Перейти на мобільну версію сайту


27.10.2017

ДО КОЖНОГО ЗНАЙДЕ КЛЮЧИК

БезроднийУ 33 роки його вперше обрали головою сільської ради. Через десять років він став лідером уже об’єднаної громади. Хоч і досі кажуть, що бідні об’єдналися з бідними, проте їхній очільник не втрачає оптимізму. 27 жовтня Юрій Безродний, голова Китайгородської сільської ради, святкуватиме 45-річчя в колі найдорожчих людей. Із якими здобутками прийшов до цього невеличкого ювілею, напередодні дізнавався «КлюЧ».

Народився ювіляр опів на дванадцяту ночі 26 жовтня, а в паспорті записали 27-ме. Якийсь час родина жила в Кам’янці-Подільському, а потім переїхала в село Демшин, звідки була родом мама ювіляра.

– Батько мій родом із Дерев’яного, – розповідає Юрій Васильович. – Працював у тамтешньому колгоспі водієм-далекобійником, часто їздив у відрядження, привозив різні закордонні смаколики. Я ж закінчив у 1988 році 8-річку в Демшині і вступив у радгосп-технікум на агронома. У той час ця професія дуже цінувалася, вступити було непросто, з колгоспу дали направлення. Після закінчення технікуму в 1992 році пішов працювати обліковцем рільничої бригади демшинського відділку Калачковецького радгоспу. Того ж року продовжив навчатися на агронома, подав документи в сільськогосподарський інститут на заочне відділення, а закінчив у 1998 році вже академію. Після двох років роботи обліковцем мене призначають агрономом відділку, а ще через чотири – керуючим демшинського відділку. У 2000 році демшинські землі відділилися від калачковецьких, прийшли нові орендарі, з якими я не мав бажання працювати, тож розрахувався і став на облік у Центр зайнятості. Потім років з п’ять разом із батьком і братом займалися торгівлею фруктів на ринках по всій Україні. У 2006 році були вибори до сільських рад, і жителі Демшина попросили, аби я балотувався на сільського голову. Батьки, почувши це, були проти, мовляв, це важка робота, а з людьми працювати взагалі складно, проте підтримала дружина Майя. Так завдяки підтримці дружини і односельців я став головою Калачковецької сільської ради, до якої входили села Калачківці, Демшин, Рогізна, Субіч та Патринці. Із тодішніх семи претендентів на посаду я набрав найбільшу кількість голосів, на другому місці був колишній сільський голова.

Безродний-2– Пам’ятаю, Ваша перша каденція була напрочуд енергійною. Ви, як новоспечений голова, фонтанували ідеями – згуртовували односельців, проводили конкурси для дітей, КВК між селами. Людей приходило на заходи стільки, що яблуку ніде було впасти.

– Так, клуби були заповнені, і досі ті часи мої односельчани згадують із ностальгією. Та в пріоритеті була не тільки культурна робота. За той час багато було зроблено, зокрема капітальні ремонти медпунктів, які тоді були на балансі сільських рад. Калачковецький дитсадок працював сезонно, ми запустили його роботу круглорічно, зробили опалення, щоб дітки не мерзли взимку. Перший рік, як був сільським головою, разом із батьком привезли 75 КамАЗів щебеню, яким всипали всі дороги в Субічі й Демшині. Перша каденція була і легкою, і важкою водночас. Тоді колгоспи розпадалися, люди розтягували по домівках хто що бачив, нищилися ферми. Тяжко було все зберегти: фінансування мізерне, сільська рада дотаційна.

– Не легше стало й під час другої каденції?

– Звичайно, нічого не мінялося. Ми, як і раніше, залишалися бідними в самому центрі району. Виконували свою роботу в міру сил і повноважень.

Безродний-1– Коли почався процес децентралізації, Ви були в трійці лідерів району, хто цю справу довів до логічного завершення. Хоч тоді казали, та й досі кажуть, що бідні об’єдналися з бідними, але Китайгородська об’єднана громада уже два роки, як існує на мапі Кам’янеччини. Не складно бути серед районних реформаторів, адже багато хто не бачив Вас у цій ролі?

– У Перспективному плані Хмельницької області Китайгородської громади взагалі не було. Нас «малювали» або до Староушицької, або до Слобідсько-Кульчиєвецької ОТГ. А ми хотіли самостійності, тож проводили громадські обговорення, сходи сіл, письмове опитування жителів. Більше 90% опитаних людей хотіли, щоб була створена Китайгородська об’єднана громада, але з центром у селі Вихватнівці. 

– Скільки людей, стільки думок. Як вдалося зібрати всіх до купи? Узагалі, напевне найскладніша робота – це працювати з людьми.

– Ну, складна, але я її люблю. До кожного можна підібрати ключик, головне – індивідуальний підхід. Часом до чиєїсь думки варто прислухатися, а часом – наполягти на своїй. Кожен приходить зі своїми проблемами та негараздами, але всі ми люди. Мені доводилося приймати чимало непопулярних рішень, наприклад, закривати школу в рідному селі, яку я колись закінчив. Повірте, це складно, якщо не пояснювати навколишнім, що такий крок – це вимушена необхідність, адже не можна утримувати навчальний заклад заради кількох учнів. Сьогодні і демшинські, і калачковецькі діти навчаються в Рогізнянській ЗОШ, де дуже гарні умови. І закриття шкіл вже не видається таким страшним процесом, бо головне – результат.

Безродний-3За вже третю каденцію вивчив людей, знаю кому, що і як сказати. По життю намагаюся робити іншим добро, бо як до мене по-доброму, то я віддячу вдесятеро.

– А як по-поганому?

– Уже не ображаюся, навчився легше сприймати такі ситуації. Головне – бути спокійним і врівноваженим. Усі конфлікти краще згладити, аніж нервуватися. Наполягати на своєму можна і спокійно, не обов’язково доводити власну точку зору криками, це навпаки тільки дратує.

– Процес децентралізації, що так жваво рухався два роки тому, сьогодні проходить з великими потугами, защораз обростаючи міфами. Нині не так вже й легко змінити перспективний план і утворити нову громаду. Чи стало краще після створення Китайгородської об’єднаної громади і чи потрібна взагалі ця реформа?

– Однозначно потрібна. Наші села завжди були дотаційними, і того державного фінансування вистачало хіба що на підсипання раз у рік сільських доріг та зарплату. Після об’єднання наша громада отримала 5 млн 89 тис. грн державної субвенції на розвиток інфраструктури. За ці кошти було зроблено дев’ять об’єктів. Ми намагалися, аби зміни відчули всі населені пункти громади. Звичайно, за рік усе те, що занепадало десятиліттями, покращити неможливо, але ми працюємо щороку, і вже сьогодні бачимо результати. Цей рік у нашій громаді був роком клубів, ми скрізь проводили ремонти, відроджували культурне життя. Плануємо наступний рік зробити роком медзакладів, адже медицина на селі вкрай необхідна. Зробили ревізію земель по сільській раді, виявили багато договорів оренди із заниженими ставками, а це відповідно втрати до місцевого бюджету. Сьогодні працюємо над вкрай болючим питанням – справедливим розпаюванням колодіївських земель. Попередній орендар розірвав договори оренди, і ділянки практично перейшли у приватні руки. На щастя, цей процес вдалося зупинити. Земля – основна бюджетоутворююча складова, від цього рейдерського захоплення сільська скарбниця втратила майже мільйон гривень прибутку.

І досі найбільшою проблемою залишаються дороги. Їх планують передати на баланс сільських рад, тож ми зможемо взятися за ремонти. В об’єднаній громаді створили комунальне підприємство, яке займатиметься і ремонтом доріг, і вивезенням сміття.

Безродний-4– Юріє Васильовичу, за постійними робочими клопотами часу на родину вистачає?

– Намагаюся знаходити. В теплу пору живу в рідному Демшині. Приходжу додому й починаю працювати фізично – на городі і в саду справ вистачає, – так би мовити, вимикаю держслужбовця і вмикаю чоловіка. Але коли більше трьох вихідних, то вже хочеться на роботу, адже наш дружній колектив –це моя друга родина, пишаюся ним.

12 червня виповнилося 23 роки, як ми з Майєю побралися. Познайомилися на святі села, вона родом із сусіднього Китайгорода. Маємо доньку Юлію, яка навчається за фахом «Міжнародна економіка» у Львові. Колись донька хотіла йти маминою стежкою і вступати в педуніверситет, але ми з татом її відмовили.

– Хобі маєте?

– Люблю спорт, колись грав у футбол. Одного року в спортивному конкурсі «Тато, мама, я – спортивна сім’я» наша родина зайняла перше місце, обійшовши спортивні родини району. У 2012 році село Калачківці стало кращим спортивним селом району. До речі, у планах збудувати у Вихватнівцях сучасний спортивний майданчик – нині вже маємо проектно-кошторисну документацію та розроблений проект відведення земельної ділянки.

– Про що мріє Юрій Безродний?

– Щоб Китайгородська громада стала заможною: сьогодні дали пропозиції про приєднання сусіднім Княжпільській та Кульчиєвецькій сільським радам, чекаємо від них відповіді; щоб до кожного села вела відремонтована дорога. Звичайно, хочеться, щоб донька Юля мала щасливу долю, щоб в країні був мир, більше добра і тепла. Головне – не боятися змін, при цьому зберігати спокій та рівновагу.


Теги: ювілеї, Юрій Безродний

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.