Новини | Економіка | Політика | Особистість | Проблема | Суспільство | Культура | Істфакт | Правопорядок | Спорт | Таблоїд |
| |||
22.09.2017 У ЦЕНТРІ ДВОХ ОБЛАСТЕЙ
Відстань від Кам’янця до Чорнокозинців, що входять до складу Шустовецької сільської ради, складає 42 км. Це якщо їхати рейсовим автобусом, що курсує через Оринин, Привороття, Кізя та Адамівку. За день громадський транспорт робить три оборотних рейси з дуже зручним, як стверджують селяни, графіком руху. За квиток в один кінець доведеться заплатити 37 грн.
Уже в Кадиївцях стає зрозуміло, що дорога – це дно нашої цивілізації: ями змінюються ямищами; у Заліссі, наче на плавунах, ковзаємо по щебеневій дорозі, яка після кількох літніх дощів розлізлася мов корова на льоду, та коли виїжджаємо за село, бачимо, що це були тільки квіточки. Уперше за час проекту «Сільський контроль» ми йшли в розвідку, аби знайти дорогу, якою зможемо проїхати. Коли спускалися вниз, намагаючись просочитися поміж вирвами й валунами, складалося враження, що їдемо на одному зі всіх чотирьох коліс. Ми згадували всі молитви, які знали, й котилися ніби в прірву з єдиною думкою: «Тільки б проскочити, вирватися з цього пекла», бо навкруги – ні душі, зв’язку немає, і якби трапилася халепа, за допомогою довелося би йти кілька кілометрів. Такого районного напрямку ми ще не бачили, навіть, коли долали шлях із Супрунківців на Тернавку, навіть, коли повзли й кряхтіли під горб з Нефедівського яру, навіть, коли застрягли в баюрі біля боришковецького лісу і лягли пузом на каменюку в Гелетині. Усе одно так розпачливо не було. Не терпли ноги, не сохло в горлі й душа не тікала в п’ятки чи колінвал. Шкода, що фото не передає той розпач, який довелося відчути і пережити. П НАЙДАВНІШИЙ НА ПОДІЛЛІ
Від знаку «Чорнокозинці» й до села довелося проїхати ще декілька кілометрів більш-менш пристойної дороги, хоча після кількагодинного екстриму поняття «пристойний» різко знівелювалося. Та ми вже не повземо, а мчимо з вітерцем і влітаємо прямісінько в замок, що височіє на пагорбі.
Замок невеликий за розмірами, схожий на чотирикутник, колись мав башти, мур та браму, які не дожили до наших часів. У 1538 р. Волоський господар Петро взяв в облогу місто, за його наказом вирізали всіх людей, проте замок так і не вдалося взяти. Після часткової руйнації турками наприкінці 17 ст. польські власники відновили чорнокозинецьку твердиню. 1795 р. замок перейшов у власність Російської імперії, а згодом перетворився на родовий маєток Сарнецьких. Легенду про Чорнокозинецький замок записав письменник Володимир Даль: «Жив тут князь Курятович, як кажуть люди, зі своєю молодою сестрою-дівчиною. Одного разу татари напали на Чорнокозинці і захопили тутешній замок. Князь утік підземних ходом і заховався у скелях Збруча. Сестра його ж втекла від татар саморідним мостом, що з’єднує береги Збруча та й обратувалася в Галичині. З замку вона забрала з собою великі скарби, на них вона недалеко від Збруча побудувала церкву з келією. До кінця свого життя вона молилася за пропащого без вісті брата». У 18 ст. на східному боці були збудовані замкові ворота. Сьогодні вони слугують для когось в’їздом на обійстя. Узагалі, складається враження, що господарі, які межують із чорнокозинецьким замком, заледве не привативували його. На пагорб можна спокійно заїхати автівкою, проїхати через рештки укріплень і втрапити на сусіднє подвір’я. Навпроти одного зі в’їздів накладена скирта сіна, купа гарбузів, поряд пасуться коні та кози. Когнітивний дисонанс – не інакше...
За кількасот метрів від замку збереглася одна зі стін костелу Іосифа Обручника, зведеного 1608 р. кам’янецьким біскупом Павлом Валуцьким. Споруда, напевне, вражала своїми масштабами. Згодом костел став парафіяльним. Після звільнення Поділля від турків його повторно освятив єписком Стефан Рупнєвський, а 1863 році він трансформувався в православну церкву. Коли почалася руйнація, невідомо, але сьогодні все, що залишилося від колишньої величі – єдиновціліла стіна. А ДОПОМОГА ДЕ?
Сьогодні місток перебуває на ремонті, який проводять за батьківські кошти. Сільська рада жодним чином у подібні справи не втручається. Така байдужість, напевне, розвивається за принципом: кому треба ходити, той нехай ремонтує. А потрібно дітям.
Нова школа в Чорнокозинцях побудована в 1938 році. 2-поверхова будівля має тільки просторі класи. На 1-поверсі до довгого й просторого коридору прилаштували сцену. У свята він перетворюється в актову залу. Колишню їдальню, що розташувалася в 1-поверховому приміщення по-сусідству, поділили навпіл, пристосувавши одну частину під спортивну кімнату. Біля школи знайшлося місця і для дитсадка, де діє одна різновікова група. Цьогоріч його відвідує 12 малюків. Батьківська плата за перебування в ДНЗ складає 4,5 грн у день, решту витрат покриває районний бюджет. Чорнокозинецька школа хоч і біднувата, адже тут немає ані спеціалізованих класів, ані сучасного обладнання, проте її учні щороку стають призерами районних та обласних олімпіад, особливо з німецької мови, адже профіль закладу філологічний. Узагалі, Чорнокозинецький НВК – епіцентр не лише освіти, а й святкового настрою, бо ж усі визначні події проходять саме тут. Запитаєте, невже в такому великому селі немає клубу. Є, звичайно, але він швидше для галочки, аніж прямого призначення.
З клубу забрали навіть бібліотеку й перевезли до центральної садиби – села Шустівці. Одним словом – оптимізували культуру в Чорнокозинцях по повній програмі. Поки що не здає своїх позицій церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка має давню історію. Відомий краєзнавець Юхим Сіцінський писав, що храм був побудований в 1728 році і освячений як Михайлівська церква сільським деканом Олександром Ломиковським. Спочатку храм був дерев’яний, потім його приєднали до вже існуючої Михайлівськї церкви.
МИНУЛЕ ПЕРЕВАЖАЄ
Як і будь-яке прикордонне село, Чорнокозинці зіткане з нашарувань кількох культур, що різко контрастують, але в одному місці сплітаються в якийсь симбіоз взаєморозуміння.
P.S. Історичним Чорнокозинцям можна і «відмінно», якби не руїни, а сучасним – не більше «трійки», за все ті ж руїни. Єдина школа – вогник світла, але чи довго йому ще так горіти? Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті газети klyuch.com.ua, або ж у групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.
Дивіться також:![]() |
![]() | ||
Наша адреса:
Україна,
м. Кам'янець-Подільський,
вул.Соборна, 27.
|