Перейти на мобільну версію сайту


23.06.2017

НЕВИННО РОЗП’ЯТА ЛЮДСЬКИМИ РУКАМИ...

бакотаАле досі жива в пам’яті й серцях. Вихідці зі старовинного містечка Бакота отримали неоціненний подарунок – пісню про рідне село.

Такого населеного пункту, як Бакота давно немає на мапі України. Його, як і більше шести десятків сіл, що знаходилися біля Дністра, було затоплено після будівництва Новодністровської ГЕС. Із нехитрими пожитками та тугою в серці селяни переїжджали до поближніх сіл, яких не торкнулася зажерлива вода.

Щороку, 14 серпня, у День святого Маковія, бакотяни з’їжджаються звід­усіль на малу Батьківщину до скельно-печерного монастиря – єдиної сільської святині, яка не пішла під воду. У цей день мають можливість освятити водичку, набрану з трьох джерел, поспілкуватися, згадати давні часи до затоплення. Можливо, це прозвучить дивно, але такі «побачення» з рідною землею та односельчанами, продовжують життя Бакоті.

Пам’ять про неї переходить у розповідях від старшого покоління до молодшого, хоч останні не мали уявлення ані про ті вулички, ані хатинки й стежки, про які розповідали їхні дідусі й бабусі.

бакота-1Пам’ять жила й завдяки ентузіастам, історикам та краєзнавцям, палким шанувальникам рідного краю, серед яких Тарас Горбняк. Тарас Васильович, напевне, чи не найбільше популяризує Бакоту. Про неї, рідну, та односельчан, написав і видав декілька книг. З його розповідей туристи дізнаються, яким було село до затоплення. З ким би не зводила його доля, усі чули про Бакоту. Так сталося і з артистами, братами Гжегожевськими, Євгеном та Вадимом.

– Якось ми зустрілися, – розповідає Тарас Васильович. – І я розповів, що маю декілька віршів про Бакоту. Кажу, добре було би написати пісню. Ідея їм сподобалася, вони взяли ті вірші та й поїхали додому. Аж якось телефонують: «Тарасе, готова пісня про Бакоту, але вперше її хочемо виконати для бакотян». Пісня вийшла на вірш Юлії Гапоненко, яка є невісткою бакотянки чоловіка племінниці.

... Неділя, 18 червня. На імпровізованій сцені, для якої згодився причіп до трактора, оббитий килимами, виступають брати Гжегожевські. Співають пісні зі власного репертуару, щирі, українські. Але пісня про Бакоту, заради якої приїхали Євген та Вадим і зібралися присутні, вмить стає справжнім хітом: її виконували тричі, й двічі – на біс!

бакота-2Селяни не приховують сліз, особливо під час програшу, коли лунає мелодія труби – схожа до мотиву, під який на весіллі того краю розплітали наречену.

Вірш про Бакоту читає Ніна Олійник, колишня бакотянка, а нині жителька села Руда, вчитель Збручанської школи. Пісні про Бакоту мають у своєму репертуарі хмельничани Сергій та Юлія Білецькі, які щороку тут відпочивають. Доповнюють концертну програму пісні у виконанні юної гораївчанки Вікторії Барабаш та фольклорно-етнографічного колективу «Трудівниця» з Гораївки під керівництвом Галини Горобець.

Попри все, головною залишається пісня братів Гжегожевських про Бакоту. Після концерту вона ще довго звучить і карбується в пам’яті, бо кожен її рядочок терпкий, до щему в серці.

БАКОТА
У воду затоки, як срібне люстерце,
Мала Батьківщина, куточок у серці,
Вдивляються небо, і скелі, і ліс,
По вінця затоплений річкою сліз.
бакота-3Минуле мені непорушне, мов камінь,
Невинно розп’ята людськими руками,
Швидке як вода над колишнім життям
Земля, до якої нема вороття.
Приспів:
Бакота – село під водою,
Бакота – всім серцем з тобою,
Бакота...
Я бачу тебе лише уві сні,
Надіюсь, що ти ще приснишся мені,
Бакота, Бакота.
На мить озирнусь, у колишнє загляну,
бакота-4У серці несу найболючішу рану,
Життя невблаганне, проси не проси,
Зелена долина в перлах роси.
Пішли в нікуди стежки і оселі,
Лиш Божая матір із каменя з скелі,
Де батькова хата, де груша стара,
Розпачливо зорить у води Дністра.


Теги: свято, Бакота

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.