Перейти на мобільну версію сайту


03.02.2012

За що забанили «Стару фортецю»?

Якщо книга популярна, якщо її герої запали в серця читачів, то таку книгу, як правило, екранізують. Не стала винятком і трилогія нашого земляка Володимира Бєляєва «Стара фортеця». Її екранізували тричі. Сьогодні наша розповідь про першу з цих екранізацій.
Beljaev_1936.jpgПерша частина трилогії під назвою «Підлітки» побачила світ у листопаді 1936 р. в журналі «Молодая гвардия». Наступного року вона вийшла окремою книжкою як повість «Стара фортеця». А ще через рік її автор - 29-річний Володимир Бєляєв - став членом Спілки письменників СРСР. Це був жвавий, усміхнений юнак з прекрасною трудовою біографією та незгасимою енергією. Копиця чорного волосся та оливкові очі робили його схожим на цигана.
На основі повісті Бєляєв написав сценарій художнього фільму з тією ж назвою - «Стара фортеця». Цей сценарій без жодних зауважень затвердили в Москві - в Головному управлінні кінематографії: постанову підписав відповідальний працівник управління Олександр Вітензон.
Ставив «Стару фортецю» досвідчений режисер Мирон Білинський, уродженець Одеси, який після закінчення технікуму кінематографії в рідному місті працював спочатку на Київській, а від 1932 р. на Одеській кіностудії. 1 001.jpg
Зйомки розпочалися улітку 1937 р. Вони проходили в Одесі, Ялті, Кам’янці-Подільському. У цьому фільмі дебютував як кіноактор майбутній визначний майстер художнього слова Андрій Сова, який тоді навчався на останньому курсі Одеського театрального училища. Йому випала роль Котьки Григоренка. Одним із партнерів Андрія Корнійовича у фільмі був Марк Бернес, який до того знявся в епізоді у фільмі «Ув’язнені» та у ролі шпигуна Красовського у фільмі «Шахтарі». У «Старій фортеці» Марку Наумовичу випала епізодична роль. Першу ж славу йому принесла роль Кості Жигульова у знятій 1938 р. стрічці «Людина з рушницею».
Mark_Bernes_1937.jpgГромадськість України уважно стежила за постановкою картини «Стара фортеця», преса систематично інформувала читачів про хід зйомок.
На початку 1938 р., коли основний матеріал фільму було знято й переглянуто, трест «Українфільм» преміював Бєляєва за доброякісний і актуальний сценарій.
У березні 1938 р. «Стара фортеця» була цілком готова. Стрічку спочатку прийняла Одеська кіностудія, потім її затвердили в Києві. А далі готову картину відвезли до Комітету у справах кінематографії в Москві. І ось тут несподівно почалися проблеми. Утім, якщо зважити, що 9 січня 1938 р. начальником Головного управління кінопромисловості (невдовзі перетвореного на Комітет у справах кінематографії) став старший майор держбезпеки Семен Дукельський, який до того працював тільки в каральних органах, то несподіванки були цілком закономірними. Тим паче, що ключові посади в комітеті теж дісталися чекістам. Так, Головне управління з виробництва художніх фільмів улітку 1938 р. очолив Олександр Лінов (Лінов-Манькович), який перед тим був начальником Головного управління таборів НКВС.
Білинському, який привіз «Стару фортецю» в Москву, Лінов прямо заявив, що картину на екрани не випустять, оскільки вона не значиться в тематичному плані. Коли режисер зауважив, що картина цілком готова, Лінов різко обірвав його: «Це нічого не значить. Ми можемо подарувати її Одеській кіностудії».
Andrij_Sova.jpgДалі долю «Старої фортеці» намагалися з’ясувати працівники Одеської кіностудії. Але Лінов стояв на своєму: «Такої картини немає. Раз вона не згадується в тематичному плані, значить, картини не існує!»
У перших числах серпня в Москві проходив актив кінопрацівників. У дебатах, які розгорнулися по доповіді Дукельського, знову було порушено питання про затримку «Старої фортеці». Семен Семенович у завершальному слові знову повторив, що «Стара фортеця» не може бути випущена, наголосив: «У нас немає жодних підстав переглядати план... Тим паче немає підстав воскрешати вже забраковані фільми».
Оскільки Бєляєв жив тоді в Ленінграді, то до боротьби за «Стару фортецю» підключилися його колеги з ленінградського відділення Спілки радянських письменників. 15 серпня 1938 р. правління цього відділення обговорило заяву автора сценарію «Старої фортеці». Через тиждень було направлено запит Дукельському про те, чому комітет затримує картину «Стара фортеця». Одночасно правління просило надати йому можливість переглянути цей фільм. Проте Дукельський на лист письменників не відповів. Готова картина, як і раніше, лежала на полиці в Комітеті у справах кінематографії. Dukelskyj.jpg
1 грудня 1938 р. «Литературная газета» вмістила лист, який підписали 18 ленінградських письменників (серед них Михайло Зощенко, Веніамін Каверін, Юрій Герман), на захист «Старої фортеці». Майстри слова, зокрема, звернули увага на таке:
«Необґрунтованість заборони картини ще більше дивує й тому, що досі через нестачу нових картин на екранах радянської країни йдуть старі, давно бачені фільми. Невже у картини «Стара фортеця», що оповідає про боротьбу українського народу з німецькими окупантами, менше підстав бути показаною радянському глядачеві, ніж, наприклад, у картини «Гра в кохання» або в картини «Баби рязанські», які досі йдуть на столичних екранах?»
15 грудня 1938 р. «Литературная газета» повернулася до долі «Старої фортеці» в передовій статті «Шляхетна праця», в якій позиція Дукельського трактувалася як «зразок направильного ставлення до праці письменника». 26 грудня та ж «Литературная газета» у репліці «Товариш Дукельський не відповідає» зауважила: «Ми змушені нагадати шановному товаришу, що в нашій демократичній країні так чинити не прийнято». Крім того, 16 грудня Бєляєв безпосередньо звернувся в ЦК ВКП(б) зі скаргою на Комітет у справах кінематографії, який упродовж чотирьох місяців затримував «цілком готову картину», яка обійшлася державі в 1 млн. рублів.
2 січня 1939 р. Дукельський у зв’язку зі скаргою Бєляєва та виступами преси в його підтримку змушений був давати пояснення самому В’ячеславу Молотову - голові Ради Народних Комісарів СРСР. Семен Семенович заявив, що кампанія на захист Бєляєва переслідує «прагнення створити прецедент для перегляду всієї лінії» очолюваного ним комітету щодо тематичного планування і назвав «домагання» письменника «безпідставними». І знову вийшов сухим із води. 10 березня Дукельського нагородили орденом Леніна, а 9 квітня Політбюро ЦК ВКП(б) призначило його наркомом морського флоту СРСР. Проте Семен Семенович ще два місяці завідував радянським кіно, аж доки 3 червня йому на заміну не призначили Івана Большакова, який не мав чекістського минулого.
«Стара фортеця» ось-ось мала вийти на екрани, але тут підвернулася нова біда. Нею став Договір про ненапад між Німеччиною та СРСР, підписаний у Москві у ніч на 24 серпня 1939 р. «У фільмі, - як зазначив потім в автобіографії Бєляєв, - показувався розгром німецьких інтервентів». Нових друзів радянська влада дратувати не хотіла, тож картину, користуючись сучасною термінологією, «забанили» назавжди. Очевидно, стрічку, як писав про це у спогадах про Дукельського кінорежисер Михайло Ромм, просто-напросто змили...
Про наступну екранізацію «Старої фортеці» читайте в наступному номері «КлюЧа».

Теги: Стара фортеця, Беляєв, кіно

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Послуги

Почему стоит выбрать Всеукраинский банк спермы?
Полная конфиденциальность с первого обращения в клинику;
Консультация репродуктолога и узких специалистов на основании уже имеющихся исследований и новых показателей;
Обследование на высокоточном оборудовании согласно последним...




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.