Перейти на мобільну версію сайту


25.03.2016

НАРВАНА ДО РОБОТИ

22 березня ювілейний День народження відсвяткувала виконавчий директор Асоціації «Сільськогосподарські товаровиробники Поділля» Світлана Антонецька. Світлана Сергіївна корінна кам’янчанка, родом зі Смирнова. Після закінчення ЗОШ №10 вступила в ПДАТУ на факультет «Облік і аудит».
 
Вона - трудоголік, любить працювати, відпочиває під час роботи, і навіть, якби роботи не було, вона би її придумала.

- Школу закінчила зі срібною медаллю, - розповідає Світлана Сергіївна. - На омріяний юридичний відразу не вступила, але мрію не зрадила, і сьогодні маю диплом юриста. Я наполеглива: якщо щось задумаю, обов’язково маю це Світлана Антонецькаотримати чи здійснити. Після першого семестру зрозуміла, що бухгалтерія - це не моє, тож перевелася на індивідуальний графік і пішла працювати. Батько на той час був директором ПАТ «Авіс», а я починала зі спеціаліста на складі і за три з половиною роки майже дійшла до економіста, займалася аудитом. Коли зрозуміла, що вище по кар’єрі бухгалтер, вирішила кардинально все змінити.

- Не до душі така професія?

- Не можу так сказати. По життю я працюю із цифрами, й зараз моя робота значною мірою пов’язана з бухгалтерією, але мені потрібен рух, не можу сидіти на одному місці.

- Як Ти стала держслужбовцем?

- Хотілось зрозуміти, чому наша країна не міняється. Тепер усвідомлюю, що не від тих людей, які є на нижчих ланках держслужби, залежить рух держави; на них швидше можна все навішати, як щось піде не так. Про сільське господарство не просто чула, я ним жила - мама викладач сільгоспдисциплін, на «Авісі» бачила і техніку, і як розвивається птахівництво, тож працювати в управлінні агропромислового розвитку РДА не було складно.
Подобалося робити під керівництвом Ігоря Гая - молодий, енергійний, він не сидів на місці, і нас заставляв рухатися. Світлана АнтонецькаХотілося працювати, робота горіла в руках: ти спілкуєшся з людьми, виїжджаєш на підприємство, слідкуєш, як росте урожай - захват неймовірний!

Та за якийсь час зрозуміла, що головний спеціаліст - це пік кар’єри в управлінні. На той час почала навчатися у Львівському регіональному інституті державного управління при Президентові України, планувала й далі пов’язати життя з місцевим самоврядуванням.

- Але не в нашому регіоні?

- Так. Якби продовжила навчання, то точно би переїхала жити до Львова. Якби мені довелося вибирати, де жити в Україні, то це було би два міста - Одеса або Львів. Першу обожнюю за спокій при всій своїй неврівноваженості, за відмінний гумор і можливість у будь-яку мить побувати на морі. Друге ж місто - це Європа, до якої нам ще дуже далеко...

- Знаю, що працювати в Асоціації навіть не входило в Твої плани, але все ж таки один телефонний дзвінок став вирішальним...

- Нову роботу запропонували перед Новим роком. На той час у мене практично все було готове для переїзду в інше Світлана Антонецькамісто, і я була категорично проти, аби працювати в Асоціації. Але... Відверто, навіть не знаю як усе пояснити. Напевне, я люблю авантюри.

- Не пошкодувала про свій вибір?

- Жодного разу: робота цікава, я багато вчуся, маю нові знайомства, поїздки. Я не обмежена кабінетом. І деколи ловлю себе на думці, що я, напевне, ненормальна дівчинка, я хочу в поле (сміється). Працюю в задоволення 26 годин на добу, якщо буде потрібно, то й усі 28! Сьогодні співпрацюю з енергійними та перспективними керівниками, які є справжнім локомотивом сільського господарства в регіоні. Разом із ними маю можливість вчитися нового та самовдосконалюватися, а на жінок-керівників Ніну Дубицьку та Ярославу Бабій ще й рівнятися.

- Ти трудоголік?

- Швидше не так, я «нарвана до роботи». Сама себе перевіряю, на якому об’ємі загрузну й не зможу вибратися. Завантажую себе роботою, розгрібаю і розумію, що після зробленого залишається ще час, який я, знову ж таки, заповнюю новою роботою. При цьому всьому є сім’я, про яку не забуваю і в міру сил приділяю частину вільного часу.

- Як відпочиваєш після такого перенасиченого дня?

- Відпочиваю в роботі. Не дивуйся, у всьому, навіть найважчих негараздах, треба знаходити позитив. Знаєш, якщо ти Світлана Антонецькакожну історію в житті перетвориш на пригоду, тоді ти вже не вирішуєш проблему, а стаєш головним героєм пригодницького фільму. Усе залежить від того, під яким кутом ти все оцінюєш.

- Маєш якесь хобі?

- Робота не дозволяє, хоча з дитинства захоплююся автомобілями. За кермом із 13 років. Напевне, любов до транспорту передалася мені від дідуся з бабусею; дід і бабця по 40 років пропрацювала кранівниками. Колись їздила на полювання, вмію стріляти, принаймні в ціль попаду. Пробувала вишивати і в’язати, але це не моє, мені треба більше екстриму.
Люблю читати, категорично проти жіночих романів, вони мене дратують. Серед улюблених книг - література з філософії, психології, історії, та на сьогодні вистачає часу лише на читання законів України.

- А як щодо кулінарних здібностей?

- Куховарити вмію, можу приготувати будь-яку страву, але господиня на кухні - це точно не про мене. Я з тих жінок, які віддають перевагу зароблянню грошей, а не випробовуванню якихось нових рецептів.

- Найулюбленіші речі в гардеробі - це...

- Сукні і чоботи. Для останніх у мене є окрема шафа. Жінка, навіть, якщо вона найтрудогольніший трудоголік у світі, має виглядати як найвеличніша ледарка.

- Де Ти відчуваєш себе максимально комфортно?

- Насамоті. У мене настільки насичене життя, що коли приходжу додому, не хочеться ні з ким розмовляти. Дуже люблю ходити пішки, або їздити сама за кармом, тоді приводжу всі думки в порядок, розкладаю все по поличках. Обожнюю час, проведений із 3-річною племінницею Вікою, яка змушує мене згадати, що я доросла дитина.

- Не час уже подумати про власну сім’ю і дітей?

- Бог дає по заслугам. Якщо зараз так, значить ще не час. Сьогодні я думаю як аграрій: або сію, або жну. Завтра, можливо, все буде по-іншому.

- Умієш чекати?

- Це, напевне, головне, що я вмію.

- Який Твій найбільший страх?

- Немає. Якщо я щось не зможу, є друзі, сім’я, знайомі, які допоможуть. Не безстрашна, зрозуміло, але й у житті стільки пережила, що деякі ситуації просто неприємні, але не страшні. Не вірю в гороскопи, я реаліст, у мене немає напівповної чи порожньої склянки. Якщо чогось захочу, обов’язково буду мати, а якщо не маю, значить недостатньо хотіла. На чуже не претендую, але за своє поборюся.

- Маєш запальний характер?

- Як сірник - миттю спалахую і так саме швидко відходжу. Людина може ще ображається, а я вже про все забула. Напевне, через мій характер найбільше дістається мамі, але я їй безмежно вдячна, що розуміє і коли потрібно не питає зайвого.

- Про що мрієш?

- Що колись побачу всі чудеса світу. Люблю подорожувати, пізнавати все нове - культуру, традиції. Минулого року їздила на відпочинок у Туреччину, і море - це було останнє місце, де мені хотілося бути. Увібрала в себе цю країну, як губка. Від нових вражень з’являються нові ідеї і розуміння, що живеш наповну.

Теги: Світлана Антонецька, Асоціації «Сільськогосподарські товаровиробники Поділля»

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.