Перейти на мобільну версію сайту


27.05.2016

ТЕКЛІ ВЖЕ НЕМА, А ПАМ'ЯТЬ ЩЕ ЖИВА

Сільські будніЧас, який так хвацько рухався по міжнародній трасі «Татарів-Кам’янець-Подільський» у напрямку Оринина біля знаку «Теклівка» сповільнює свій хід. 2 кілометри від траси сільською дорогою, якою в дощ можна проїхати лише на бронетранспортері, тягнуться наче гумова жуйка. Колеса автівки відчувають кожен горбик і ямку.
Заїжджаємо в село, яке швидше схоже на хутір, і час зупиняється. Все, приїхали - ми в Теклівці.

Крихітне село Теклівка, що колись входило до Ріпинецької сільської ради, сьогодні разом із поближніми Ріпинцями та Оринином утворюють Орининську сільську раду, що межує із сусідньою Чемировеччиною.

Площа Теклівки складає всього 45 гектарів. Її і селом як годиться не назвеш. Це швидше хутір, який з’явився в 18 столітті та був названий на честь власниці Ріпинців Теклі (Фекли) Аксамитович, вродженої Вітте. У той час Теклівка разом із Ріпинцями складала одне землеволодіння. У 1893 році тут нараховувався 21 двір і 126 жителів. Сьогодні в селі за офіційними даними, отриманими від Орининського сільського голови Валер’яна Мокрицького, проживає 37 мешканців. Та насправді їх значно менше, майже на половину. Як набереться 15 місцевих, то буде дуже добре. Решта - приїжджі дачники з міста, яких це село ще тримає заради городу й енергії від води, якої тут можна набратися від місцевих ставків.

А НАВКРУГИ - СТАВКИ

Здається, що в Теклівці селяни копають ставки заради забави. Так, саме копають, адже на карті офіційно є лише ставки, що при в’їзді в село. Вони в оренді місцевого ковбасника - огороджені й доглянуті, якраз попри дорогу. Влітку тут можна порибалити й відпочити, але не безкоштовно, звичайно. Ковбасний цех наразі тимчасово не працює, напевно, нерентабельний.

Через усе село тече дрібненький потічок від річки Жванчик. Саме його роздовбали по всьому маршруту через Теклівку, наробивши копанок-ставочків чи не біля кожної хати. А один чоловік на краю села, за словами місцевих, уже зробив сім таких міні-ставків. Для чого вони йому, ніхто не знає. Бачили ми ті ставочки, й зрозуміло для чого вони - для краси й відпочинку. Не село, а суцільна ставкова зона релаксу.

Не старіють душею ветерани (2).jpgНЕ СТАРІЮТЬ ДУШЕЮ ВЕТЕРАНИ

Найстаршому жителю Теклівки Павлу Покотилу 10 листопада виповниться 90 років. Павло Іванович ветеран Великої Вітчизняної війни, на фронт потрапив у 44-му, йому ще й 18-ти не було. 

- Був мінометником, - розповідає він нам, - між іншим відмінним наводчиком! Усього сім років служив. Воював уже за кордоном - Румунія, Угорщина, Австрія, де й закінчилася для мене війна. Озеро Балатон в Угорщині запам’яталося на все життя. Там я вперше побачив як стріляли «Катюші». Після цього ми вже йшли по німецьких трупах...

Пам’ятаю, оголосили про кінець війни: сонце світило яскраво і цвіли яблуні...

У одному з боїв Павло Іванович втратив око, на все життя залишився з протезом, має посвідчення інваліда війни І групи.

- Не повірите, ніколи ним не користувався, - каже чоловік. - Що я раду собі не можу дати? Я коли працював, і зоотехніком, і обліковцем - колгосп був у передових. Все життя в трудах.

- Працювали зранку до ночі, бо хотіли, щоб діти наші мали освіту і роботу, - долучається до розмови дружина Людмила Іванівна. - Старша Тоня - заступник директора чернівецького телебачення, середульша Валя 30 років проробила на одному місці в райдержадміністрації (Валентина Печенога довгий час пропрацювала начальником загального відділу РДА - прим.Авт.), а молодшого сина нема, похоронили минулого року...

Важко далася батькам втрата рідної кровинки, й досі не можуть оговтатися. Тож просять у Бога здоров’я для дітей.

Ми прощаємося. Людмила Іванівна з Павлом Івановичем попід руки проводжають нас до дороги. Машина від’їжджає, жінка тихцем хрестить нам щасливу дорогу, як мама... Благословенні люди!

КАПІТАН І КУМ

Чим менше село, тим більше охочих поговорити. Вони кидають свою роботу й стають «на балачку». Анатолій Іваніцький - капітан теплохода «Ксенія-2», родом із Теклівки, має тут хату, добрий шмат городу, невеличкий садок.

- Живу я в Кам’янці, на мікрорайоні, - розповідає Анатолій. - Це обійстя тримаю заради городу й природи. Та й скільки тут до міста їхати? 9 кілометрів, якщо навпрошки. Сів на мопед, поки цигарку докурив, вже й у Теклівці (сміється).

У 1979-му чоловік повернувся з Києва в рідний район, довгий час рибалив на Дністрі, керував рибальськими бригадами від Бакоти до Жванця. Чотири роки працював у національному природному парку «Подільські товтри».

На обійсті в господаря між хатою і молодим садом гарний ставок, на якому плюскаються качки.

У сусіда, кума Валерія Ткачука, така ж картина - ставок, качки. Валерій родом із Бакоти. Довгий час жив у Хмельницькому, мав там усе, але залишив дітям, а сам подався в Теклівку. Тепер він тут корінний житель.

Батьківську хату, в якій проживає, повністю перебудував. Звів нову на старому фундаменті, залишив лише погріб.

Замість храму культурного - духовнийЗ КУЛЬТУРНОГО В ДУХОВНЕ

Хоч не корінною, але знаковою для села стала Лідія Загородня. Родом із Хмельницького, жінка, потрапивши в Теклівку, одразу звернула увагу на сільський клуб, збудований ще за часів колгоспу. Він був у жалюгідному стані - напіврозвалений і без жодної надії на реставрацію. Зрештою, для кого його тут було реставрувати? Пенсіонерам не до танців - власних турбот вистачає.

Лідія Петрівна вирішила перетворити храм культурний у духовний. Вона викупила напіврозвалене приміщення, відновила його, перетворивши на церкву. Звичайно, вона не схожа на православний храм у тому вигляді, в якому ми звикли його бачити. Зовні це, все ж таки, більше схоже на сільську адмінбудівлю; на церкву вказує хіба що хрест біля будинку, на даху та вхідних дверях. Зайти всередину нам не вдалося, власниці духовного на селі не було на місці.

НУЛЬ ПО ІНФРАСТРУКТУРІ

У Теклівці просто нереально заблудитися: тут одна вулиця, яка змійкою петляє від траси й веде на Ріпинці. Вздовж неї зайняли територію хати, мов намальовані - багато пустих і старих, проте є й кілька нових.

Село причаїлося у видолинку, оточеному верболозами. За ними - Кадиєвецький і Орининський ліси, а ще - поля ріпаку, пшениці, сої... Теклівські землі обробляють Володимир Комарніцький (ФГ «Колос-Агро») та Олег (СТзОВ «Гарант»).

У садку Анатолія Іваніцького збереглася напіврозвалена будівля - вона всього за кілька метрів від клубу-церкви.

- Це була початкова школа, - каже чоловік. - Я тут вчився до четвертого класу.

Є біля чого господарювати - місцева свинофермаБудівля, наче старенька людина, проситься до землі. Тепер це напіврозвалена історія, з якою можна зробити все, що заманеться - реставрувати, якщо сентиментальний, чи зруйнувати, якщо прагматик.

На всю Теклівку - лише одна дитина шкільного віку. Дівчинка навчається в сусідній Орининській школі: за освітою їздить на шкільному автобусі.

Теклівка абсолютно відірвана від зовнішнього світу. Через це село не ходить ні одна маршрутка чи автобус. Маєш власний транспорт, потрапиш сюди, як ні - йди пішки. Цілий рік люди добивалися, щоб на міжнародній трасі поставили вказівники з написом села, і нарешті їх виклянчили. А от із маршрутним рейсом і досі немає результату.

Колись автобус ходив через Теклівку з Ріпинців, селяни могли без проблем потрапити до міста. Сьогодні ж це розкіш. Зрозуміло, що теклівці призвичаїлися, майже на кожному обійсті є якийсь транспортний засіб.

Та люди там пенсійного віку, потребують допомоги. Хіба так складно, хоча би один раз на день пустити один прохідний рейс через Теклівку, аби селяни могли поїхати в місто на базар чи в лікарню? Магазину в Теклівці немає, хоч колись була виїзна торгівля від орининського сільпо. Фельдшерський пункт тут також відсутній - піднявся тиск, рятуйся сам. 

18 будинків у селі мають газ, решта не наважуються заводити в дім блакитне паливо, зважаючи на його нинішні космічні ціни. У селі є дві корови, які тримає багатодітна сім’я. Напевне, якби не дітлахи, то їх би тут і не було.

Колись це була початкова школаХОЧ БИ НЕ ЗАВАЖАЛИ 

Піднімати сільське господарство аж із міста приїжджає родина Мельників. У них у Теклівці свиноферма. Тваринництвом займаються майже десять років, та останнім часом думають покинути цю справу.

- Вибачайте, на територію не можу пустити, в районі оголосили карантин, - бідкається Анатолій Мельник. Разом із дружиною зустрічають нас біля загорожі. - І так працювати складно, а тут ще й виявили африканьку чуму в сусідньому Дунаєвецькому районі. Взагалі руки опускаються. Відверто, чекаю, коли закриють мою ферму, хоч совість буде чиста, що не сам це зробив.

- Гаруємо тут зранку до ночі, - не витримує жінка й долучається до розмови. - А від контролюючих служб спокою немає, особливо від ветеринарної. І це не так, і те не так, і за те штраф, і за це штраф. Замість того, щоб підтримати тих дрібних підприємців, які сплачують податки в бюджет, їх дотискають, ніби штучно хочуть знищити. Та й як інакше, як нас завалюють імпортним м’ясом не знати якої якості, то кому цей дрібний місцевий виробник потрібен?!

Раніше родина Мельників бачила у власному бізнесі хоч якісь перспективи. І кредити брали для поліпшення умов на фермі, і вчасно їх гасили. Навіть, змогли викупити старі колгоспні свинарники. Платили податки, працювали, хотіли розвиватися далі. Поголів’я добігало до двох сотень свиней породи українська степова і ландрас. А сьогодні як набереться два десятки, то буде добре. Збільшувати цю кількість не поспішають, бо чиновників від різних контролюючих служб приходить більше, ніж свиней у господарстві. Працювати вкрай важко. Можливо, хоч якось би Теклівка підняласЯ з колін за рахунок свиноферм, ковбасні і ставків, та чи зацікавлений у цьому хоч хтось, хто сидить м’яким місцем у владних кріслах?

За бджілками доглядає Людмила ІванівнаОЦІНКА ВЛАДІ, А НЕ ЛЮДЯМ

У Теклівці люди призвичаїлись і самі, як уміють, створюють собі комфортні умови. Все ж таки, добилися, щоб встановили вказівники на трасі; не один рік піднімали питання газифікації населеногу пункту. Й досі в цих оптимістів жевріє надія на відновлення автобусного сполучення з містом чи хоча би з центром села. На решту ж благ від влади і не сподіваються, хоч би не заважали.

Відірвана і така близька до цивілізації, Теклівка опинилася на роздоріжжі втрачених можливості. До цих людей нікому немає діла, хіба що, як слушно зауважили селяни, коли вибори й треба заповнити бюлетені...

Крихітному селу, незважаючи на теплий прийом його мешканців, ми не можемо поставити більше двійки. Тут немає нічого, тільки люди, а як їх не стане, то й села не буде...
Свою оцінку, шановні читачі, виможите поставити в соцмережах групи «Сільський контроль» чи на сайті klyuch.com.ua в розділі «Опитування».

Теги: Сільський контроль, Теклівка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.