Дністер прямує впевнено на Новодністровськ до ГЕС, роблячи дорогою аж шість вихилясів від Жванця до Старої Ушиці. До його маршруту приєднуються дрібні річки й навіть потічки, а села, що знаходяться на березі Дністра, разом із пропискою в паспорті додають особливу відмітку "курортне".

Скільки таких курортних і що в них привабливого? Майндруємо і побачимо.

Міст через Дністер, що з'єднує Хмельницьку та Чернівецьку області стане для нас точкою відправлення. І не дивно. Як стояти на мості й дивитися в далину, проводжаючи річку в далеку дорогу, здається, що водному плесу тут немає кінця і краю. Правда, такі враження були в кращі часи, а в гірші Дністер перетворювався на висушеного й худого чахлика, до того ж запліснявілого. Та як випадає достатньо опадів річка оживає, милує око.

Зрештою в Жванець можна поїхати не тільки, щоб помилуватися Дністром. Колись містечко, а нині село отримало Магдебурзьке право від короля. Тут і досі на ладан дихають рештки Жванецького замку. А от архітектурною окрасою села по праву залишається костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії - католицький храм, побудований у Жванці, у 1740 році, за кошти а пожертви католиків вірменського обряду та Лаврентія Ланцкоронського.

Дачне село на березі річки. Сюди варто їхати хоча би заради того, щоб сфотографувати в незвичному ракурсі Хотинську фортецю, бо вона звідси виглядає як на долоні. Ще у Бразі є кам'яна церква. Але не вона цікава, а три дуби, які ростуть при вході. Вони такі кремезні, що вдвох їх заледве обіймеш.

Цікаве село, своєрідна подільська столиця вінникарства. Так, саме тут заледве не в кожному дворі вміють робити з проса віники і щітки. Із 10 соток, засіяних просом, за зиму можна наплести до п’яти сотень віників. 

Дністер омиває Бабшин не сповільнюючись, і тільки в посушливі роки оголює своє дно так, що можна забрести в один із покинутих сталінськи ДЗОТів.

Дністер у Бабшині хоч повільний і стишений, але зовсім без туристів. Від Бабшина починається перший дністровський вихиляс.

Село з трьох боків оточене Дністром і саме через це прибережну смугу так активно облюбували дачники.

Воно й зрозуміло, адже Гринчук не тільки річковий, а й історичний. Тут знаходиться маєток пана Харжевського, колишня школа. Любуватися залишками панської розкоші в Гринчуку найкраще в травні, коли цвіте бузок. До палацу веде бузкова алея, з іншого боку - ще одна, між ними - справжнісінький бузковий тунель. Неймовірна атмосфера, зіткана з надзвичайно приємних ароматів. Маєток пана Харжевського потопає у бузковому цвіті щовесни й, на щастя, за увесь час ще жодного разу не потонув.

За кілька десятків метрів від Дністра на невеличкому пагорбі бовваніє кам'яна Успенська церква. У неї своя історія, що тягнеться з 18 століття. За храмом є невеличкий цвинтар та декілька старовинних хрестів.

Крайня південна точка Кам'янець-Подільського району, колись найбагатша і найродючіша - це все про Малинівці. Дністровський берег тут пологий, здається, що впирається прямісінько в людські хати. І справді, у села з річкою досить хитка межа. 

Природа тут неймовірна. До річки близенько, на чернівецьку сторону можна запросто переплисти. Але туристів немає. А все тому, що від міста до Малиновець їхати далеченько, а зупинитися на ночівлю можна хіба що за наявності власного намету.

А от сусідня Слобідка-Малиновецька просто забита туристами. Чи то її більше розрекламували, чи сюди легше дістатися (хоч і не набагато аніж у Малинівці), проте влітку село реально оживає. Пологий берег, невеличкий пляж, трішки гірських краєвидів - і звідси вже нікуди не хочеться їхати. 

Колись біля Малновецької Слобідки діяла паромна переправа через Дністер. Як не дивно це звучить, але центр Слобідки-Малиновецької знаходиться майже на околиці села. Чогось особливого в ньому немає - трохи ширша ніж зазвичай вулиця, з одного боку якої розміщені типові споруди - пам'ятник загиблим воїнам, клуб і магазин. 

Дрібне і нічим не примітне село. Заснована в 18 столітті паном Кавецьким (звідси і назва), Каветчина пережила все - від затоплення до відродження. Сьогодні дивишся на село і складається враження, ніби воно весь час тікало від води й дерлося на гору, але так і не видерлося. Хоча ні, від самого села до Дністра треба пройти кілька кілометрів. І головне - не заблукати. Тож для туристів не найкраще місце відпочинку, а от для дачників - ідеальне.

Залишивши ген позаду Каветчину, Дністер робить ще одну вихилясину і прямує до сусіднього Сокола. У цьому селі річка спокійна, привітна і туристична. Влітку тут і справді від туристів немає відбою, тож місцеві жителі пристосувалися під вимоги часу й організували садиби зеленого туризму.

Є окремий пляж для тих, хто приїхав відпочити від міської метушні, яким опікується національний парк "Подільські Товтри". Для рибалок також чимало знайдеться місцин. У Соколі часто можна побачити пароход, який прямує з сусіднього Устя.

Цьому населеному пункту пощастило найбільше, бо має в арсеналі аж дві річки - Смотрич і Дністер. З Цвікловець можна побачити добрячий шматок Устя і навіть теплоходи. Тут Смотрич оголяє свої скелясті береги, доповнюючи дністровську розлогість. Власне самі Цвіклівці неймовірно впізнавані завдяки своєму півострову, яким найкраще милуватися, як би це не парадоксально звучало, але з устянського боку.