Перейти на мобільну версію сайту


08.06.2018

ВСЯ НАДІЯ НА «НАДІЮ»

РіпинціЧасом достатньо великого ентузіазму, сили духу й віри однієї людини, щоб закрутити все навколо у вирі життя. Іноді один вчинок стає продовженням гідних і пам'ятних справ, а інший веде до забуття. У селі, яке ми відвідали в рамках авторського проекту «Сільський контроль», вистачає всього, переліченого вище. Є люди, які ведуть за собою, є їхні гідні вчинки, які дають старт чомусь новому, зрештою, є надія. Крихітна, але є.

У село Ріпинці Орининської сільської ради помандруємо цього тижня, аби дивуватися, розчаровувати і, все ж таки, плекати надію на краще...

Географічно вигідні Ріпинці сховалися у видолинку, одразу за колишнім районним центром. До слова, деякі дослідники назву населеного пункту трактують як «рипа» – долина, ярок, заглибина, впадина. Село і справді знаходиться у видолинку. Місцеві зізнаються, що через таке зручне розташування природні катаклізми цю територію оминають.

був дитсадокДо Ріпинець з міста ведуть декілька доріг – найзручніша, звичайно, через Оринин, протяжністю 25 км. Є ще одна – через Кадиївці, але вона вже добряче роздовбана. Проїхати нею можна, якщо є бажання скоротити шлях, проте краще довше і якісніше, чим коротше й одразу в автосервіс. Узагалі село майже на однаковій відстані зі всіх боків оточують Оринин, Теклівка, Кадиївці та Залісся Перше.

Тричі на день у Ріпинці курсує автобус, за майже три десятка гривень можна без проблем доїхати до міста. Також сюди заїжджає шкільний автобус, аби забрати майже півсотню дітлахів до Орининської ЗОШ.

ЗАЧИНЕНІ НА КЛЯМКУ
Ріпинецьку школу, що знаходилася в колишньому будинку священика, зачинили на клямку в першу хвилю освітянської оптимізації. Тоді ж закрили малокомплектні школи в Гринчуку й Кудринцях. І якщо приміщення в Гринчуку перейшло в приватну власність, то два інших заклади й досі стоять пусткою, щоправда кудринецька школа, на відміну від ріпинецької, доглянута.

Школу закрилиМісцева школа ніби зійшла з якоїсь сюрреалістичної картинки – біла, немов мрець, з металопластиковими вікнами, наче ось-ось тут пролунає шкільний дзвінок, а всередині – гуляє вітер, час від часу розсипаючи по класах сторінки з ідеологічних книжок, портрети вождя, який «вечно молодой», і самотнього Кобзаря. У різні часи в Ріпинецькій ЗОШ І-ІІ ступенів навчалося більше сотні дітей. Школа мала власну майстерню, їдальню, навіть було частково зведено нову ЗОШ. Правда, вона зробила недобру справу колишнім освітянським керманичам, проти яких навіть відкрили кримінальну справу за розкрадання будматеріалів.

Рік за роком шкільні приміщення все більше руйнуються, й оком не змигнеш, як у якомусь обвалиться стеля, бо ж до села вже давно нікому немає діла. Дитсадок тут перестав існувати на початку 90-их минулого століття. Ще за колгоспних часів для виховання дошкільнят побудували спеціальний заклад поблизу медпункту. Потім його переобладнали під колгоспну контору, згодом – під бар та магазин. Жоден із закладів не прижився. Сьогодні в селі, де проживає півтисячі людей, є 34 дитини дошкільного віку і немає дитсадка. Хіба це не знищення нації?

Культура живаНе кращі справи і в місцевого фельдшерського пункту, де з 1999 р. фельдшером працює Оксана Майкут. Ми об’їздили чимало медпунктів по району, чули багато нарікань на відсутність коштів для ремонту приміщень і бачили достатньо ФАПів, які тримаються на ентузіазмі їхніх господарів. Фельдшерки й акушерки, за плечима яких не один десяток років стажу, яким пенсія давно постукала в хату, й досі працюють, наче бджілки-трудівниці. Не такий вже й старий медпункт (побудований у 1984 році), осунувся, наче древній дід. Якщо в інших ФАПах давно встановлені пластикові вікна, то в цьому фарба настільки полущена, що здається, ніби останній раз її наносили, коли збудували заклад. Незвична халатність як для людей в білих халатах, де стерильність і чистота має бути на першому місті. Але тільки не в ріпинецькому медпункті. На жаль...

НАДІЯ Є
Ще кілька років тому така ж ситуація була і в місцевому клубі, який відчинявся вряди-годи на великі свята. Усе змінилося, коли за справу взялася нинішній завклуб, а в минулому листоноша Лілія Казьмір (на фото ліворуч).

Завклубом– Клуб довгий час не працював, вже навіть мали його закривати, – пригадує Лілія Вікторівна. – Ще б це зробили, то селу гаплик настав. Просимо ми в районі, щоб лишили нам клуб. Каже голова адміністрації, як організуєш свято Івана Купала на водоспаді, то й залишимо. Організували так, що й досі згадують (сміється).

Після призначення на посаду завклуба перше, що зробила Лілія Казьмір – взялася за пошук сільських талантів. Організувала вокальний жіночий гурт «Надія». Над назвою кілька місяців думали, а вона ось яка влучна виявилася. Адже єдине, що в Ріпинцях ще живе – це клубна «Надія». Починали все з колядувань, з яких за зароблені кошти пошили сценічні костюми, а тепер мають запрошення на виступи. Нещодавно повернулися з орининського села-побратима Іспас Вижницького району. Ріпинецька «Надія» у складі Олени Паньків, Поліни Дергач, Алли Якимчук, Марії Проданчук, Ліани Швець, Вікторії Костюк під керівництвом Лілії Казьмір стала лауреатом 16-го фестивалю «Калинові обереги». У вокальному ансамблі загалом співає 15 жінок, щоправда, більшість зараз на заробітках у сусідній Польщі. Поїздку на фестиваль ріпинчанкам проспонсорував місцевий аграрій Сергій Богачик.

контрольКультурне життя в селі вирує, навіть взимку, хоча доводиться тиждень палити в грубках, аби хоч якось обігріти приміщення сільського клубу й провести концерт. До слова, не тільки місцеві дають концерти, а й до них приїздять колеги – були вокалісти «Пісенного мережива» з РЦКМ «Розмай», «Джерела» з училища культури.

Також у клубі знаходиться бібліотека, якою завідує Людмила Підфігурна. Приміщення час від часу ремонтують. Одразу біля клубу знаходиться спортивний майданчик, на ньому щонеділі місцева футбольна команда грає у футбол.

Узагалі центр у Ріпинцях досить компактний – в одному місці розташовані майже всі інфраструктурні об’єкти – колишня школа з допоміжними приміщеннями, поблизу – клуб, біля якого – церква; навпроти нього через дорогу – пам’ятник загиблим воїнам.

Покровська церкваОПОВИТЕ ЛЕГЕНДАМИ
У 18 ст. у Ріпинцях було дві церкви з окремими приходами – Успенська і Покровська. Успенська була трьохкупольна, побудована в 1709 році за кошти місцевого поміщика Бутвина. За майже століття її приміщення занепало, дах прогнив, тож церкву приєднали до приходу сусідньої Покровської.

Покровську церкву будували за кошти прихожан. При ній діяло уніатське Покровське братство, яке мало устав, затверджений в 1718 році Афанасієм Шептицьким. Нову Покровську церкву, що існує досі, побудували в 1880 році. Неподалік від храму знаходилося кладовище. Як кажуть селяни, воно розташовувалося на місці, де в радянські часи збудували дитсадок і медпункт. Покровська церква в Ріпинцях вважається історико-архітектурною пам’яткою, як і вже згаданий будинок священика.

Від водоспадуЩе одне священне місце цього населеного пункту – джерело при в’їзді. За легендою, з тієї кринички Матір Божа пила воду, коли проходила через село. Чи так це насправді, достеменно ніхто сказати не може, але віряни зі всієї округи їдуть туди, аби набрати води, що нібито має цілющі властивості.

ВОДОСПАД ЗГУБИЛИ
Ріпинці багаті й на археологічні знахідки: в урочищах Кринички та Солонці знайдені залишки трипільського поселення. В урочищі Межирудки, за 1 км на схід від села – трипільське, черняхівське, ранньослов’янське та давньоруське поселення. У 1512 році Ріпинці належали Софії, дружині Петра Гуньки з Гуменець. У 18-му початку 19-го століття село вважалось одним з найбільших у західній частині Кам’янецького повіту. У роки Першої світової війни в Ріпинцях дислокувався 223 Одоєвський піхотний полк, про що нагадала полкова печатка для пакетів, знайдена на території школи. У радянський період до 1959 року навіть існувала окрема Ріпинецька сільська рада. У 1952 році ріпинецький і теклівський колгоспи об’єднали, почалося будівництво соціальної сфери на селі. Після об’єднання з орининським колгоспом тут дислокувалася колгоспна бригада. За річкою Жванчик, що протікає через Гуртом садилисело, розміщувалися ферми і склади. Селяни навіть будинки почали будувати, щоб жити ближче до місця роботи. Тепер цей район населеного пункту називають Заріччям, хоч колгосп давно розвалили. Дістатися до нього можна через міст, прокладений через річку, попри колишній славнозвісний водоспад. Чому колишній? З приходом нових власників, які викупили тамтешній млин й збудували міні-ГЕС, водоспад обмілів і замулився. Колись влітку до нього з’їжджалися зі всієї округи, навіть з міста, а тепер у зацвилій воді хіба що жаби полощать ноги... Ось так прагнення до збагачення одних звело нанівець популярне місце відпочинку для інших.

Незважаючи на це, Ріпинці надзвичайно мальовниче село. Тут і ліс вам, і річка, і затишний видолинок. Усе добре, шкода, що плодові дерева не дуже вдало приживаються. 
– Нічого немає, одні акації і граб, – бідкаються про свій населений пунт селяни. Хоча і в цьому надії не втрачають. Минулого року під час акції «Посади дерево» висадили біля клубу вишні, правда тільки декілька деревцят прийнялися. І справді, сад у цих краях не посадиш.

Ріпинецька довгожителькаГЕРОЇ І ДОВГОЖИТЕЛІ
Хоч дерева у селі не мають довгого віку, а от довгожителів вистачає. 1 липня цього року буде святкувати 105-літній ювілей ріпинчанка Степанида Коцулевська. Жвава, щиросердна, а головне – при пам’яті Степанида Онуфріївна ще бере сапу і чалапає на город, або палицю – і дріботить до лісу. Коли ми приїхали, вона вже встигла зранку висапати шматок городу. «Дочці помагаю, а хто її поможе?» – резонно запитує нас.

Дочці Марії Миколаївні, колишній вчительці початкових класів Ріпинецької ЗОШ І-ІІ ст., вже 76 років. Чоловік Степаниди Коцулевської загинув на війні, вона самотужки виховала трьох дітей, працювала в колгоспі. Все життя в русі, можливо, тому й Бог відміряв їй стільки віку.

Чесно кажучи, вперше зустрічаю настільки бадьорих, із більше ніж столітнім багажем за плечима людей. Пропустити через себе добрий шмат історії – треба мати неабияку витримку й силу духу.

Не можемо не згадати про долю ще одного ріпинчанина – Героя нинішньої війни В’ячеслава Завальнюка, який захищав східні кордони держави під час проведення АТО. Під час виконання бойового завдання автомобіль бійця потрапив під обстріл, молоде життя раптово обірвалося... Вічна слава нашим захисникам!

шкільне життя на фотоP.S. У ріпинчан забрали все, що могли. Залишилася тільки «Надія» і надія на культуру, яка ще завдяки сільським ентузіастам тримається на плаву. «Заберуть ще й це, то перетворимося на сусідню Теклівку», – каже під час розмови одна жіночка – Буде Теклівка-1 і Теклівка-2».

У кожній іронії є частка правди, гіркої на смак. Бо й справді, що ті Ріпинці мають? Так, село газифіковане, є клуб, медпункт і магазин, гарна природа і близькість до центральної садиби. Можливо, коли громада об’єднається, ситуація в населеному пункті зміниться, а поки що... залишається задовольнятися лише надією, як і оцінкою «задовільно» від «Сільського контролю». Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити в соцмережах групи «Сільський контроль» чи на сайті klyuch.com.ua в розділі «Опитування».


Теги: Сільський контроль, с.Ріпинці

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями
Діють індивідуальні знижки та на кварц - розпродаж!




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.