Перейти на мобільну версію сайту


27.04.2018

ЯК НА ОСТРОВІ

АвтобусКожне село по-своєму унікальне. Як немає двох однакових людей, так і не має тотожних населених пунктів. Є близнюки і двійнята, зі своїми звичаями і традиціями, але різні за характером, якимись зовнішніми параметрами.

Проводячи чергову інспекцію, завжди намагаюся уявити, хто в цих краях жив до нас, які це були люди, як вони зустрічали і проводжали день, чим займалися і як розважалися. Зрештою, який слід залишили після себе на цій землі.

Знаєте, вірю в такий собі генетичний код добрих справ і магнетичних місць. Погодьтеся, є ж такі рідні, до болю знайомі куточки в пам'яті кожного. Для когось це місце, де народився чи згодився, де виріс чи закохався, де починав першу справу чи загартовував власне «Я». Когось тягне в місця незвідані, але від того не менш значимі. І всі ці точки на планеті наповнюються особливою людською енергетикою, здатною віддавати, приймати, ділитися.

Щось подібне є в населеному пункті та людях, до яких «Сільський контроль» завітав цього тижня.

сільські дорогиНа перший погляд географічно привабливі Острівчани, що входять до складу Колибаївської об'єднаної громади, нічого спільного зі своєю назвою не мають. Ну, який там острів серед лісу й поля? Та з висоти пташиного лету місце й справді його нагадує. Колись, як стверджують місцеві жителі, село омивали дві річечки Синявка і Білявка, які впадали в Смотрич. Звідси й назва – Острівчани. Любителі байок склали легенду, що нібито на цьому місці колись був острів, де жила принцеса Чана. Звучить якось не зовсім правдиво. Разом з тим, в архівних документах населений пункт зустрічається з 15 ст. як Островчинці. Тоді кам'янецьким біскупам дозволили брати тут десятину. Місцеві ж називають своє село Островчани із наголосом на другому складі.  

ВІДДАЛЕНО-ЦЕНТРОВІ  
До Острівчан-ОстрОвчан від міста якихось 15 км. До центру громади (с.Колибаївка) ще менше – 6 км. Щодня до села справно курсує роздовбаний автобус. Добряку-водію, що змушений кермувати цим тарантасом ще радянської доби, співчувають усі. За 16 грн по нещодавно відремонтованих дорогах можна дістатися до Кам'янця. Зауважимо, що транспортне сполучення з містом досить пристойне, відтак значна частина острівчан працює в Кам'янці, хоч і живе в селі. Автобус курсує майже кожну годину, та й до траси міжнародного значення Житомир-Чернівці від села всього 2 км.

село привітних людейОстрівчани й справді ніби знаходяться на якомусь острові, з якого дороги розходяться в різні боки. Відтак з села польовими шляхами можна потрапити у Цвіклівці Перші та Руду, асфальтованими – в Ходорівці й Колибаївку. До слова, перше, що дала реформа децентралізації населеному пункту – відремонтовані дороги, замість яких довгий час були суцільні катакомби. Не без того, що в деяких місцях вони залишилися до нині, але їздити кількома острівчанськими вулицями зараз одне задоволення.  

СЕЛО БЕЗ ЦЕНТРУ  
Принаймні такої думки його жителі, котрі не можуть визначитися, де ж він має бути. Одні кажуть, що біля церкви, інші – біля школи й дитсадка. Напевне, дві позиції утворилися через територіальну розтягненість населеного пункту. Для нас же центр очевидний – там, де є соціальна інфраструктура. А вона розмістилася в колишніх панських маєтках.

У середині 16 ст. Острівчани належали Хоцемирській, у 17 ст. – Конецпольським, у 18 ст. населений пункт по частинах розділили між собою Лясоцькі, Сніховські, Замеховські та інші. З 1820 року село, як і попередні Щутнівці, належало поміщикам Старжинським. Саме вони залишили після себе будівлі, в яких тепер знаходяться школа, клуб, бібліотека, дитсадок і фельдшерський пункт, а ще колись – навіть ферми.  

І школа, і клубОстрівчанський ЗЗСО І-ІІ ступенів, яким керує Лілія Норкіна, відвідує 47 дітлахів, з яких 26 навчається в початковій школі. В 1-поверховому навчальному закладі сьогодні поміщаються всі, хоч раніше першачки через брак місця в школі рік навчалися при дитсадку по-сусідству. Цьогоріч у ЗЗСО 8 класу немає, 1 і 4 класи – неповні, у них навчається по 4 учні.  

Старшокласники їздять за наукою до міста, або ж у сусідні Ходоровецьку чи Колибаївську школи. Декількох учнів батьки щодня відвозять до Довжоцького НВК. До об'єднання це робив шкільний автобус, тепер же він обслуговує учнів лише Колибаївської ОТГ.  

Соцпрацівник і бібліотекар.При школі діє хореографічний гурток, решта ж благ позашкілля доступні в центральній садибі громади. Усі школярі 100% забезпечені харчуванням, а от спортивне життя доступне лише в літній період, адже власного спортзалу ані навчальний заклад, ані село не мають.  

В одному приміщенні зі школою переживає не найкращі часи сільський клуб, який поки що зачинений на ремонт. За словами бібліотекаря, за сумісництвом завклуба Віталіни Андрійчук, цьогоріч голова громади Михайло Желізник обіцяв розпочати ремонтні роботи й відродити культуру на селі. Хоч вона направду є. Острівчанці дуже полюбляють культурні заходи. Їх, як кажуть, не треба до цього примушувати з-під палки. Навпаки, свою активність у художній самодіяльності показують не лише в рідному селі. Але ж місця, щоб зібратися, поспівати чи потанцювати, немає. Тимчасово дислокуються в бібліотеці, що знаходиться між школою і дитсадком. Тут пристосували одну кімнату під глядацько-актову залу, а дві віддали книгам. Знайшли навіть місце для куточка, в якому Віталіна Олексіївна помістила знайдені острівчанські старожитності – вишиванки, горщики, кошики, рушники... На фасаді бібліотеки – меморіальна дошка сільському меценату, аграрію Володимиру Бабію.  

Завідувач ДНЗСправжньою окрасою села став ДНЗ «Барвінок», яким керує Леся Зюбрицька (на фото праворуч). У садочку, наче у віночку – гарно і ззовні, і всередині. Хто би міг повірити, що занедбане й практично розвалене приміщення, в якому колись були і бібліотека, і магазин, і бар, настільки переродиться. Майже 20 років дитсадка в селі не було, довго острівчани просили владу, аби знайти місце для виховання наймолодших. У 2008 році ДНЗ «Барвінок» отримав другий шанс на життя, й досі не здає своїх позицій. До минулого року в садочку була навіть черга! Сьогодні на вихованні перебуває 18 малюків, діє одна різновікова група. На жаль, кількість населення в селі не збільшується, як і породіль. Тож невідомо, чи довгою буде доля «Барвінку».  

фельдшерка КукурудзякНайбідніше серед усієї сільської інфраструктури виглядає медпункт. Молоденька фельдшерка Діана Кукурудзяк (на фото ліворуч)працює лише три роки. Під медичним контролем у неї перебуває 520 жителів, хоч у селі загалом зареєстровано 643 особи. Більшість за меддопомогою їде одразу в ЦРЛ. На місці ж медика турбують, якщо треба тиск зміряти чи довідку отримати. А от у соціального працівника Любові Ярощук турбот значно більше – на обслуговуванні в неї перебуває 21 житель: комусь хліба треба купити, комусь в хаті прибрати, а з кимось і просто поговорити.  

ВІД СТАРЖИНСЬКОГО  
Із трепетом острівчани говорять про місцеву святиню – Покровську церкву, датовану 1860 роком. Вона, за словами селян, не зачинялася й не слугувала зерновим складом навіть у радянський період. Сюди звідусіль віряни сходилися на службу. У книзі краєзнавця Юхима Сіцінського зазначено, що церква в Острівчанах була ще у 16 столітті. У першій половині 18 ст. Покровська церква була малою, убогою, покритою соломою. У 1766 році за кошти місцевого братства побудована нова церква, дерев'яна, однокупольна, разом із дзвіницею, яку заклав настоятель кам’янецької Петропавлівської церкви Уранович. У 1860 році на пожертви прихожан і місцевого поміщика Тіта Старжинського на місці однієї з селянських садиб побудований храм, що зберігся до нині. Стару ж церкву розібрали, а на її місці встановили кам'яний хрест. З 1886 р. при храмі діяла церковно-приходська школа. Як і колись, сьогодні до Покровської церкви на свята з'їжджаються звідусіль. Службу править отець Петро.

Петропавлівська церкваМАЛИ ВСЕ
Колись село оточував ліс (Астровчанський ліс), за який 1512 р. вели суперечку кам'янецькі та острівчанські землевласники. Лісовий, точніше парковий масив від поміщиків зберігся й донині. Місцину острівчани називають садом. Уявіть, цілий сквер із акацій! Такий ось острівчанський сад. У ньому можна знайти криницю, від якої тягнет довгий ярок. Колись він навіть закінчувався невеликим ставком, але з часом водойма замулилася, й тепер від неї не залишилося жодного сліду. На пагорбі за селом можна знайти старий цвинтар з хрестами середини ХІХ століття.

У серпні 1920 р. в Острівчанах було створено сільський революційний комітет. Через два роки тут з'явилася сільськогосподарська комуна «Пролетарій». 1 травня 1929 р. 13 бідняцьких господарств об’єдналися в ТСОЗ ім.Комінтерна. У березні 1958 р. сільськогосподарська артіль ім.ХVІІ партз’їзду об’єдналася з сусіднім колгоспом ім.Шевченка с.Ходорівці. Основні потужності господарства перейшли в сусіднє село, яке згодом стало центральною садибою однойменної сільської ради, а острівчанам залишили ферми для вирощування нетелів. З розвалом радянського режиму розвалилися і ферми. Приміщення розпаювали, але так до ладу й не довели. Напіврозтрощені ферми муляють око заїжджих, селяни ж із ними вже, здається, звиклися, навіть не помічають. Сьогодні острівчанські землі обробляють ПП «Авант-Агро» (керівник Андрій Ванат) та ПП «Леон-Агро-2011», яке очолює Ярослава Бабій. Також є невеличке підприємство з лиття блоків.

ПрапорВІДОМІ ЗЕМЛЯКИ
В Острівчанах мають ким пишатися. Стенди з фотографіями відомих земляків прикрашають і стіни школи, і бібліотеки. Серед них – староста Колибаївської ОТГ Наталія Надюк, доктор історичних наук Микола Кукурудзяк, суддя апеляційного суду міста Києва, член Вищої ради правосуддя Микола Худик, заступник керуючого справами адміністрації Президента Республіки Білорусь Андрій Худик, чемпіон світу з гирьового спорту серед ветеранів Леонід Березніцький, кандидат сільськогосподарських наук Ярослава Бабій, заступник командира батальйону, атовець Андій Грузінцев, від якого Острівчанська школа отримала в подарунок державний прапор із підписами учасників АТО, що разом із ним боронять схід нашої держави.

Славляться Острівчани і майстрами. Серед них – мисткиня Ірина Пиячко. Жінка виготовляє надзвичайно делікатні вироби й прикраси з бісеру, розписує чашки, дошки, розмальовує стіни у місцевому дитсадку, проводить майстер-класи з писанкарства для школярів, а ще вона незмінний майстер манікюру всіх сільських красунь.

У садочкуP.S. Сім років тому острівчанці мріяли про газифікацію населеного пункту. Нині ця мрія здійснилася. Тепер мають нову – відновити роботу сільського клубу. Думаємо, і її здійснення не за горами. І хоч, відверто кажучи, працювати тут немає особливо й де, але до Кам'янця від села майже рукою подати. Тож тут живуть за закордонним принципом: заробляють у місті, аби жити серед природи, в рідній хаті, яких тут порожніх майже немає. Привітність острівчанських жителів зашкалює, як і їхня легкість на підйом. Тож за мрії й прагнення до їхнього здійснення Острівчани отримують від «Сільського контролю» тверду четвірку. Свою ж оцінку, шановні читачі, ви можете поставити в соцмережах групи «Сільський контроль» чи на сайті klyuch.com.ua в розділі «Опитування».

Ферми-розвалюхи


Теги: Сільський контроль, с.Островчани

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.