Перейти на мобільну версію сайту


07.02.2014

РОЗБАМИ ТРУДИЛИСЯ ЩОДНЯ

Депутата міської ради Миколу Розбама, певне, зайве представляти, адже він досить відома в місті людина. Сьогодні Микола Миколайович ділиться із «КлюЧем» своїми дитячими 2121.jpgспогадами. У пам’яті Миколи і Льови (брат, який нині 1340788391_rozbam.jpgмешкає в Чикаго) Розбамів на все життя закарбувалось у пам’яті, як їхню родину переселили в Юдендорф (Крим), який після війни перейменували на селище Жовтневе Первомайського району.
- Мені було 6 років, а братові - 7, - пригадує Микола Миколайович. - Тоді багато єврейських родин переселили в Крим. У тому регіоні вирощували баштанні культури - дині, кавуни; також популярними в сільському господарстві були пшениця та бавовна.
Наша родина була дуже працьовитою; ми з братом ще дошкільнятами вміли запрягати та розпрягати коней. Особливою наукою було під’їхати кіньми до комбайна для завантаження зерном, адже коні боялися шуму техніки. Але ми з братом спрявлялися із таким, далеко не дитячим завданням.
Там, де ми жили, довго не було цивілізації; що таке радіо чи світло ми взагалі не знали. В хаті ввечері запалювали свічки чи керосинові лампи. Водопроводу також не було. По воду треба було йти більше кілометра та ще й з коромислом. Тоді в селі був лише один колодязь, виритий вручну, глибиною в 100 метрів. Воду діставали з допомогою коня, якому зав’язували очі, і він по 12-13 годин на добу ходив навколо криниці. Це було одне джерело, з якого і напували худобу, і пили люди.
Наша сім’я тримала в господарстві корову Зойку.
Десь у 53-54-их роках до села дісталась цивілізація: на всю округу з’явилося перше радіо!
А ще пам’ятаю, як розпочався черговий сезон злив, і ми з братом потрапили в таку водяну пастку, що думали - не виберемося. Уявіть, водою нас занесло аж у сусіднє село!
Дороги навкруги розмило, додому не знаємо як втрапити. На щастя, добрі люди і притулок нам дали, й нагодували. А наступного дня показали, як нам дістатися до рідної домівки.
Удома, звичайно, переполох - все село кинулося на пошуки хлопченят. І, відверто кажучи, перебираючи в пам’яті картинки з дитинства, зізнаюся, що не пам’ятаю жодного дня, коли би міг байдикувати.
Щодня ми трудилися, і робота була завжди.

Теги: солодкі спогади дитинства, Микола Розбам

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями
Діють акції




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.