Перейти на мобільну версію сайту


14.07.2017

ВІДМІННИК ПО ЖИТТЮ. Віталій БОГАЧИК

богачикНа сотні з чубчиком гектарах орендованого поля вмістилося всього потрохи – є тут пшениця, соя, соняшник, овес і навіть гречка. Його господар щоранку об’їжджає поля й милується майбутнім урожаєм. Без такої вранішньої «аграрної зарядки» уже й не уявляє свого життя. Каже, що це його найкращий заряд бадьорості. 

Відмінник у школі, він і досі залишається таким у житті. Завтра директор ТОВ «Агродім Велес» Віталій Богачик святкуватиме свій 41-ий День народження. Без пафосу, в родинному колі, бо ж простоту й щирість – найперше, що цінує в людях.

– Віталіє Вікторовичу, із аграрною долею визначилися з дитинства?

– А як інакше? Батько працював водієм у колгоспі, дід також. У когось, можливо, літо проминало в таборах відпочинку чи на морі, а в мене – на тоці, біля тракторів і комбайнів. І досі без цього не уявляю справжнього літа.

– Чому обрали професію саме інженера-механіка, а не, скажімо, агронома чи ветлікаря?

богачик-1– Із технікою завжди був на «ти». Годинами міг просиджувати в батька на роботі, дивитися, як він працює чи ремонтує автомобілі, крутити там якісь гайки. У 10 років я вже пробував кататися на машині, з дозволу, звичайно. Мав старенький мотоцикл «Планета». Він більше ламався, ніж я на ньому їздив. Але яке то було щастя його ремонтувати й знати, що можеш впоратися навіть із найскладнішою поломкою. А на 16-річчя дід з бабкою подарували мені новесенький «Днепр-11». Це був, напевне, найкращий подарунок у житті.

– Навчання легко давалося?

– У школі був відмінником. Бувало, як зроблю якусь помилку в зошиті, то тато заставляв переписати все по новому. Спочатку сердився, а потім ця звичка переросла в терплячість. І завжди хотілося зробити краще. Перше питання, яке собі ставив: «Як хтось може знати краще за мене?!»

У технікумі та й академії старанності в навчанні стало трохи менше. Як і всі студенти, хотів повеселитися з новими знайомими та друзями. Але те запитання й досі частенько собі ставлю.

– Із головного інженера за 10 років у директори. Застрімкий кар’єрний ріст чи ні?

– Можна було й швидше. Я зі звичайної сільської родини, ніколи нічого не отримував просто так, усе довелося заробити важкою працею. Але це, повірте, найкраще. Ти маєш знати на своєму підприємстві все – від найдрібнішої гаєчки до великих агрегатів.

Цукровий комбінат, де я працював заступником директора, взяв в оренду землі в Гаврилівцях. Тож мені довелося з Чемеровеччини перебратися на Кам’янеччину. У Чемерівцях було простіше – і в бізнесі, і в житті, і в людських ваєминах. Там живуть за принципом – ти мені, я тобі. А в Кам’янці чомусь усе грішми вимірюється (сміється).

богачик-3– Колись за Гаврилівцями закріпилася стійка асоціація зі страусами. Здається, Ви тримали цих екзотичних птахів у господарстві?

– Було й таке, хоч нині немає, але є намір придбати страусячу пару. До речі, пара у страусів – це троє осіб, самець і обов’язково дві самки. Може бути й більше. Коли працював директором ТОВ «Агрохолдинг «Слов’янський», привіз з Черкас 25 страусів. Їм було по 2 місяці, мали вагу в 20 кг кожен. За один раз усі в газельку не вмістилися, довелося двічі долати маршрут. Тоді ми з головним ветлікарем пів України об’їздили, аби цих птахів знайти. Знаю, що сьогодні страусами займаються в Дніпрі, тож, можливо, незабаром вони знову з’являться в Гаврилівцях. Відверто, хочеться мати щось екзотичне, тож планую вирощувати павичів, фазанів, ну і звичайно, курей та качок.

Коли самостійно взявся за господарювання, починав з 30 га землі – сіяв просо. Знав усіх голуб’ятників в області. Відвідав чимало аграрних виставок, де зі всіма перезнайомився. Сьогодні ж вирощую соняшник, сою, пшеницю, овес, гречку, одним словом усе, крім проса (сміється). Посадив невеличкий сад, у якому вже дозрівають яблука та груші. А ще люблю квіти, особливо троянди.

– Окрім рослинництва, Ви займаєтеся і тваринництвом?

– «Займаюся» – це занадто голослівно сказано. Тваринництво в Україні з сьогоднішніми законами – це така ж екзотика, як і страуси. Тримаю близько двох десятків овець. Тут, на господарстві, утримуємо молодих, а дорослі – в Чернівецькій області. Там їх доять і роблять бринзу, щоправда, небагато, якраз для власних потреб вистачає.

– Слідом за Вами аграрним шляхом пішов і Ваш брат Сергій, який нині успішно керує філією «Кам’янець-Подільська ТОВ СП «Нібулон». Допомагаєте один одному в жнива?

– Ні, кожен займається своїм. У нього велике господарство, більше 10 тисяч гектарів. У мене свого клопоту вистачає. Зустрічаємося хіба що в батьків на святах чи днях народження. Сергій – людина публічна, депутат районної ради. Я ж поза політикою, звик до більш спокійнішого і розміреного життя.


– Син Святослав пішов батьківською стежиною чи обрав іншу долю?

– Святослав навчається в податковому коледжі, закінчив перший курс. На господарство, особливо влітку, приїжджає частенько. Йому цікаво, як хто працює, що тут відбувається. Можливо, з часом і перейде працювати в агросектор, але, в будь-якому разі, це буде його вибір. Щось нав’язувати не буду, нехай сам вирішує.

богачик-4– Ви лояльний батько?

– Не суворий – це точно. З дітьми головне говорити і показувати власним прикладом, як потрібно діяти, а вони вже самі визначать, як правильно зробити. У будь-якому випадку, це буде їхній вибір і їхнє життя.

– Хобі якесь маєте?

– Напевне, ні. Не вистачає часу ні на риболовлю, ні на полювання. Раніше займався спортом, маю перший розряд по гирях. У школі був музикантом, грав на ударних. Разом зі вчителем музики ходили по весіллях, заробляли гроші. Однокласники знали, що в понеділок маю прийти до школи з торбою чогось смачного.

– Ви людина товариська й гостинна. Якими мірками вимірюєте справжню дружбу?

– Друг – це той, хто підтримає у важку хвилину, хто зрозуміє без слів. Мені пощастило мати таких друзів у житті.

– Віталіє Вікторовичу, сьогодні населений пункт уже можна назвати успішним, якщо в ньому вирує аграрне життя. Гаврилівцям, як уже рідному населеному пункту, допомагаєте?

– Звичайно. Допомагаю і садочку, і школі. У школі побудували внутрішні туалети, придбали парти для дитячого садочка. По можливості не відмовляю, як комусь потрібна допомога. Як не ми, то хто?

– Про що мріє Віталій Богачик?

богачик-2– У першу чергу, щоб був мир на землі, щоб закінчилася війна на сході й наші хлопці не гинули від ворожих куль. Тільки в Гаврилівцях поховано двох Героїв Небесної сотні, а скільки їх по Україні? Мрію, щоб змінилася податкова політика, і аграрії були дійсно елітою суспільства, а не затиснуті податками роботяги, як є зараз. Як механік мрію про нову техніку для господарства, як батько – про гарну долю для своєї дитини, як син – щоб були живі й здорові мої батьки. Мрій може бути багато, але збуваються вони тільки тоді, як докладаєш до них зусиль. Ну, і варто не забувати постійно ставити собі запитання: «Як може хтось знати чи зробити краще за мене?».

З дос’є «КлюЧа»
Віталій Богачик народився 15 липня 1976 р. у с.Кормильче Чемеровецького району. 1991 р. закінчив Зарічанську середню школу і вступив на навчання в Хотинський аграрний технікум за спеціальністю інженер-механік. 1995-1998 рр. – навчання в ПДАТА на інженер-механіка. 1998-2007 рр. – головний інженер колгоспу «70-річчя Жовтня» с.Андріївка Чемеровецького району. 2007-2008 рр. – заступник директора ТОВ «Цукровий комбінат «Слов’янський», с.Вишнівчик. 2008-2009 рр. – директор СТОВ «Обрій», с.Гаврилівці. 2009-2011 рр. – директор ТОВ «Агрохолдинг «Слов’янський». З 2011 р. – директор ТОВ «Агродім Велес», с.Гаврилівці.
Виховує сина Святослава.

Теги: ювілеї, людина справи, Віталій Богачик

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.