Перейти на мобільну версію сайту


26.06.2015

СТРУМ ЗМІНИВ ДОЛЮ

55 років - це багато чи мало? Це мить, яка пролетіла, а людина й озирнутися не встигла. Це падіння й злети, це щоденна праця й просування вперед, це величезний досвід і мудрість. Саме стільки років 28 червня відзначить директор ДЮСШ №1, депутат райради, відомий на Поділлі спортсмен, люблячий батько, чоловік, син і дідусь Станіслав Кшемінський.

Станіслав Сігізмундович народився у с.Слобідка-Гуменецька, в родині робітників. Як всі сільські хлопчаки бігав босоніж, ганяв м’яча, пас корову, допомагав батькам по господарству і мріяв про кар’єру спортсмена. Та батьки наполягали, аби син здобув професію, яка би могла годувати родину.

1977 року він закінчив Голосківську десятирічку і пішов навчатися на фрезирувальника в ПТУ №4. Як і всіх Станіслав Кшемінськийрадянських хлопців його не обминула служба в армії. Повернувшись додому, вступив у радгосптехнікум, де здобув фах електрика. Після закінчення працював лаборантом у СШ №6 і вступив на факультет фізвиховання КПІ. Змінити фах Станіслава спонукав один ледь не прикрий випадок.

- Один рік мені довелося працювати в ремонтно-монтажному комбінаті, я обслуговував обладнання харчоблоків. У їдальні педінституту вийшло з ладу електрообладнання котла, я прийшов його полагодити. Працівниці на кухні чистили картоплю, я у них питаю: «Де рубильник?». «У коридорі», - відповіли вони. Пішов, відключив живлення й узяв у руки довжелезну викрутку. Щойно торкнувся гвинта, як шандарахне, аж викрутку навпіл обрізало. Зібрав свої монатки і пішов у приймальну комісію, щоб дізнатися, які документи потрібні для вступу на фізкультурний.

Усе життя марив спортом, тому вирішив здійснити свою мрію. Грав у футбол за команду «Цементник» (тренер Микола Єдинак). Також мене з двома моїми товаришами брали грати у футбольну команду с.Біла, Чемеровецького району. Ми неодноразово ставали чемпіонами області. На футбольному полі я днював і ночував. От і вирішив спробувати себе у спорті. Професію здобував на заочному відділенні, бо працював. На той час я вже був одружений. Через рік у школі вчителька фізкультури пішла в декретну відпустку, і мені дали її години фізкультури. Через 9 років вчительської кар’єри мене запросили тренером мотобольної команди «Поділля». Копітка тренерська праця дала свої результати: наша команда з 1995 до 1998 року тримала чемпіонство на Україні і ставала дворазовим володарем Кубку України. Одночасно я тренував і футболістів кам’янецької команди «Динамо-Орбіта» (презедентами футбольного клубу був Олександр Капущак і Віталій Ганушкевич, начальником команди - Віталій Мельник). 1999 року «Динамо-Орбіта» стає чемпіоном області і володарем Кубку області.

Станіслав Кшемінський2000 р. мотобольну команду запросили на турнір «Содружества» в Німеччину, який наші мотоболісти виграли. Наступного року німці грали на нашому полі, але програли з досить суттєвим рахунком. Перспективи в команди були величезні. Слава «Поділля» гриміла, ми їздили грати й до нас приїздило багато команд. Та прийшла в державу криза, мотобол занепадав, грошей на техніку, форму, виїзди не було. Тоді я вирішив готувати молоду зміну. Дав об’яву в газету, і хлопці прийшли. Двічі ми виїжджали на товариські матчі в Полтаву, а 2008 року начальник управління освіти запропонував мені посаду завідувача філії ДЮСШ №1, а вже через рік я очолив першу спортшколу.
Робота мені подобається, я тут днюю і ночую. Інколи дружина свариться, що школі приділяю більше уваги, аніж родині. Все, що міг би відвезти в батьківську хату, несу до школи. Я хочу, щоб дітлахи, які займаються в ДЮСШ, мали гарні умови для занять, щоб могли шліфувати свої таланти і майстерність. Нині дуже багато спокус за дверима домівок і школи, тому вважаю, що дітей потрібно забирати з вулиці і прививати їм любов до спорту.

Станіслав Сігізмундович відбувся як справжній чоловік: дах над головою має, сина Дениса виховав, школу навколо деревами обсадив, біля батьківського дому висадив молодий сад. Нині разом із дружиною Мариною радіють єдиному онукові Іллюші. Незабаром йому виповниться півтора року. Разом із сином Денисом, який, до речі, пішов батьківською стежиною - грає в мотобол, був тренером з легкої атлетики - Ілля приходить до дідуся, щоб отримати майстер-клас із забивання голів.

- Ми з дружиною любителі тихого полювання, - розповідає іменинник, - а з сином усамітнюємося на березі з вудочкою. Грибам дає раду Марина, я люблю лише збирати. Бувало за день назбирували по 8 відер, а на Житомирщині одного разу по дорозі до тещі назбирали верету маремухів, що аж у багажник не вміщалися. Приїхали до батьків, дружина приготувала, то родичі навіть шашликів не їли, всі накинулися на гриби.

- А Ви готувати вмієте?

- Звичайно. На вчительському туризмі я постійно готую їжу. Колись наловили риби і поїхали до жінчиних батьків. Я взяв із собою свою пательню і кукурудзяну крупу (там у них немає), насмажив риби, то такого делікатесу вони ніколи Станіслав Кшемінськийне куштували. Готую юшку, шашлик, який не любить жіночих рук.

- Ви людина команди?

- Так, я командний гравець. Дуже люблю веселу компанію, і взагалі я азартна людина.

- Як відпочиваєте?

- У сватів на дачі у Врублівцях. Там справжній відпочинок. Ми спілкуємося, разом готуємо їжу, сидимо на скалі й дивимося на річку. Інколи до нас приєднуються діти з онуком. От тоді гамірно.

- Сподіваюся спорт не залишили?

- Ні, це святе пограти у футбол. Створили футбольну команду ветеранів «Фортеця», двічі на тиждень тренуємося. Ми неодноразові чемпіони області з ветеранського футболу, виїжджаємо на різні турніри. Три роки тому стали срібними призерами міжнародного турніру в Коктебелі.

- Ваші найближчі план?

- Докладати максимум зусиль, аби ДЮСШ стала першою в області. Хочу обладнати зал для спортивної гімнастики, полагодити дах та провести зовнішній ремонт.

- Ваше життєве кредо?

- Все, що не робиться, все на краще.

- Який найдорожчий подарунок на День народження Ви отримували?

- Це коли два роки тому мій син одружився з Аліною. Весілля було на мій День народження. Я дуже задоволений супутницею мого сина. Коли Денис з Аліною зустрічалися і я її вперше побачив, сказав: «Це буде моя невістка». І дійсно вважаю, що моєму синові повезло в життя, як і мені. Моя дружина дуже лагідна, дбайлива і трудолюбива.

- За що ж Ви її покохали?

- Ми вперше пересіклися у фойе технікуму, і я тоді відібрав у неї ручку у вигляді рушниці. Вона повернулася й пішла. Мене це зачепело, що ніякої реакції. Я вирішив піти до неї в гуртожиток і запросив у кіно. Стою, чекаю, а вона виходить така гарна, вся в білому вбрана, я ледь не зомлів. Хотів поцілувати, але вона така строга, я й побоявся. Потім приїздив до неї на модному мотоциклі «Ява». Катав містом, її це подобалося.

Вона перша закінчила технікум, бо тоді вже була на 4 курсі, а я - на другому, і поїхала додому в Білорусію, але речі залишила в мене дома. Я закінчив навчальний рік і разом з батьками поїхав свататися. На День незалежності ми побралися. Весілля гуляли в Слобідці-Гуменецькій, у шалаші. Уже 33 роки ми разом.  

- Як часто даруєте Марині квіти?

- Два рази на рік - на 8 березня і День народження. Я частіше дарую її вазони, вона їх більше любить і сама розводить. Наше житло потопає в зелені, до речі, і в моєму робочому кабінеті все в квітах.

- Що таке щастя?

- Це коли в тебе на роботі все гаразд, коли всі здорові і коли тебе ощасливили онуком.

- Чого б не простили?

- Зради і брехні.

Теги: Станіслав Кшемінський

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.