, а батько працював авіадиспетчером, завжди звучала медична термінологія. І мене це зацікавило. Закінчивши школу і медичне училище в м.Кам’янець-Подільський, я вступив разом із своїм другом, однокласником Віталієм, з яким навчався у загальноосвітній Жванецькій школі I-III ступенів, до Буковинського медичного інституту. Саме його і закінчив.

Спочатку дуже хотів стати висококласним хірургом, але мене хвилювало подальше працевлаштування, і я задумався над вибором іншої спеціалізації. Вона не змусила на себе довго чекати. У мене на курсі викладав професор медичних наук Олександр Федорук. Він настільки цікаво проводив лекції по урології, що я повністю визначився з напрямком роботи і на сьогоднішній день про це не жалкую жодної хвилини.

– Але урологія непроста спеціалізація, загалом як і взагалі професія лікаря. З якими труднощами довелося зіштовхуватися на початку робочої кар’єри і наскільки взагалі важко чи легко бути людиною цієї професії?

– Чесно кажучи, я б не сказав, що мені було важко. Була як і в кожного певна адаптація до роботи, але вона швидко пройшла. Я знав, чого я хочу, як це робити. Усвідомлював і усвідомлюю кожну хвилину свого життя, що я несу відповідальність за здоров’я тієї чи іншої людини. Це систематизує, гартує і виховує самодисципліну у всьому. А найголовніше, я дуже люблю свою професію. Вважаю, що якщо не любити справу, якою ти займаєшся, то краще не братися за неї, особливо коли ти обрав професію медика.

– Володимире Васильовичу, урологія – одна з тих сфер медицини, про яку не часто говорять вголос, однак із проблемами у якій зіштовхується чи не кожен. Хвороби тут, як і в інших сферах, молодшають, але медицина крокує вперед і розвивається. Як Вам вдається йти в ногу з часом і досягати таких гарних результатів, адже я знаю, що до Вас за консультаціями і порадами звертаються не лише місцеві, але й обласні колеги?

– Ми всі одне до одного звертаємося. Коли з’являються якісь нові методи і способи лікування, проходимо навчання і потім практикуємо. Хочеться, аби хвороби проходили з найменшим коефіцієнтом болю і дискомфорту як і операції, які часто доводиться робити. Одним із таких прикладів є робота з лапароскопом, який півтора року тому отримала Центральна районна лікарня. За допомогою цього апарату тепер можна робити операції без хірургічного втручання. Ви не уявляєте, наскільки це важливо, особливо для пацієнта, якому видаляють передміхурову залозу. Це одна з найскладніших операцій в урології і переваги її проведення лапароскопічним методом очевидні, адже для пацієнта така операція менш травматична, дозволяє відновитися і пройти реабілітацію в найкоротший термін. 

Для хірургів ендоскопічне оперативне втручання дає можливості кращого бачення і більш широкого доступу до операційного поля. Ми оперуємо під трьохкратним збільшенням, маємо можливість краще бачити тканини, з якими працюємо. Чого не можна сказати про відкриті операції, під час яких щось робимо на «дотик», за допомогою пальпації. Лапароскопічні методи забезпечують ліпший результат. Але для того, щоб оперувати цим методом, треба витратити певний час на підготовку. Лікар більше витрачає часу, однак пацієнт від цього лише виграє. І вже на третій-четветрий день, якщо немає ніяких ускладнень, пацієнт може йти додому. Використання лапараскопу в хірургії – це великий крок для проведення безболісних операцій. Сподіваюся, на цьому ми не зупинимося.

– Як довго триває така операція? І чи легко було робити її вперше?

– Скажу так: практикуючий лікар не повинен ніколи нічого боятися, адже не завжди все залежить від досвіду роботи. Хоча в цьому випадку, на мою думку, щоб стати асом у проведенні таких операцій, потрібно їх зробити не менше ста. Я зробив їх понад 40, по 3-4 операції щомісяця. Одна така операція триває півтори-дві години і потребує максимальної уваги. Як і реабілітація після неї. Бували такі випадки, що я три доби знаходився поруч із пацієнтом. Я до цього звик і мені це подобається.

– Володимире Васильовичу, але лікар-уролог лікує не лише чоловіків, як чомусь всі звикли думати. Як часто до Вас звертаються жінки і з якими захворюваннями?

– Так, попри розповсюджену думку, ніби уролог – це виключно чоловічий лікар, таке твердження не відповідає дійсності. Уролог працює з жінками так саме, як і з чоловіками, адже є низка захворювань, які підпадають під кваліфікацію саме моєї спеціалізації. Це можуть бути запальні процеси, як, наприклад, цистит. Це серйозна хвороба. Зустрічається і недостатність м’язів тазового дна, і поганий сфінктерний апарат у жінок, що призводить до стресового нетримання сечі. Також саме уролог лікує часте сечовипускання. Але, на превеликий жаль, жінки люблять у 80% займатися самолікуванням, і звертаються до уролога вже тоді, коли хвороба переростає в хронічну форму. Це велика проблема на сьогодні. Намагаюся боротися, провожу з цього питання роз’яснювальну роботу, розповідаю наскільки шкідливе самолікування і до яких наслідків потім призводить. Але вибір завжди за людиною. Змусити робити те, чого вона не хоче, я не можу. Чоловіки в цьому плані більш дисципліновані. Хоча всім би їм радив до уролога звертатися частіше, особливо після 40 років. Робити аналізи, обстежуватися, онкологія молодшає з кожним роком, на жаль.

– Володимире Васильовичу, а як Ваша родина ставиться до постійної зайнятості. На мою думку, лікар – це людина, яка сама собі не належить, з ненормованим робочим графіком і постійним цілодобовим очікуванням телефонного дзвінка.

– Так воно і є. Мої рідні до цього звикли, адже знають, як я люблю свою роботу і яке задоволення від неї отримую. Хотілося б зробити ще більше в цьому напрямку, але на все свій час. А ще в майбутньому хочеться відкрити свою приватну практику. Я буду для цього прагнути.

– Вдається коли-небудь абсолютно від всього абстрагуватися і відпочити?

– Я дуже люблю рибалити і читати медичну літературу. Це для мене найкращий відпочинок.


Теги: госпітальний округ, Володимир Кириленко

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.