Перейти на мобільну версію сайту


09.06.2017

Я НЕ МОЖУ ДИРЕКТОРА ГЖЕБОВСЬКОГО ЗАЛИШИТИ ЗА ДВЕРИМА

фотка3Вчора 55-ий День народження відсвяткував справжній чоловік, військовий, люблячий батько, надійний друг, директор КП «Спецкомунтранс» Сергій Гжебовський. Він у 17 років надів військові чоботи, а через 20 їх зняв, а тепер вже 13 років воює зі сміттям, щоб рідне місто було чистим.

Сергій Миколайович - кам’янчанин, народився 8 червня, навчався в СШ №7 (це була 8-річка), але закінчив 1979 р. СШ №8 (10-річку) і відразу вступив у Київське вище військове інженерне училище зв’язку. 1984 року новоспеченого лейтенанта направили служити в м.Тираспіль, а через рік - у Белгород-Дністровськ, де він пройшов усі посади - від командира взводу до заступника начальника штабу окремого радіотехнічного полку особливого призначення.

Але постійно тягнуло в рідне місто і вдалося в 1994 році перевестися в 1500 Центр на посаду начальника зв’язку гарнізону. Через два роки він став старшим викладачем військового факультету (колишнє К-ПВВІКУ). 1999 р., коли побачив розвал армії, вирішив у чині підполковника звільнитися й переїхати до Дніпропетровська, де став директором фірми «Васіл», яка випускала досить потужне спортивне обладнання. За два роки «Васіл» із командою перейшов у Верходніпровський крохмало-паточний комбінат. 

- Це була дуже потужна структура, - каже Сергій Миколайович, - я там згодом став заступником генерального директора. Комбінат через два роки викупив Петро Порошенко, я з ним пропрацював ще півтора роки. Там була чітка система, і мені здавалося, що в державі буде так, як у нього на підприємстві, то буде порядок. Але, напевне, помилявся, бо коли він став керувати, в державі почався суцільний безлад, і причиною цього була відсутність команди.

Потім Сергій Миколайович переїхав у Кіровоград, став заступником голови правління Кіровоградобленерго, очолював відділ з безпеки, а через рік переїхав в Одесу заступником з економічної безпеки Одесаобленерго. І коли його товариш збудував на Оболоні в Києві великий спортивний магазин, він став генеральним директором, але згодом надійшла більш приваблива пропозиція, йому запропонували посаду заступника директора з економічної безпеки в німецькій корпорації, яка викупила три цементних заводи – київський, рівненський і миколаївський. У 2004 році, 8 березня, коли повертався з Рівного в Кам’янець, потрапив у серйозну аварію і вирішив залишитися в рідному місті, бо сюди постійно вабило. Тут він організував власну справу, займався лісом, і в лісі його доля звела з депутатом Чистяковим, який запитав у нього: «Що ти тут робиш, маючи такий великий досвід?».

Вони вдвох пішли до колишнього міського голови, товариша в дитинстві Олександра Мазурчака, який запропонував посаду заступника начальника ЖКГ, але через чотири місяці він зрозумів, що це не його.

- Отримувати на горіхи ні за що і головне - не по свої вині, - каже іменинник. - Я написав заяву, а мер каже: «Піди подивися КАТП-22802, яке розвалюється. Там працюють хороші люди, потрібен справжній господар». Подивився і залишився. Тоді моє рідне місто потопало в смітті. Не було техніки, були люди й величезні борги. Тоді машини виїжджали о 8-ій і вже о 12-ій поверталися на базу. ЖЕКи самі вивозили своє сміття, в них був свій транспорт. Я проаналізував ситуацію і прийшов до Мазурчака з пропозицією закумулювати всю техніку на моєму підприємстві, щоб було з кого спитати. Він погодився, я перебрав усю техніку, ми її відремонтували і почали працювати. 

За три місяці розібрався в ситуації, дуже багато допоміг мені Олег Хавронюк різними запчастинами. За 4 роки відновив автомобільний парк. Було рішення закрити нерентабельне КАТП і почати працювати з нуля. Тоді в сейфі підприємства було дві тисячі і величезний на той час борг у 47 тисяч.

Упродовж двох місяців вдалося розрахуватися з боргами перед людьми по зарплаті, закупив пальне і почали серйозно працювати. Наш кістяк тоді складався з мене, головного інженера Костянтина Римші та диспетчера Алли Київської. Ми намагалися вивезти все сміття, яке накопичилося навколо контейнерів, встигали лише прибирати з баків, але місто від сміття все ж таки позбавили. Потім була створена нова абонентська служба, для неї в кредит закупили комп’ютер і полегшили роботу своїм працівникам та послуги клієнтам. 

Міський голова Анатолій Нестерук запропонував ще взяти на обслуговування міські кладовища. Ми переформатували повністю роботу. Об’єднали всі структури в одне підприємство і почали наводити порядки на чотирьох кладовищах. Сьогодні залишається проблемою питання безпритульних собак, але ми з цим нічого зробити не можемо, бо не від нас це залежить. Ритуальною службою у нас займається професіонал своєї справи Альона Павлюк. Вона ладнає з клієнтами, жодних зривів похоронів не було.

З 2012 року підприємство ритмічно працювало і здавалося, що зможемо самі вижити, але цьогорічне підняття цін на все, в тому числі мінімалки, змусило нас проїсти всі гроші. Тепер ми змушені змінювати свої тарифи. Та попри все, вважаю наше підприємство потужним, тепер нас не бачать кам’янчани, бо працюємо вночі. Є кістяк підприємства, який робить наше рідне місто чистим і красивим. Цих людей не чути. Їх не видно, вони поза кадром. Але їхню працю добре видно. Щодня вивозимо 140 тонн сміття.

Коли спілкувалася з іменинником про його життя, він постійно повертався до роботи свого підприємства, а це означає, що людина цим просто хворіє і інакше свого життя не уявляє.

фотка2- Сергію Миколайовичу, а що для Вас сім’я?

- Так сталося, що я вдруге одружений. У мене троє дітей. Старша донька зараз у декретній відпустці, син - військовий за контрактом. А найменша Вікторія збирається цього року до школи. Вона в нас досить хвороблива, часто маємо безсонні ночі, доки Вікуся одужує.

Я щаслива людина, в мене дружина, яка мене розуміє, і з нею легко. Щодо червня, то для нас це важкий місяць - у внучки Єви день народження, у доньки, дружини і в мами теж. Моя сім’я досить дружна, хоча не завжди часто вдається зібратися разом.

- Узагалі, враховуючи Вашу зайнятість, Ви щось робите вдома?

- Допомагаю дружині все, що попросить. Я добре готую. Люблю готувати страви з м’яса і картоплі, хоча можу багато чого. Десь років шість тому, в мами на дачі знайшов батьківський автоклав і зошит з його рецептами консервів, консервації і самогонки. Добре з дитинства пам’ятаю, як батько робив консерви з риби та м’яса, і вирішив сам спробувати. Вперше закатав 63 банки, з них три не вийшли. Коли через час вирішили продегустувати, то не помітили, як строщили відразу три банки. Ще декілька разів я робив тушонки, але це надто великі витрати часу, тож перестав робити. Якось у компанії випив сто грам дорогої «казьонки» й отруївся, напевне, «пальонка» була, і згадав про батьків рецепт. Відтепер я роблю самогон, який сам хочу, пригощаю своїх друзів. Найбільше полюбляють журавлинну, але моя коронна – на шипшині й на чазі - це такий північний березовий гриб. Така, батьківська жилка, в мене прокинулася в п’ятдесят.

- Як Ви вважаєте, Вашій дружині пощастило з Вами?

- Ні, моїй Ірині зі мною не пощастило. У мене жорсткий характер, я не вмію директора Гжебовського залишити за дверима квартири.

- У яких закордонних країнах встигли побувати?

- У мене ніколи навіть паспорта закордонного не було. Немає часу. 7 років тому я останній раз був на морі. Маю вже багато невикористаних відпусток.

- То ви хворий на трудоголізм?

- Знаю, що це недобре, знаю, що маю на роботі надійний тил, що мої працівники зроблять усе можливе, щоб не підвести мене, але мені і їх шкода, бо вони викладаються наповну. У нас на підприємстві вже виробилася чітка система.

- Вас ніколи не тягнуло в політику?

- Ні, це не для мене, там багато бруду, а я звик з ним боротися.

- Бізнес якийсь маєте?

- Ні, мети такої не мав, проживаємо в міській квартирі.

- Хто Ваші друзі?

- Міцна дружба пов’язала нас чотирьох ще з першого класу – Коля Гуска, Валера Постовий, Женя Слабунов і Олег Кольцов. Ми рідко зустрічаємося, бо в кожного діти, онуки, але буває, як зустрінемося...

фотка1- Яку маєте заповітну мрію?

- Насамперед, щоб закінчилася війна. Я, як військова людина, розумію і багато бачив. Для когось просто рядочок – поранено семеро, а для мене - це кров, це біль, це понівечена психіка і долі. Мені це нагадує Афганську війну і її наслідки для простих людей, які нині нікому не потрібні й на них хтось зробив собі політичну кар’єру, а хтось - великі статки. І мене бентежить, що там, на сході, гинуть люди, а в іншому місці в шоу «Холостяка» відбуваються глянцеві події.

Мені довелося відкрити одну банку тушонки, якою годують наших вояків, там м’яса взагалі не було, а якісь жили і сало, а за ціною вони як героїн. Напевне, хтось заробляє на війні, щоб витрачати у своєму спокійному і жирному житті.

Зрозуміло, що маю мрію поставити на ноги донечку.

- За що Вам буває образливо?

- Коли щось зроблю і мене не похвалять, а от коли помітять мої старання, то ще більше хочеться зробити.

- День народження де будете відзначати?

- Винятково в колі родини.

- Вітаємо Вас із Днем народження і дякуємо за Вашу дуже потрібну для Кам’янця працю.

Теги: ювілеї, Сергій Гжебовський

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.