Перейти на мобільну версію сайту


06.03.2020

ГОСПОДЬ ВКАЗАВ ЇЙ ШЛЯХ

медсестри– Я ніколи не лягаю в лікарню, якщо на роботі немає Майї Василівни, – розповідає моя знайома. – Це людина від Бога, справжній ПРОФІ, яких не часто можна зустріти на життєвому шляху. У неї золоті руки, серце і душа. Чужий біль – це і її біль, тому її люблять і цінують не лише колеги, але й багато пацієнтів, які пройшли через її руки.

Вирішили познайомитися з цією супер-жінкою. Піднімаємося на другий поверх міської лікарні у кардіологічне відділення. В коридорі тихенько питаємо: «А де Майя Василівна?». Із палати, яка знаходиться в кінці коридору хтось каже: «Я тут, я тут. Що сталося?». Виходить схвильована дуже симпатична жінка в білому халаті, рукавичках і масці. Підходимо до палати, а там четверо лежачих хворих і чотири дівчинки-студентки з медичного коледжу. Пояснюємо, що хочемо з нею поспілкуватися з приводу її роботи.

– А що тут говорити, – каже пані Майя, – бачите, вони мене чекають.

Затамувавши подих чекають, коли чарівниця до них підійде. Майя Василівна підійшла до Анатолія Васильовича, який лежав на першому ліжку, узяла в руку голку, яка миттєво опинилася в його вені. Він навіть не помітив, як це сталося, хоча, напевне, кожен з нас знає, що таке попасти у вену. Поки тобі це зроблять, кишки перевернуться кілька разів. А потім ще довго ходиш із синяком.

Швиденько Майя Василівна впоралася зі своїми підопічними і приділила увагу нам. Приємне обличчя, надзвичайно добрі блакитні очі, в яких можна просто втопитися.

Виявляється, що Майя Василівна в медицину потрапила за волею долі, навіть сама не сподівалася. Після закінчення у 1986 році Петрашівської школи (Віньковецький район) вступала до технологічного технікуму, та не судилося. З двома четвірками в атестаті не пройшла конкурсний відбір, проте з цим же атестатом та результатами іспитів поїхала в далекий казахський Кібазтус і там вступила в медичне училище. Закінчивши перший курс, вдалося перевестися в Чемеровецьке медичне училище, про що потім ніколи не пожалкувала. За словами нашої героїні, училище дає досить сильну підготовку, тут була гарна теоретична база, яку практично проходили і закріпляли в лікарні. Потім випускниця влаштувалася на роботу у Віньковецьку лікарню, спочатку в терепавтичне , а потім хірургічне відділення. За один рік довелося змінити вісім відділень. І тут з армії повернувся односелець Григорій Побута та їхні шляхи перетнулися. Вже 30 років вони разом, душа в душу ростили донечку Уляну, їй вже 29 років. Дуже теплі і щирі стосунки залишилися у подружжя і до нині. Пані Майя з такою любов’ю в очах говорить про свого єдиного і найдорожчого в житті чоловіка Григорія Григоровича.

1993-го року родина переїхала до Кам’янця-Подільського, а пані Майя пішла працювати в терапевтичне відділення, де 12 років полегшувала життя хворим людям. До них вона завжди ставилася з добром і теплотою. Згодом Майя Василівна переводиться в кардіологічне відділення і вже 17 років працює тут, спочатку маніпуляційною сестрою, а останній час, у зв’язку із реорганізацією, вона працює палатною сестрою. Як проводить маніпуляції вона, не вміє ніхто. У неї дуже легка рука і серце, яке може на відстані загоїти біль. Взагалі пані Майя випромінює добро, яке оточує всіх навколо. І про колектив, у якому вона працює розповідає з такою ж теплотою і любов’ю. Вона рада, що у відділенні є такий лікар, як Петро Петрович Бойко. 

– Він лікар від Бога, який сотні людей повернув до життя, – каже Майя Василівна. – Ця людина і вдень і вночі робить все можливе, щоб продовжити хворим життя. У нас взагалі чудовий колектив, зокрема й завідувач відділенням Олександр Григорович Смольніцький, лікар-кардіолог Галина Олексіївна Морозова. Її люблять хворі. Що стосується В’ячеслава Івановича Костинського, то це взагалі легенда міської кардіології. Він створив її в Кам’янці. А старша медична сестра Тетяна Євгенівна Роздобудько взагалі мені, як мама. Вона уважна до наших проблем, завжди порадить і підтримає. Про таких кажуть – людяна. Взагалі в нашому відділенні черствому не можна бути. Трапляється, що люди помирають і ти кожну смерть переживаєш разом з їхніми рідними і близькими. Нібито від серця щось відривається, бо ж ти за ними доглядала, лікувала. Вони тобі довіряли дуже особисті і спогади і миті життя.

На запитання: «Чому ж Ви не пішли навчатися до медінституту?», Майя Василівна відповіла, що спочатку думала це зробити, але потім вирішила присвятити себе коханому чоловіку і єдиній донечці. А хворим допомагає й на своєму місці.


Теги: медсестра, золоті руки, серце і душа

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.