Перейти на мобільну версію сайту

19.12.2014

ВІРТЕ!

Він жив там, у місті мого дитинства, і був дуже схожий на святого Миколая, бо мав густу 10867140_824505470926039_1443822763_n.jpgбілосніжну бороду. Вона огортала обличчя, мов пухнаста хмаринка, лягала на груди кількома порціями солодкої вати, перегукуючись з двома вовняними чубчиками брів. На носі сиділи окуляри у надтонкій сріблястій оправі з прямокутними скельцями, під якими променіли найдобріші блакитні очі у світі. Стригся він коротенько, охайно, завжди чисто вбраний, худорлявий, повсякчас у доброму настрої і дуже виразно віяло від нього казкою і чудесами.

Я вірила, я так сильно вірила, що він і є Миколай, що не могла очей відвести від нього, коли моя бабця зупинялася з ним побалакати. Я питала її потім: «А звідки він знає, як ти називаєшся?». А бабця відповідала, що він знає все про всіх: знає імена, адреси, вчинки і бажання...

Дихання припинялося, коли він схиляв голову і звертав увагу на мене. Я не чула, що він запитував, я нічого не чула. Бачила, як слова рухали його бороду, а пізніше тисячі зморшечок збігалися до очей, а вилиці підіймала посмішка, схована в тій купі головного доказу його приналежності до ієрархії чарівників.

Щастям безмежним було побачити старенького у вікні, коли він йшов повз нашу хату. Я вибігала й неслася до того боку огорожі, де видно вулицю, котрою він пішов далі, вдивляючись у кожен крок до моменту, поки його не ховав поворот. Швидка хода видавала заклопотаність, бо у Миколая мусить бути безліч справ. У руках він ніс порожню полотняну торбочку, прямував за хлібом, я так думала, оскільки всі дорослі так роблять, а Миколай не є виключенням, до того ж, йому потрібно трохи відволіктися від постійних виготовлень подарунків.

Вірила я в того дідуся і взимку, і влітку, коли бачила в сандалях та в легенькім костюмі, вірила... Досі його пам'ятаю і знаю, що він, як не на тому світі зміцнює віру дітей, то вже десь у небі помагає справжньому...

Наближається така ніч, що святий Миколай дивиться на кожного з нас, бачить з боку серця й неодмінно покладе у сердечну комірчинку якийсь дарунок - невидимий, найцінніший, найпотрібніший, попри всі традиції й очікування чогось під подушкою...

Посміхатиметься під густою бородою, коли видітиме, що його чекають, що на нього сподіваються, що в нього вірять... Вірте!

Ірина ЖМУРКО

Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.