Перейти на мобільну версію сайту

20.02.2015

ВИЖИВАЄМО, ЯК МОЖЕМО

Є таке поняття: «Зона комфорту». Певне, не варто зайвий раз пояснювати, що це означає, fy.jpgадже словосполучення говорить саме за себе. Саме з цієї зони комфорту більше року тому виштовхнули всіх українців без винятку та ще й грюкнули дверима перед самісіньким носом, мовляв, викручуйтесь як можете.

Та чи кожен забажав змінити звичний ритм життя? На жаль...

Я не буду говорити про людей, які миттєво відреагували на ситуацію, несподівано відкривши в собі дар майданівця, волонтера, добровольця, благодійника, активіста, пакувальника допомоги, шукача безвісті зниклих і поранених тощо. Про таких з великої літери Героїв ми пишемо щотижня, захоплюючись їхньою мужністю, відвагою, щирим серцем, добротою й терпимістю. Вони наче ангели, зіткані з найкращих людських чеснот. Не варто дивуватись, чому Бог забирає до себе найкращих. Вони самі йдуть, аби інші на мить зупинилися й запитали себе: «А я б так зміг?».

Не писатиму й про тих, хто віддав життя за Україну; хто покинув сім’ю, і пішов на фронт, керуючись принципом «хто, якщо не я»; хто поділився тим, що мав, віддав не задумуючись, без жалю. Вони з легкістю попрощались зі своєю зоною комфорту заради інших, а їхні сім’ї затягнули паски й кожного вечора моляться аби їхній захисник повернувся додому живим. І вони розуміють, що важко всім, бо знають, як це.

Але є й інші, для яких зона комфорту стала сенсом життя і її втрата прирівнюється заледве не до апокаліпсису. Перед отими, іншими всі в боргу.

Ви чули, наприклад, таке: «Ви нас повинні годувати й забезпечувати, бо через вас почалась війна. Ви бачили які ціни кругом, я дешевше не продам. Хай подивляться, як я живу, мені треба квартиру, землю, нормальні умови. Я краще «відкошу» від армії. Це ж на сході воюють..».
Або ще так: сім’я прихистила біженців, а вони щодня їм нагадують, через кого так бідують. Ніхто не може поставити нахаб на місце, бо ж соромно. Чоловік потрапив у полон, а жінка жаліється, що їй ніхто не допомагає, виставляючи на загал світлини неприбраної хаті з облупленими дверима. І такій газдині також не соромно. Вояка ділиться останнім, а коли йде додому, йому плюють у спину й пошепки кленуть. Ці, інші будуть боротися за свою, навіть убогу зону комфорту, де б вони не були.

Зрозуміло, що кожен виживає як може, але якщо моє біле - це твоє чорне, то чи можемо ми бачити однакову картинку цього світу? На жаль...

Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.