Перейти на мобільну версію сайту

06.09.2013

БЕЗ ЗАЙВИХ БАЛАЧОК

Люблю людей діла. Мені з ними легше порозумітись. Я з ними однієї крові, я розумію мову справ, Наталія Яцемірська.jpgконкретних і дієвих. А от безкінечні говоріння й забалакування просто таки заводять мене у якийсь безжалісний ступор. І я жалкую, що взагалі зав’язалася у цю, як на мене, словесну боротьбу з вітряками.
Звичайно, говорити легше. Набагато простіше теревенити за чашкою кави, мовляв, як все погано у нашій маленькій провінції, які всі черстві й безініціативні, важкі на підйом і тому подібне.
Людина балачок ніколи не зрозуміє того, хто махає сапою на городі, або ж того, хто візьметься за лопату й без усіляких примушувань чи вагань відкидатиме сніг на вулиці. А тих, хто дає з власного гаманця для інших, «балакуни» взагалі вважають ледь не прибульцями. Як? Взяти ось так і віддати? І на що? На громадське?
«Накрали, та й тепер дають», - копошаться буркутуни у власній хаті скраю. «Піаряться! Де би вони так просто гривню дали чи щось зробили без відеокамер», - підтримують розмову провокатори.
Так, людей балачок є безліч, як і самих балачок. Вони для мене, людини діла, немов нинішня опозиція до влади. Суцільне пустослів’я й пусті розмови: «Який я нещасний і пригноблений... Яка влада корумпована й не дає дихнути простому люду... Як усе нечесно й несправедливо... Усі пахнуть не знати чим, і лише я один (одна) фіалками!.. Бо за справедливість, бо за народ...». Так і хочеться крикнути вслід таким людям: «Не забудьте про «ура, на барикади!».
З балакунами намагаюсь тримати дистанцію, хоч і не завжди щастить їх розпізнати. Певне, бракує досвіду чи, можливо, в житті ще не набита якась із запланованих долею гуль. Натомість, тішуся, що знаю в місті, по селах багато людей, справжніх господарів, які не тікають закордон, які живуть і працюють в Україні, які вірять у майбутнє. Ба більше, творять це майбутнє. Без зайвих балачок, без нарікань, без пліток і заздрощів. Власними руками творять, горять тією ідеєю, якій судилося стати реальністю. Бо їм болить за Україну так, що слів не вистачає для пустих розмов.
... Моя мама, не знаю, звідки в неї взялося, часто любить повторювати фразу: «Бог трударів любить». Хочеться вірити, що це так, що він дійсно любить стільки людей. Бо хоч і спочатку було слово, але й Бог не сидів, склавши руки.

Дивіться також:




Повернення до списку




Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями
Діють акції




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.