Перейти на мобільну версію сайту


03.10.2014

ЖИТТЯ НЕ УЯВЛЯЮ БЕЗ ДРУЗІВ ТА СПОРТУ

Хто на Кам’янеччині не знає Сан Санича Остафійчука? А ще краще його знають як «Пончика». Інша людина могла би образитися на таке прізвисько, та Сан Санич сприймає це з гумором.
Олександр Остафійчук народився 6 жовтня в Кам’янці-Подільському. Після закінчення восьмої школи за компанію з Анатолієм Яворовським і Володимиром Колесником - колегами боксерами - пішов навчатися в ПТУ №4 «Електроприладу». Потім - служба в армії та навчання в К-ПВВІКУ, 222.jpgале військовою стежиною він не пішов. 1980 р. влаштовується на роботу в позавідомчу охорону, а в 1981 р. за направленням комсомолу йде працювати в райвідділ міліції помічником оперативного чергового. 1982-1984 рр. навчався у Львівській школі міліції.
У правоохоронних органах дослужився до підполковника міліції, працював дільничним інспектором, опером, старшим опером з особливо важливих справ, начальником дільничних інспекторів, начальником карного розшуку. Коли пішов з міліції, очолював міськрайонну виконавчу службу, згодом зайнявся адвокатською практикою та приватною службою охорони.
Своє життя Сан Санич не уявляє без друзів наших менших та спорту. Він ніколи не залишав заняття боксом, цю любов передав у спадок своєму онукові Нікіті. Уявіть собі, у своїх 55 ювіляр має гарний прес і легко тримає гімнастичний кут! Скільки себе пам’ятає, постійно в домі були собаки. Ще в дитинстві батько дозволив завести східно-європейську вівчарку на призвисько Юкон. Але собачий вік не довгий, тому наступним 333.jpgдругом була сука породи боксер Лінда. Напевне, це було найдорожче створіння і коли її не стало, вся родина ридала. Лінда врятувала життя єдиної донечки родини Остафійчуків. Якраз тоді вони мешкали в Оринині. Дівчинка гралася в дворі, вирішила перейти дорогу й не побачила КамАЗ, який вже був поруч. Ще мить, і він би збив дівча. Але напереріз автівці кинулась Лінда, вона з усієї сили смикнула за плаття, маленька Олександра впала в кювет, а Лінда потрапила під колеса вантажівки. Собака отримала численні переломи ребер, вся родина виходжувала її, годували з піпетки.
Після неї був ротвейлер Балу, згодом - буль-мастиф ----- - ця порода дуже віддана дітям.
Олександр Остафійчук переконаний, що кожна собака схожа на свого господаря як зовні, так і за характером. Крім собак, у домі мирно вживаються папуга, кріль, ангорський хом’як та кіт.
Завжди поруч із цим жвавим, жартівливим, непосидючим і неспокійним чоловіком його дружина 111.jpgІрина. Розумна жінка, вона по життю пронесла повагу до свого чоловіка, який мало бував вдома, мало допомагав по господарству, мало приділяв уваги донечці, проте нині багато уваги приділяє єдиному онукові.
Пліч-о-пліч з важких дев’яностих збереглася дружба з колегами по міліцейській службі. Якщо потрібна буде допомога Сімашкевичу, Дмитруку, Чуловському, Слюсару, Кучерявому чи Шевчуку, не задумуючись вдень чи вночі без жодного слова Сан Санич киниться на допомогу, бо це надійні, чесні, справедливі, справжні чоловіки, з якими не день і не рік боровся з бандитами та беззаконням.
- Нині опери не мають таких потужних вчителів, як були у нас - Петро Басюк, Олег Янковський, Олександр Надворний, Степан Киданчук, Василь Щур, Вадим Гаманюк, - зітхає ювіляр.
Не обходилося в міліцейському житті й без кумедних випадків.
- Якось зимою сидимо в засідці у сараї: втомилися, пригрілися й дехто з наших заснув, - розповідає іменниник. - Чую щось гаряче в моєму вусі, перелякався аж завмер. Обережно оглядаюся, а то теля лиже моє вухо. Де воно взялося? Іншого разу довелося прикинутися п’яним і валятися під забором, доки дочекалися злочинця. Навіть був випадок, коли на кладовищі могилу копали в очікуванні бандита.
Минулого року Сан Санич завітав на День карного розшуку і приніс величезну коробку. Усіх розпирала цікавість, хтось вирішив зазирнути. А звідти як вилетить півень! Німа сцена. Усі намагалися зловити птаха, аби той не перебив посуд у кафе.
- Якби не пішов у міліцію, то б потрапив у бандити, - жартує Сан Санич.  
- Олександре Олександровичу, чому «Пончик»? На пончика Ви зовсім не схожі.
- (Сміється). Мій батько працював на Гуменецькому кар’єрі, і мав традицію після роботи зайти з друзями в кафешку. Він постійно казав буфетчиці: «Сто грам і пончик». До нього так і прилипло це прізвисько, а вже згодом дісталося мені у спадок.

Теги: Олександр Остафійчук, Пончик

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.