Перейти на мобільну версію сайту

12.06.2020

ПОВЕРНЕННЯ В ЗВИЧНЕ ЖИТТЯ

Пом’якшення карантину, потепління та усвідомлення того, що нарешті літо все ж таки розпочалося, внесло свої корективи в наше життя. Втомлені від закритих приміщень люди почали повертатися поступово до свого звичного ритму, діти почали заповнювати вулиці, в людей почали з’являтися на обличчях посмішки. Не знаю, чи правильно є ось так узяти і розслабитися, відпустити ситуацію, коли проблема хвороби нікуди не ділася. Але одне я можу сказати точно – люди скучили за живим спілкуванням один з одним, особливо діти.

Час розставляє все на свої місця, формуються пріоритети, більше значення приділяєш цінностям. І, якби не тимчасове перебування в звуженому закритому просторі, багато хто і не взнав, що насправді для нього важливо в житті. Дещо по- іншому цього року пройшли великодні свята. Буду говорити і особисто за себе та багатьох моїх друзів, які чемно дотримувались умов карантину. Мені, звісно, шкода, що я цього року не провідала свою бабусю. Тому що не один десяток років, не дивлячись ні на що, я хоча б на кілька годин завжди на Великдень, як і на Різдво поруч з нею. Деякі мої друзі взагалі цього дня сиділи абсолютно самі вдома. Як вони мені говорили, в них був час багато про що подумати і осмислити.

Наші діти, яких не відтягнеш навіть силоміць від всіляких гаджетів, комп’ютерів та ноутбуків, самі визнавали, як їм хочеться простого спілкування, дивитись в очі одне одного не з екрану, а наживо. Взнаки далося і дистанційне навчання. Спочатку їм було цікаво, але з часом дуже хотілося шкільного шуму. Знову ж таки, говорю це з прикладу свого сина. Якщо раніше я робила зауваження за довгий час проведений за комп’ютером, то під час карантину він мені сказав, як він йому набрид.

Стосунки з друзями теж стали іншими. Ми почали відчувати важливість їхньої присутності в нашому житті, коли хочеться взяти і обійняти одне одного за плечі. Це ті моменти, на які ми часто не зважаємо в щоденному побуті. Частішими стали телефонні дзвінки до рідних та близьких з запитанням «Не як у тебе справи?», а «Як ти себе почуваєш?». Побажання здоров’я стало мати якийсь сакральний зміст.

Ми по–іншому почали ставитися до працівників медичної галузі. До всіх без винятку. Ми перестали їх розділяти за напрямками їх роботи, тому що кожний з них 24 години наражається на ймовірну небезпеку.

Особисто я та люди, з якими ми працювали від початку карантину, розвозивши продукти харчування, кожного дня взнавали про долі людей. При цьому часто доводиться бути психологом. Так як це переважно люди похилого віку, які перебували весь час вдома, то й історії їх життя дуже різні. В кожного своя. І, якщо вдавалося, хоча б якось морально підтримати, то мені вже від цього легше на душі.

Тому, коли бачу зараз як люди посміхаються і відновлюють свій повсякденний ритм життя, мені здається, що треба було таки для віх нас цього карантину, щоб зрозуміти навіщо і для чого ми живемо.

Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.