Перейти на мобільну версію сайту


18.01.2013

СВЯТО МЕЛАНКИ НА ПОДІЛЛІ

Надзвичайно важливу роль для населення Поділля відігравали календарно-обрядові свята. Користуючись матеріалами книги «Поділля. Історико-етнографічне дослідження» розповімо про святкування свят Меланки та Василя.
В останній день Старого та перший день Нового року (13 та 14 січня за новим стилем) наші предки відзначали свята Меланки та Василя. На відміну від обрядових дійств Різдва чи Великодня, ці свята не мали такої значної релігійної складової. Ніч перед Новим роком вважалася чарівною, з нею було пов’язано багато повір’їв та ритуалів. Так, існувало повір’я, що на Новий рік заховані гайдамаками гроші «горять» і їх можна в цей час дістати, а в інший час вони були недоступними для людського ока.
Під Новий рік молоді батьки, у яких протягом року народжувалися діти, носили «вечерю» для сільської баби-повитухи. Одночасно з «вечерею» їй приносили подарунки, а вона, в свою чергу, пригощала гостей, які до неї завітали.
Майже на всій території Поділля були розповсюджені церемоніальні костюмовані обходи – Меланка або Маланка (назва походить від свята святої Меланії, яке відзначали у цей день). Усі ролі в обрядовому костюмованому дійстві виконували хлопці, серед яких центральне місце відводилося перевдягнутому в дівчину чи молодицю парубку.
Найбільш колоритні та розгорнуті форми Меланки були поширені на півдні Поділля, тобто в нашому регіоні. Південне Поділля разом з Буковиною та Прикарпаттям найкраще на теренах України зберегли ритуал меланкування та його архаїчні риси. Цікавим фактом є те, що в супровідних календарних піснях Меланка часто називалася «подністрянкою».
Варто також згадати, що лише в невеликих селах була одна ватага меланкарів. В Меленка.jpgосновному ж, їх було декілька на один населений пункт. Вони формувалися за принципом «вулиця» чи «кут села».
Оскільки основним носієм традицій було українське селянство, то в обрядовому дійстві збереглися і сільськогосподарські впливи. Зокрема, маємо інформації про так звану новорічні оранку та посів. У деяких населених пунктах меланкарі тягнули за собою плуг та імітували посів хлібних зерен.
Уже з ХІХ століття Меланка трансформувалася в громадську святкову забаву, своєрідний сільський карнавал, у якому важливу роль грали шлюбні мотиви. За свідченням І. Ф. Беньковського з Кам’янецького повіту, «ходіння з Меланкою полягає в тому, що хлопці збираються групами, наймають музику і ходять під вікнами хат, де є дівчата; прийшовши під вікно, парубки співають пісні, в яких звеличують батьків дівчини, а головним чином саму дівчину».
Меланка – головна героїня обрядового дійства - зображувалася недоладною господинею, яка б’є посуд, мете сміття від порога до центру хати, розливає воду тощо. Все це характеризувалося в пісні:
«Наша Меланка – добра ґаздиня,
Припічок миє, лавицю білить...»
Цікавий обряд під час меланкування в Старій Ушиці зафіксовано в книзі «Поділля. Меланка3.jpgІсторико-етнографічне дослідження». Спочатку смерть своєю косою вбивала Меланку, при цьому Дід плакав та просив у господаря «на ліки». Отримавши гроші, він запрошував Лікаря, який оживляв Меланку. Все це супроводжувалося жартами та дотепами.
Обряд Меланки традиційно завершувався проханням про винагороду, яке висловлювалося в гумористичному стилі. Так, за інформацією письменника-подолянина Анатолія Свидницького, для Меланки прохали «прядива на намітку, святому Миколі на очкур».
Досить часто маски виготовляли з липової кори, в якій робили прорізи для очей, носа й рота. Бороду та вуса робили з прядива чи овечої вовни.
Популярним персонажем обрядових дійств був Ведмідь. Його зображував хлопець, обв’язаний гороховою соломою чи одягнутий у вивернутий догори вовною кожух. Разом зі своїм поводирем - Циганом - він розігрував кумедні сцени.
Іншим оригінальним персонажем була Кобилка. Влаштовувалася вона наступним чином: до вивернутого кошика, що покривався рядном, попереду чіплялася кінська голова з дерева, а позаду хвіст з конопель; посередині кошика робився отвір для вершника, до пояса якого і чіплялася Кобилка.
Поруч з цим інколи використовувався справжній кінь. На Хмельниччині на свято Василя було прийнято заводити в хату прикрашеного квітами коня, якого називали «полазним». Це дійство використовувалося не лише селянством, але й духовенством та поміщиками.
Відгомоном древнього землеробського обряду є й досі розповсюджене на Поділлі новорічне посівання зерном. Символічний засів здійснювали і дорослі, і діти (переважно чоловіки). Починали ходити ще вдосвіта. У хаті розкидали на підлозі та столі хлібні зерна, виголошуючи традиційні поздоровлення: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком вас вітаю» або «Сійся, родися жито-пшениця, на Новий рік, на Василя». За повір’ям ці зерна могли виконувати роль оберегу.
На превеликий жаль, ми змушені констатувати, що стародавні народні традиції на сьогодні забуваються та втрачаються. Календарно-обрядові дійства типу Меланки нині проводяться або силами фахівців-етнологів, або збереглися в далеких селах, умовно кажучи, на краю географії сучасного урбанізованого світу. Традиції святкування Меланки на сьогодні відроджуються на півдні Поділля, зокрема на Тернопільщині. Уже вкотре центром святкування Маланки є село Горошова Борщівського району.
Ігор СТАРЕНЬКИЙ, член Національної спілки
краєзнавців України, спеціально для «КлюЧа».

Теги: Меланка, традиції, Ігор Старенький

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.