05.07.2019

ДОБРОГО РАНКУ, МАМО!

Так починається мій кожний день. Уже минув рік, як я останній раз чула Твій голос, торкалась Твоєї щоки і обіймала Тебе... Минув тільки рік, а для мене це наче ціла вічність...

Сьогодні вихідний, але це не означає, що я не працюю. Ти ж пам’ятаєш: у лікарів рідко бувають справжні вихідні. 

Ти виходила на чергування, інколи з вихідного, по виклику. Так само як «по дзвінку», без питань, з вихідного виїхала на особливе чергування у Чорнобиль, одразу після тієї страшної аварії на Чорнобильській атомній електростанції у квітні 1986 року. Там Ти залишила своє здоров'я, але допомогла стільком постраждалим!

Про Тебе знали у місті, в області, і далеко поза межами області. Ти починала як талановитий оперуючий гінеколог, була і назавжди залишишся флагманом швидкої допомоги 103.

Людмила Василівна Боровик – Лікар з великої літери!

... Травма на цемзаводі, пологи на Жовневому, аварія на Руських фільварках, набряк легень на мікрорайоні, інфаркт міокарда на Польських фільварках, дитина не дихає на Карвасарах... І летіла карета швидкої допомоги, і бігла Ти, ЛІКАР, рятувати, по сходах униз, попід кам’янецькою скелею, чи по сходах вгору, бо ж ліфт усюди майже ніколи не працював. Людська шана і одвічна подяка назавжди залишаться у серцях тих багатьох людей і їхніх рідних, кого Ти врятувала чи допомогла вилікувати. Глибока повага і теплі спогади залишилися з Твоїми добрими колегами, отож Твій діагноз підтведжувався у 100% випадків, і Ти дійсно знала «who is who».

Твої батьки, Ольга Андріївна і Василь Олексійович Боровики, такі чудові вельмишановні люди, завжди пишалися Тобою.

Україна завжди була у Тебе в серці і в думках. Ти тримала руку на пульсі України щодня і так щиро вболівала за сьогоднішнє і майбутне своїх співвітчизників.

Завдяки Тобі, МАМО, через океани і континенти я мала натхнення і сили пройти через усі перешкоди й дивитися в майбутнє з надією. Усе, що я маю – це завдяки Тобі! Дякую, моя нене!

Стільки усього хотілось ще розповісти Тобі, поділитися найсокровеннішим, але Ти заснула вічним сном так раптово, і світ назавжди змінився для мене.

Кожен день Ти поряд з усіма нами, МАМО. Твоя онучка Юлія, її розум, таланти, і професійні успіхи, в усьому є велика частина Тебе. Я бачу Тебе в оченятах Твоїх правнуків, усіх трьох вже учнів-відмінників.

Твої Друзі дійсно пам’ятають Тебе. Ми завжди тепло і з усією душею згадуємо Тебе у наших розмовах і листуваннях.

Мій Ангел Людмила Василівна Боровик торкнулася сердець стількох людей по всьому світу, і назавжди залишила про себе найщиріші почуття і спогади. 

Спочивай з Богом, незабутня ніколи МАМО. Пам’ятаєш як ми казали, не бійся, я з Тобою!?

Ми з тобою, МАМО, назавжди...

P.S. Цей лист надійшов на адресу нашої редакції з-за океану, зі Сполучених штатів Америки. У ньому стільки ніжності, тепла й любові. У ньому усі ті почуття, які ми відчуваємо до своїх батьків, до батьків, які ще живі і які, на жаль, пішли у вічність. Прочитавши цей лист, згадайте тих, хто дав Вам життя, бо вонии на це заслуговують.