Перейти на мобільну версію сайту

27.06.2014

ПОВЕРНІТЬ МЕНІ...

Поверніть мені мирне небо! І нехай воно поки що чисте і блакитне, не пошматоване крилами літаків-винищувачів на брудне обдерте шмаття, все одно я благаю всіх і кожного:2f.jpg поверніть мені моє небо, ось ту синь, у яку так часто вглядалися ми із синочком, коли йшли додому із садка і вигадували щоразу нові казочки про хмаринки чудернацьких форм, які зустрічалися нам на шляху. Тепер ми не фантазуємо на тему, куди сховалося сонечко і на кого образився дощик, що аж заплакав. Не підіймаю голови догори, плечі похило опустилися вниз під важкою ношею новин зі сходу: стільки-то поранених, така-то кількість убитих...
Дивно, але сліз немає. Хіба ми стали такі черстві? Навряд чи. Просто для того, щоб сформувалася звичка, потрібно впродовж двох тижнів виконувати одну й ту ж роботу. А скільки часу - місяців, тижнів, днів, годин, секунд - ми живемо в тому пеклі, яке ще ніхто не називає війною?.. Ні, це не сліпота, це просто вперта, по-дитячому наївна віра в те, що якщо ми щось заперечуємо, то його не існує. Як колись у дитинстві, піднявши руки дашком на головою і промовивши магічні слова: «Я в будиночку», ти автоматично ставав захищеним від будь-яких посягань на твою персону. Або можна було просто заплющити очі й упевнено вірити в те, що тебе ніхто не бачить, якщо нікого не бачиш ти. Обіймаю подумки свою багатостраждальну країну руками, міцно зажмурюю очі і кричу щосили, щоб долетіло не тільки на Східну Україну, а й набагато далі: «Ми в будиночку! Відстаньте від нас!». Не допомагає...
Поверніть мені мирне небо! Я хочу знову дивитися у вись і не уявляти жахливих картин, у яких винищувачі скидають на моє прекрасне місто смертоносні бомби, де літаки із невинними людьми на борту падають палаючим метеором на землю і розбиваються вщент.
Поверніть мені мою тиху і спокійну Україну, в якій я почувалася в безпеці, де люди помирали від старості чи хвороб, а не внаслідок військових дій; де батьки збирали гроші синові на автівку чи житло, а не на бронежилет; де дівчина проводжала коханого у відрядження, а не на війну; де чоловік не покидав сім’ю, поспіхом витираючи непрохану сльозу з думкою, чи побачить він рідних ще раз...
Геть від нас, непрохані зайди, «ми - в будиночку»...

Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.