17.01.2020

ЛЮБОВ ДО ЛЮДЕЙ, З ЯКИМИ ПРАЦЮЄШ

Легка у спілкуванні, ерудована, інтелігентна, цілеспрямована, гарна подруга, мудрий керівник, який понад усе дбає про свій колектив і студентів. Ці слова адресовані ще одній героїні нашого проекту «Фантастична жінка» – директору Кам’янець-Подільського коледжу будівництва, архітектури та дизайну – Ользі Мальченко.

– Ольго Володимирівно, 33 роки працювати в одному навчальному закладі. Це вже не просто рідні стіни, це невід’ємна частина життя. А пам’ятаєте свій перший робочий день?

– Як сьогодні. Тоді директором коледжу був Анатолій Дмитрович Онисько. Він був дуже відомою людиною на Поділ­лі, поетом. Я тільки закінчила національний університет ім. І.Огієнка, тоді це був Кам’янець-Подільський державний педагогічний інститут ім. В.П.Затонського, за спеціальністю «Російська мова і література», і шукала роботу. Пропозицій було дві – працювати тут або в харчовому технікумі. Але я, не вагаючись, свій вибір зробила. Пам’ятаю як вперше зайшла в цю історичну будівлю XVIII століття. Вона мене дуже тоді вразила своїм об’ємом та особливим повітрям, яке тут було. Директор зустрів дуже приязно, все розказав, показав. А на наступний день в нас одразу був об’їзд навчальних закладів. Тоді таке практикувалося. Перед початком навчального року їздити по школах. Тож я відразу приступила до роботи. А першою парою, яку я читала, була англійська мова. Група була дорослою і переважно хлопці. Деякі з них вже навіть після армії. Сказати, що легко було не можу, адже контингент був дуже різний та з ними цікаво було працювати. На той момент в мене було багато годин, відповідно зайнятість, але я зі всім справлялася. Як і сьогодні так і тоді велика заслуга в цьому самого колективу. Ми всі дуже дружні.

– А коли у Вас з’явилося бажання стати філологом?

– Скільки себе пам’ятаю. Ще зі школи любила гуманітарні науки. Вони мені давалися дуже легко, я брала участь в багатьох олімпіадах. Там мала певні здобутки. Особливо мені подобалася англійська мова. Але після школи я вирішила поступати на філологічний факультет. Так я і стала студенткою нашого інституту. Потім через 5 років з російської мови та літератури перекваліфікувалася на українську, а англійську вивчала заочно в Києві. А так як коледж все таки будівельний, то в 2014 році заочно ще закінчила Харківський національний економічний університет ім. Семена Кузнеця і здобула спеціальність «Економіка підприємства». Довелося вчити зовсім інший предмет. Було непросто, але і цей рубіж я перетнула. Робота в такому закладі вимагала мати ще й таку освіту. На сьогоднішній момент це дуже допомагає в роботі.

– Ольго Володимирівно, а взагалі по життю Ви – відмінниця?

– Можна і так сказати. Школу я закінчила з медаллю, а інститут з червоним дипломом. Вчитися люблю дуже. Тим більше, що мама все життя пропрацювала педагогом, двоюрідні сестри теж, тітка. Можна сказати, що я родом з педагогічної родини, крім батька. Донька і зять продовжили вчительську династію і на сьогодні працюють викладачами.

– На скільки важко було переключитися з викладання на керівну посаду, адже директор – це насамперед менеджер?

– Так, нинішня посада вимагає бути гарним менеджером. Керівник в першу чергу має не лише знати свою професію, але й вміти в цій професії господарювати. Так скрізь. А взагалі по життю багато в чому допомагають лідерські риси характеру і хороші наставники, які на моєму шляху зустрічалися. Однією з таких була колишній директор коледжу Надія Сільченко. Ця людина за 15 років нашої співпраці мене дуже багато чому навчила в професії. Головне – це працювати в колективі, спільно приймати рішення. Ніколи одноосібно цього не роблю. Тільки так як вирішує колектив. Також Надія Антонівна навчила мене бути господарником, скрізь і у всьому мене залучала. З нею я не один раз їздила в міністерство ще будучи на посаді голови комісії філологічних дисциплін, потім вже на посаді заступника з навчальної частини. Вона вчила мене всьому, за що я їй безмежно вдячна. А ще я вдячна своєму колективу, з яким працюю вже стільки років. Від того на скільки ми дружні залежить і результат нашої роботи. На сьогоднішній день нас можна назвати справжньою командою. Ми проводимо багато організаційної роботи, куди безпосередньо входить проведення різноманітних заходів. Можливо, такий великий досвід, який я отримала з Надією Антонівною і дав поштовх до того, що я спочатку погодилася на посаду заступника, а потім директора. Адже я добре усвідомлювала, яку відповідальність на себе беру.

– Ольго Володимирівно, Вас труднощі в житті не лякають?

– Ні, ніколи. Єдине, що я завжди багато думаю, по кілька раз все в голові прокручую. В мене все має бути розкладене по поличках, у всьому має бути порядок і системність. Ніколи не зупиняюся на половині дороги. Звикла все доводити до кінця. От і зараз розпочали ремонт актової зали. Перед цим робили вхід. А між іншим актова зала найбільша в місті за кількістю посадкових місць, на 800 осіб. Потрібно зробити там багато всього, але всі разом ми впораємося. Адже окрім прекрасного колективу в нас ще й чудові, креативні, вмілі студенти. Вони дійсно можуть все і роблять це із задоволенням. От, наприклад та сама ліпнина. А ще наші студенти беруть участь у всіх архітектурних конкурсах. До речі наші студенти розробили проєкт реконструкції нашої вулиці Соборної. І мені б звичайно хотілося, щоб його реалізували. Ще одним досягненням, яким я, як викладач і керівник пишаюся – є реконструкція площі в Хотині та безліч церков і храмів. А ще є фірми, з якими ми співпрацюємо роками. Однією з них є Новобудова.

– Ольго Володимирівно, що стосується студентів, на скільки вони відрізняються від тих, з якими Вам прийшлося працювати на початку роботи в коледжі?

– Ви знаєте, вони всі цікаві по-своєму. З кожним роком молодь стає дедалі цікавіша і креативніша. Час швидко збігає. Що можу сказати з абсолютною впевненістю так це те, що зараз вони зацікавлені в своєму розвитку, в тому, щоб заробити своїми руками і розумом гроші. Вони не просто ходять на пари, а зацікавлені в своїй роботі і в подальшому її результаті. Звичайно їм хочеться все і одразу, але це не заважає їм старанно відвідувати лекції і бути активними у всьому. Дуже добре в нас розвинуте самоврядування міста, в якому завжди беруть участь і наші студенти. Один з них, до речі очолював молодіжну раду міста. А взагалі мені хочеться, щоб були реалізовані всі проєкти наших студентів. Адже кожний з них індивідуальний і заслуговує на повагу зі сторони не тільки викладача, а простої людини чи організації, яка б могла їх втілити в життя. Тим більше, що наш коледж єдиний в регіоні освітній заклад, який випускає фахівців будівельної галузі. За роки існування коледжу він випустив 22 тисячі студентів. А це чимала кількість, враховуючи той факт, що всі вони переважно практику проходили теж тут на місці.

– Зараз йде тенденція по оптимізації таких закладів як Ваш коледж. Як Ви до цього ставитеся і чи не можуть такі зміни сильно торкнутися саме Вашого будівельного коледжу?

– Я взагалі хочу, щоб таким закладам освіти як коледжі приділили максимум уваги. Адже це є фахова передвища освіта. І це є дуже необхідним на сьогодні. Тому моєю найзаповітнішою мрією є те, щоб всі коледжі працювали на повну потужність, щоб було краще фінансування. Робітничих професій зараз часто не вистачає, багато випускників таких закладів як наш, по закінченню їдуть за кордон, на жаль. Це сумна статистика. Але я вірю в те, що з часом все стабілізується.

– Ольго Володимирівно, а як Ви любите відпочивати?

– На роботі. В якійсь мірі моя робота і є мій відпочинок. Я нею живу вже 33 роки і ніколи б ні на що її не проміняла. Я знаю тут все, кожний гвинтик. Можна навіть сказати, що я фанатка своєї роботи. А в загальному дуже люблю подорожувати, дивитися щось нове, вивчати. Якщо на це є час, звичайно. От, наприклад, з багатьох європейських столиць мені найбільше подобається Відень. Хоча в Україні теж багато місць, які я б хотіла відвідати. Вдома люблю також працювати біля землі. Маю дачу, де саджаю різні троянди. Можна сказати це в мене захоплення таке. А ще, коли маю вільний час, люблю читати літературу, особливо останнім часом полюбляю всілякі українські новинки. Зараз багато чого є цікавого.

– Ольго Володимирівно, можна сказати, що Ви живете роботою. Своїм трьом онукам встигаєте приділити увагу?

– Як тільки є вільна хвилина зразу йду до них, беру їх в свої подорожі. А з донькою ми разом працюємо. 

– Які риси характеру Ви найбільше цінуєте в людях?

– Чесність і вірність, а ще дуже важливою є людська толерантність.

– Не будете терпіти чого?

– Лицемірство і нещирість. Жахлива риса в людях.

– В жіночу дружбу вірите?

– Так. Рада, що біля мене є вірні друзі вже багато-багато років. Я їх дуже ціную.

– А яка формула успіху Ольги Мальченко?

– Любов до людей, з якими працюєш.