Перейти на мобільну версію сайту


22.09.2017

У ЦЕНТРІ ДВОХ ОБЛАСТЕЙ

контрольСела, що тягнуться вервечкою вздовж річки Збруч, ми вважаємо віддаленими. І не дивно, бо ж до деяких з них відстань неблизька – більше півсотні кілометрів. Проте в мешканців цих населених пунктів інше бачення ситуації, адже вони себе вважають центровими. Саме в центр двох областей цього тижня потрапив «Сільський конт­роль» – в історично насичені Чорнокозинці, де є один із найдавніших замків Поділля, які колись були містом та мали, як і Кам’янець-Подільський, Магдебурзьке право, які нині скотилися до села, що має статус четвертої зони посиленого радіоекологічного контролю. І в такий мікс з нашарування різних епох ми вирішили доїхати коротшою дорогою. Ой, яке ж це було необдумане рішення...

Відстань від Кам’янця до Чорнокозинців, що входять до складу Шустовецької сільської ради, складає 42 км. Це якщо їхати рейсовим автобусом, що курсує через Оринин, Привороття, Кізя та Адамівку. За день громадський транспорт робить три оборотних рейси з дуже зручним, як стверджують селяни, графіком руху. За квиток в один кінець доведеться заплатити 37 грн.

контроль-1Проте є й коротший шлях, що пролягає через Кадиївці й Залісся Перше, довжиною в 31 км. Ним ми вирішили гайнути, заразом і обстежити всі можливі під’їзди до населеного пункту. Та краще б цього не робили...

Уже в Кадиївцях стає зрозуміло, що дорога – це дно нашої цивілізації: ями змінюються ямищами; у Заліссі, наче на плавунах, ковзаємо по щебеневій дорозі, яка після кількох літніх дощів розлізлася мов корова на льоду, та коли виїжджаємо за село, бачимо, що це були тільки квіточки. 

Уперше за час проекту «Сільський контроль» ми йшли в розвідку, аби знайти дорогу, якою зможемо проїхати. Коли спускалися вниз, намагаючись просочитися поміж вирвами й валунами, складалося враження, що їдемо на одному зі всіх чотирьох коліс. Ми згадували всі молитви, які знали, й котилися ніби в прірву з єдиною думкою: «Тільки б проскочити, вирватися з цього пекла», бо навкруги – ні душі, зв’язку немає, і якби трапилася халепа, за допомогою довелося би йти кілька кілометрів.

Такого районного напрямку ми ще не бачили, навіть, коли долали шлях із Супрунківців на Тернавку, навіть, коли повзли й кряхтіли під горб з Нефедівського яру, навіть, коли застрягли в баюрі біля боришковецького лісу і лягли пузом на каменюку в Гелетині. Усе одно так розпачливо не було. Не терпли ноги, не сохло в горлі й душа не тікала в п’ятки чи колінвал. Шкода, що фото не передає той розпач, який довелося відчути і пережити. 

ПЧорнокозинецький замокісля цієї поїздки ми точно знаємо, яким має бути пекло для працівників дорожньої служби, для всіх тих аспидів, котрі стелять, як вони кажуть, асфальт і ремонтують дороги, і для чиновників, які увесь той бедлам приймають у експлуатацію. Жодних котлів і гарячих смол! У пеклі вони повинні цілодобово їздити по «відремонтованих» за життя дорогах, а вночі – дорогою, сполученням Кам’янець-Подільський-Чорнокозинці через Кадиївці і Залісся. І при цьому зверху на тім’ячко, з підвішаного в салоні чайника (саме такого, яким вони обмальовують ямки на дорогах) нехай капає розпечена смола. Їзда буде десь такою: кап, бздик, херак, кап, тидищ, кап-кап, тидищ-тидищ, херак! На інакше пекло вони не заслуговують...

НАЙДАВНІШИЙ НА ПОДІЛЛІ
Із роздоріжжя, на яке ми потрапили, вирвавшись із дорожнього пекла, є шлях і на Чорнокозинці, і на Привороття, й на Підпилип’я. Неподалік у хащах притулився цвинтар. Хто його доглядає – незрозуміло, скрізь чагарники, могили позаростали, величезна гілка впала по центру...

Від знаку «Чорнокозинці» й до села довелося проїхати ще декілька кілометрів більш-менш пристойної дороги, хоча після кількагодинного екстриму поняття «пристойний» різко знівелювалося. Та ми вже не повземо, а мчимо з вітерцем і влітаємо прямісінько в замок, що височіє на пагорбі. 

Чорнокозинецький замок-1Коли побудували оборонну споруду, невідомо, але вперше Чорнокозинці згадуються в 15 столітті. Село лежало прямісінько на Волоському шляху, то ж не дивно, що замок побудували, аби захищатися від нападників. До слова, населений пункт неодноразово знищували татари і турки. 

Замок невеликий за розмірами, схожий на чотирикутник, колись мав башти, мур та браму, які не дожили до наших часів. У 1538 р. Волоський господар Петро взяв в облогу місто, за його наказом вирізали всіх людей, проте замок так і не вдалося взяти. Після часткової руйнації турками наприкінці 17 ст. польські власники відновили чорнокозинецьку твердиню. 1795 р. замок перейшов у власність Російської імперії, а згодом перетворився на родовий маєток Сарнецьких. Легенду про Чорнокозинецький замок записав письменник Володимир Даль: «Жив тут князь Курятович, як кажуть люди, зі своєю молодою сестрою-дівчиною. Одного разу татари напали на Чорнокозинці і захопили тутешній замок. Князь утік підземних ходом і заховався у скелях Збруча. Сестра його ж втекла від татар саморідним мостом, що з’єднує береги Збруча та й обратувалася в Галичині. З замку вона забрала з собою великі скарби, на них вона недалеко від Збруча побудувала церкву з келією. До кінця свого життя вона молилася за пропащого без вісті брата». 

У 18 ст. на східному боці були збудовані замкові ворота. Сьогодні вони слугують для когось в’їздом на обійстя. Узагалі, складається враження, що господарі, які межують із чорнокозинецьким замком, заледве не привативували його. На пагорб можна спокійно заїхати автівкою, проїхати через рештки укріплень і втрапити на сусіднє подвір’я. Навпроти одного зі в’їздів накладена скирта сіна, купа гарбузів, поряд пасуться коні та кози. Когнітивний дисонанс – не інакше...

Єдиновціліла стіна костелуТІЛЬКИ СТІНА
Замок – не єдина архітектурна пам’ятка, що збереглася з минулих часів. Узагалі населений пункт довгий час перебував у власності католицьких біскупів, тут же була їхня літня резиденція. До слова, саме на прохання кам’янецького біскупа Лаврентія Менджелевського король Сигізмунд І надав місту привілеї проводити два ярмарки та щонедільні базари.

За кількасот метрів від замку збереглася одна зі стін костелу Іосифа Обручника, зведеного 1608 р. кам’янецьким біскупом Павлом Валуцьким. Споруда, напевне, вражала своїми масштабами. Згодом костел став парафіяльним. Після звільнення Поділля від турків його повторно освятив єписком Стефан Рупнєвський, а 1863 році він трансформувався в православну церкву. Коли почалася руйнація, невідомо, але сьогодні все, що залишилося від колишньої величі – єдиновціліла стіна.

А ДОПОМОГА ДЕ?
По-сусідству з руїнами костелу видніються ще одні, але вже сучасного світу. Понівечена, наче після бомбардування будівля, колись була второкласним училищем, яке відкрили в Чорнокозинцях у 1898 році. Приміщення було двоповерховим, але війна внесла свої корективи, знищивши один поверх. До 1910 року тут навчалися лише хлопчики, згодом на навчання почали брати дівчаток. Проте гризти граніт науки мали змогу лише діти заможніх селян – плата була чималою й для багатьох недоступною. Щоб заплатити за навчання за рік, треба було продати 2-3 корови. Сьогодні в понівеченому приміщенні цивілізація виглядає з двох пластикових вікон – тут розмістився медпунт. Правда, хто надає медичну допомогу і чи взагалі надає, дізнатися не вдалося. Медика на місці не було, й невідомо, чи він там взагалі є. Жодної таблички чи ознак життя. Немісцевим з першого разу складно зорієнтуватися, де в цього медпункту-руїни головний вхід. А він виявляється ззаду...

медпунктОСВІТЯНСЬКИЙ ВОГНИК
Із Чорнокозинців та Шустівців Хмельницької і Збручанського Тернопільської області щоранку поспішають на навчання дітлахи в Чорнокозинецький НВК у складі ЗОШ І-ІІІ ступенів та ДНЗ, яким ось уже 29 років керує Надія Мартинюк. Сьогодні тут навчається 52 учні, найбільше – в 9-класі, найменше – в початковій школі. Шкільного автобуса навчальний заклад не має. Збручанські дітлахи, а їх майже 50% від загалу, чимчикують за знаннями через кладку, або ж через міст, придатний для пересування автівок. До речі, цією дорогою чорнокозинчани добираються до поближніх Іване-Пусте та Мельниці-Подільської Тернопільської області, де можуть закупитися продуктами.

Сьогодні місток перебуває на ремонті, який проводять за батьківські кошти. Сільська рада жодним чином у подібні справи не втручається. Така байдужість, напевне, розвивається за принципом: кому треба ходити, той нехай ремонтує. А потрібно дітям. 

Чорнокозинецький НВК«Немає чужих і наших, – каже директор Ніна Францівна. – Усі діти України». І справді, якщо дітям зі Збручанського ближче до Чорнокозинецького НВК, то хіба існують якісь кордони для освіти, навіть коли доводиться долати по 6 км щодня?! На навчання добираються не лише дітлахи, а й педагоги, більшість яких йдуть із села Іване-Пусте Тернопільської області. Загалом тут працює 13 вчителів.

Нова школа в Чорнокозинцях побудована в 1938 році. 2-поверхова будівля має тільки просторі класи. На 1-поверсі до довгого й просторого коридору прилаштували сцену. У свята він перетворюється в актову залу. Колишню їдальню, що розташувалася в 1-поверховому приміщення по-сусідству, поділили навпіл, пристосувавши одну частину під спортивну кімнату. Біля школи знайшлося місця і для дитсадка, де діє одна різновікова група. Цьогоріч його відвідує 12 малюків. Батьківська плата за перебування в ДНЗ складає 4,5 грн у день, решту витрат покриває районний бюджет.

Чорнокозинецька школа хоч і біднувата, адже тут немає ані спеціалізованих класів, ані сучасного обладнання, проте її учні щороку стають призерами районних та обласних олімпіад, особливо з німецької мови, адже профіль закладу філологічний. Узагалі, Чорнокозинецький НВК – епіцентр не лише освіти, а й святкового настрою, бо ж усі визначні події проходять саме тут. Запитаєте, невже в такому великому селі немає клубу. Є, звичайно, але він швидше для галочки, аніж прямого призначення.

Будинок культуриОПТИМІЗОВАНА ДУХОВНІСТЬ
Сірий і перекошений, побудований на честь 60-річчя створення СРСР, Будинок культури в Чорнокозинцях проситься на капітальний ремонт. Частину вікон тут замінили на металопластикові, якісь замурували, трохи підлатали, але двері культурного храму навстіж не відчинені. Кажуть, завклуб Петро Мельник працює тут на чверть ставки. Але що він робить на ці кошти, незрозуміло? Напевне, працює так саме, як і платять, але страждає село.

З клубу забрали навіть бібліотеку й перевезли до центральної садиби – села Шустівці. Одним словом – оптимізували культуру в Чорнокозинцях по повній програмі.

Поки що не здає своїх позицій церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка має давню історію. Відомий краєзнавець Юхим Сіцінський писав, що храм був побудований в 1728 році і освячений як Михайлівська церква сільським деканом Олександром Ломиковським. Спочатку храм був дерев’яний, потім його приєднали до вже існуючої Михайлівськї церкви.

І актова зала, і коридорПізніше останню розібрали, а Успенська церква так і залишилася донині. Церква була збудована не лише за кошти прихожан, а й завдяки поміщику Сарнецькому. 

МИНУЛЕ ПЕРЕВАЖАЄ
207 дворів села Чорнокозинці й досі чекають на прихід блакитного вогника. Сюди він повзе й не може добратися. Населений пункт розкиданий вздовж Збруча, тут проживає трохи більше трьох сотень селян, по документах, звичайно. А направду жителів значно менше, бо основна частина виїжджає на заробітки.

Як і будь-яке прикордонне село, Чорнокозинці зіткане з нашарувань кількох культур, що різко контрастують, але в одному місці сплітаються в якийсь симбіоз взаєморозуміння.

на ТернопільщинуБіля Чорнокозинець знаходиться сірчане джерело. Є поклади гіпсу, алебастру та мармуру. Археологи знайшли тут сліди трипільської культури. Тут минуле має більшу перевагу, аніж сьогодення, навіть цінується більше, але не українцями, а поляками, котрі приїздять сюди на екскурсію. Чорнокозинці мають величезний потенціал, але ніяк його не розвивають. Живуть, як і всі, тішать себе думкою, що в самісінькому центрі. Та що з того центру, коли рух зупинився на місці?..

P.S. Історичним Чорнокозинцям можна і «відмінно», якби не руїни, а сучасним – не більше «трійки», за все ті ж руїни. Єдина школа – вогник світла, але чи довго йому ще так горіти? Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті газети klyuch.com.ua, або ж у групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.

Директор НВК Залишки СРСР 

місток Духовність


Теги: Сільський контроль, с.Чорнокозинці

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.