Перейти на мобільну версію сайту

23.03.2018

НАДІЮ ВТРАЧЕНО

Наташа-1Пам’ятаєте лозунги кількарічної давнини «Врятувати Надію»? З білбордів та плакатів на нас дивилося тендітне, наче писане з ікони личко льотчиці, української бранки, яку незаконно утримували в російській в’язниці. Підписи за її визволення збирали тисячами по всій країні. Нас переконували, що в полоні не просто Надя, а Україна. І якщо ми не визволимо Надію, то втратимо будь-яку надію, даруйте за тавтологію, на щасливе майбутнє.

Савченко врятували, вона ж бо була депутатом №1 у партійному списку! Це вам не якісь там невідомі політв’язні, журналісти чи громадські активісти, долею котрих не варто сильно перейматися. Це політика. Гра, в якій будь-яка карта може стати джокером.

Українська льотчиця, ступивши на рідну землю, стала символом усіх нескорених духом і дійсно подарувала надію людям, які воюють на сході країни, людям, які чекають із цієї безглуздої війни батька, сина, брата, доньку... Врешті-решт навіть подарувала примарну надію на майбутнє, і хоч на коротку мить ми отримали дещицю справедливості.

Пройшов час, почалися зміни. Те, що було величне здалеку, стало приземленим і навіть огидним зблизька. Надя потрапила в парламент. Погладшала. І зрешту спустилася з того п’єдесталу, на який її підняв народ, на грішну землю. Тепер вона зрадниця, терористка, яка запланувала зі спільниками державний переворот і повалення конституційного ладу в країні. Тепер вона не герой і ніколи ним не була. Пронести вибухівку в парламент – вчинок не гідний героя. Хоча... десь глибоко в душі, а може й не дуже кожен українець мріє, аби кілька кілограмів тротилу рознесли вщент той цирк під куполом у самому серці столиці. Та це все лірика і беззаконня.

Страх обраних небожителів впасти додолу настільки великий, що вони кричать «зрада» на все, що хоч якось загрожує їхньому ситному й безпечному життю. І вкотре вдаються до подвійних стандартів, коли одним можна, а іншим – зась. Вони обирають, хто стане наступним кумиром, а хто – зрадником. Защораз розпалюючи протистояння та влаштовуючи шоу, скеровують наші з вами точки фокусу у вигідне для них же русло. Глядач аплодує, а лялькар розважає.

І поки в країні глядачі ходитимуть на такі вистави, цирк гастролюватиме. А надія... Та кому вона потрібна, якщо ми самі не знаємо, чого хочемо. Запас граблів, на які ми наступаємо, безкінечний, як і рух по колу. Тільки Мойсея, який би вивів нас з цього хаосу, на жаль, немає. Натомість суцільні кумири, що час від часу падають з п’єдесталу.

Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.