Перейти на мобільну версію сайту

05.06.2015

ЖУРНАЛІСТ - ЦЕ НЕ ПРОФЕСІЯ...

А ви помічали, як інколи дитячі ігри визначають наше майбутнє? Згадую свої літні канікули в бабусі у селі. В той час, коли інші дітлахи наминали за обидві щоки соковиту 2f.jpgполуницю, бігали наввипередки з дідусем на пасовисько, щоб швидше пригнати корову додому, чи плескалися в теплому ставку, я була зайнята - працювала над випуском газети. А тоді важко було...

Комп’ютери та принтери з’явилися значно пізніше, а тому я була змушена писати все від руки, а ще ж потрібно було зібрати матеріал, розпитати сільських бабусь, як їм живеться, які проблеми та хвороби турбують, переслухати безліч історій, щоб потім у міру своїх сил написати якесь хвилююче оповідання. А газету ще й потрібно ілюструвати! А це важко, коли Бог обділив тебе художніми талантами, але «надо, Федя, надо!». Навіть тягар із розповсюдження писаного видання я взяла на свої тендітні дитячі плечі. Виготовивши кілька приблизно однакових примірників, я крадькома підкидала їх у поштові скриньки сусідів. А оскільки до світової (читай: сільської!) слави була байдужою, то даних, хто ж випускав у світ оте чудо журналістської майстерності, не надавала. Та й не потрібно було! Минулого багато років, а в одному з буковинських сіл ще й досі пам’ятають дівчинку, яка замість того, щоб бавитися з однолітками, займалася видавничою справою.

У випускному класі, коли підлітки або їхні батьки ламали голову над вибором майбутньої професії, в мене все було зрозуміло: хочу писати! І треба ж було такому статися, що якраз тоді вбили Гонгадзе, і мама наклала суворе табу на професію журналіста. Та я й тут знайшла лазівку - філологічний факультет! Кожен журналіст або письменник повинен грамотно писати. І я провчилася всі 6 років, завжди знаючи, що вчителем не працюватиму й дня. І зараз пам’ятаю, як тремтіли руки і підкошувалися ноги, коли прийшла в на той час нещодавно створену газету «Кам’янецький часопис «КлюЧ» питати про роботу. І ось я вже три роки як журналіст. Не маючи належної освіти, інколи набиваючи гулі, відчуваючи тільки інтуїтивно, як потрібно писати, навчаючись у своїх більш досвідчених колег...

За ці три роки я зрозуміла одне: журналіст - це не професія, серед нас чимало вчителів, психологів, економістів, юристів... Журналіст - це стиль життя, це покликання.
Зі святом вас, колеги!

Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.