Перейти на мобільну версію сайту

19.06.2015

«ВЧЕРА - ЧЕЧНЯ, СЕГОДНЯ - УКРАИНА. ЧТО БУДЕТ ЗАВТРА?»

Саме такими словами висловилася відома письменниця, роман якої нещодавно з’явився на поличках 2f.jpgкнигарень і спричинив ефект вибуху та був перекладений багатьма мовами.

Уже зараз книжку ставлять в один ряд із відомими військовими щоденниками дітей - Тані Савічевої з блокадного Ленінграда й Анни Франк, що розповідає про злочини нацистів. Її жваво обговорюють й українські книголюби, адже, враховуючи нинішню ситуацію на сході, чомусь мимоволі знаходиш болісні паралелі. Мова йде про роман Поліни Жеребцової «Мураха у скляній банці».

Коли почалася Перша чеченська війна, Поліні було лише дев’ять. Десять довгих років вона вела щоденник, записуючи в нього все: як бомбили місто, як вони з мамою торгували на ринку, щоб прожити, як дівчинку поранило осколком, як удома не було ані тепла, ані води і їм довелося ділити напівзруйновану квартиру, що майже провалилася в підвал, з голодними щурами...

Чому вона це фіксувала? Авторка в одному з дописів дає вичерпну відповідь: сподівалася, що після її неминучої смерті щоденник потрапить до рук військових і вони зрозуміють, що ніколи не можна воювати...

Чомусь у нас склалося враження, що в Чечні живуть темні й безпросвітні люди, а в наших сусідів-росіян - що їх неодмінно потрібно рятувати! І накинулися браві військові шуліками на містечка й села визволяти бідний і нещасний народ. Тільки от методи в них трохи дивні: бомбардування, катування, розстріли... Нічого вам не нагадує?

Згідно з книжкою, деякі російські бійці інколи дивувалися, коли дізнавалися, що в будинках, які вони бомблять, живе мирне населення. Так саме і нам здається, що на сході України не залишилося простих людей - лише військові й ідейні. Але насправді це не так. Читаючи роман Жеребцової, зрозуміла, що дехто просто не міг виїхати звідти через брак коштів і тому, що немає куди. Згадую епізод, як авторка з матір’ю ходили в безкоштовну їдальню, де волонтери роздавали їжу, і спливають у пам’яті розповіді свекрухи, що її кума, яка мешкає на Луганщині, щотижня відвідує Дім молитви, хоча не поділяє їхнього віросповідання, адже там роздають або макарони, або якісь крупи... А ще вона з багатьма сусідами перебралися до підвалу, щоб убезпечити себе від бомбардувань...

Вірите, читаю щоденникові записи дівчинки з Грозного, і так мені страшно, що, не дай Бог, росіяни й нас «рятуватимуть» впродовж 10 років...

Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.