Перейти на мобільну версію сайту


17.03.2017

«СПАЛЬНИЙ РАЙОН». УЖЕ ГУМЕНЕЦЬКИЙ

контроль-1Перша експедиція «Сільського контролю» 2017 року не вирізнялася серйозною протяжністю маршруту. Від міста до села, яке інспектували, рукою подати. Цей населений пункт міг би легко стати частиною спального масиву Кам’янця-Подільського, проте люди, які там проживають, забажали не лише жити в селі, а й об’єднатися з поближніми сусідами, аби стати частиною новоствореної Гуменецької об’єднаної територіальної громади.

Напевне, ви вже здогадалися, що наша цьоготижнева мандрівка в село Лисогірка, що за 8 км від Кам’янця.

Лисогірка, як і її сусідка через міжнародну трасу Слобідка-Гуменецька, до міста підійшла впритул. Щодо останньої, то до її володінь належать і дві вулиці, які помилково, знову ж таки через своєрідний поділ автодороги Житомир-Чернівці, можна віднести до Лисогірки. Але не поспішайте...

Отож, їдете з Кам’янця в напрямку обласного центру, за залізничним мостом, що бовваніє над селищем Першотравневим, повертаєте праворуч, автівка, наче ніж по маслу, мчить по рівнесенькій дорозі, яка змійкою стелеться через добру половину Лисогірки. Усе, ми приїхали, зменшуйте швидкість.

Староста Анатолій ЦіхоцькийДістатися до Лисогірки - не проблема. Маршрутка з міста робить сім оборотних рейсів, тож потрапити до Кам’янця можна через кожних дві години. Автобусні зупинки розставлені вздовж головної вулиця, їх ми нарахували аж сім.

Центральна дорога Лисогірки - це єдиний транспортний плюс усього села, й не тільки цього. Такій трасі може позаздрити навіть місто. Дорожнє покриття зроблене на совість, тримаєтеся не перший рік і, на відміну від решти, не сповзло, як то буває, після зими разом зі снігом, оголивши незліченну кількість ям та вибоїн. 

У Лисогірку вже варто проїхатися хоча би заради того, щоб згадати, якими мають бути автошляхи в Україні. Та, знову ж таки, не поспішайте радіти, адже рештою вулиць у селі краще не їздити, бо там - напрямки.

На якість доріг нарікає і новообраний староста Анатолій Ціхоцький. Каже, заасфальтувати все село - це його мрія, але вона потребує значних фінансових витрат.
- Сьогодні маємо проектно-кошторисну документацію на ремонт автодороги від вул.Павлова до вул.Жовтнева, - розповідає Анатолій Омельянович. - Будуть кошти, то цьогоріч зробимо.

До транспортних плюсів села можна віднести і встановлення дорожніх знаків та вказівників із назвами вулиць. Поява останніх, до речі, ідея самих мешканців села. Перший вказівник із назвою вулиці за власні кошти колись встановив тоді ще не староста, а просто звичайний житель села Анатолій Ціхоцький. Його приклад підхопили решту господарів. У першу чергу, таке благо було зручним для людей, які користуються службою таксі, аби таксистам було легше знаходити потрібну вулицю.

Відкриття ДНЗНА ВСЕ СЕЛО - ОДНА КОРОВА
Лисогірка, якка нараховує 265 дворів, у яких проживає більше шести сотень осіб, умовно поділена на дві частини - стару й нову. Стара, яка веде свій родовід, за свідченнями історика і краєзнавця Юхима Сіцінського, з 1770 року, колись нараховувала 16 дворів, мала назву Колубаевская Мукша і знаходилася «на границе грунтов Колубальских и городских (Каменца), при рч.Мукше».

«Население К.-Мукши, - пише Сіцінський, - состоит почти исключительно из р.-католиков, которые, кроме хлебопашества, занимаются выжиганием кирпича и продажей его в городе».

Назва Лисогірка з’явилася після війни в 1947 році. Тож, за назвою село молоде, розміняло сьомий десяток, а за історією поселення не відстає від сусідів-старожилів. Щодо імені, то його пов’язують із незалісненою (лисою) горою, на якій і виросло село. Колись тут жили пани, була початкова школа, згодом діяв колгосп (!), а нині - лише дитсадочок, фельдшерсько-акушерський пункт, клуб і магазин. Ось і вся сільська інфраструктура. «На все село одна корова», - сміються старожили.

ФАП і ДНЗ «Перлинка»ВІДКРИТТЯ ЗА ВІДКРИТТЯМ
Після об’єднання громади Лисогірка ожила. Тут нарешті відбулося відкриття довгоочікуваного дитячого садочка для місцевих дітлахів. ДНЗ «Перлинка», яким завідує Галина Паращук, розрахований на 20 малюків. Діє одна різновікова група. Дитсадок невеликий: тут є спальня, ігрова кімната, кухня та технічні приміщення. Усе в закладі новеньке, наче з голочки.

За відновлення ДНЗ «Перлинка» в листопаді 2014 року взялася будівельна компанія «Поділля Трансбуд» Володимира Мужила. 1 млн 300 тис. грн на створення дитячого осередку на селі виділили з сільського бюджету, ще 400 тис. грн надійшло з Держбюджету.

І якщо дитсадок для Лисогірки став необхідністю, то навчальний заклад залишається поки що не тільки недоступною, а й непотрібною розкішшю. Лисогріські школярі за знаннями їдуть до міста, переважна більшість відвідує ЗОШ №6, що в районі цемзаводу.

Із ДНЗ «Перлинка» одне на двох приміщення ділить фельдшерсько-акушерський пункт, де 33 роки господарює Галина Турніцька. Галина Романівна натішитися не може капітальним ремонтом, зробленим у ФАПі 7 років тому.

Медик Галина Турніцька- Маємо нові меблі, оснащені кабінети, - проводить екскурсію фельдшер. - Не в кожній, навіть амбулаторії міста, до прикладу, є таке гінекологічне крісло чи ваги. 
Один раз на місяць у село приїздить дитячий лікар та дільничний терапевт. Із рештою викликів Галина Турніцька справляється сама. Що й казати, працювати нелегко, особливо в міжсезоння, коли за день може бути з десяток викликів. Службового транспорту медик не має, тож доводиться бігати на власних двох зі старого села в нове й навпаки.
Усі шанси стати ще однією майбутньою окрасою Лисогірки має сільський клуб. У ньому саме тривають ремонтні роботи. За кілька місяців тут планують усе відреставрувати й урочисто відкрити.

Окрім просторої зали зі сценою, в клубі буде кабінет для завідувача культурного храму та старости, який наразі тісниться в маленькій кімнатці по сусідству з ФАПом та дитсадком.

- Старий клуб був у такому занедбаному стані, що легше було побудувати новий, - пояснює завклуб Євгена Балла. - Завдяки нашому сільському голові Інні Абдулкадировій незабаром матимемо осередок культури на селі.

Незважаючи на ремонтні роботи, без культури в Лисогірці не залишаються. Довгий час тут діє аматорський колектив клуб.jpg«Калинове намисто», який нараховує 13 учасників.

- Навіть староста у ньому співав, - додає Євгена Петрівна.

Сільські активісти мріють про спорудження дитячого майданчика навпроти клубу, бо дітлахів по селі трохи назбирається, а погуляти з ними немає де. Окрім храму культурного, діє храм духовний - капличка в Лисогірці споруджена за кошти селян.

ЧИСТО ТАМ, ДЕ НЕ СМІТЯТЬ
По Лисогірці на всіх зупинках і де тільки можливо майорить оголошення: «Прохання до всіх жителів села навести лад біля своїх будинків. Підпис: староста, депутат». При в’їзді в село, у парковій зоні, притягує погляд табличка: «Дякуємо за чистоту і порядок».

У пріоритеті - чистотаЛисогірський актив на чолі зі старостою Анатолієм Ціхоцьким у питанні благоустрою та чистоти в населеному пункті доволі педантичний. Уже двічі, за словами Анатолія Омельяновича, з початку року організовували суботники.

- Більшість господарів добросовісні й прибирають не лише в своїй оселі, а й біля неї, - каже староста, - а окремих і не змусиш навести лад на власному подвір’ї, то що вже говорити про решту? На заклики вийти на суботник відгукуються максимум зо два десятки односельців. За чистотою намагаємося слідкувати, бо ж приємно, коли скрізь чисто.
І справді, приємно було проїхатися селом, де незасмічені папірцями узбіччя, не захаращена пляшками та відходами паркова зона. Та в лисогірській бочці благоустрою є своя ложка дьогтю, якої додають дачники сусідньої Кам’янки. Вони, за словами лисогірців, не нехтують можливістю викинути сміття за власні ворота чи в посадку, що розділяє дачі з селом.

Самі ж селяни мають можливість позбутися від сміття в останню п’ятницю місяця, коли його централізовано вивозять на міське сміттєзвалище. 

Лисогірська ложка дьогтюНЕ БЕЗПРОБЛЕМНІ
Минулорічне посушливе літо оголило ще одну проблему Лисогірки - необхідність централізованого водопостачання. Хоч тут є дві водонапірні вежі, одна з яких обслуговує винятково 3-поверховий будинок, та їм не вистачає потужностей, аби вгамувати сільську спрагу. Старе село ще так-сяк пережило посуху, а от у новому добряче помучилися через відсутність води. Навіть декілька разів проводили схід села, аби вирішити проблему. Були пропозиції протягнути водопостачання з міста, але для цього потрібно більше мільйона коштів. Із міського бюджету, звичайно, ніхто не виділить фінанси, аби провести комунікації до села, та й селяни, навіть скинувшись, таких грошей не зберуть.
Лисогірка лише на половину має вуличне освітлення.

- Хочеться, щоб все село було освітлене, - пояснює староста Анатолій Ціхоцький, - та до вирішення цього питання в наш час потрібно підходити не лише розумно, а й економно. За минулий рік сільська рада заплатила більше мільйона гривень тільки за освітлення населених пунктів! Необхідно міняти лампи на економні, встановлювати реле часу.

Єдиний магазин.jpgНа все село діє лише один магазин, що в новій частині, проте жителям старої до нього далеко добиратися, а той, що був у старій Лисогірці, власники закрили через нерентабельність. Тож доводиться за продуктами їздити до міста.

Колись лисогірці скаржилися на викиди, що потрапляли в повітря від шкідливого виробництва сусіднього заводу «Модуль». Сьогодні ця проблема не здається такою нагальною, хоча, можливо, й існує. Завод дає селянам роботу, а в наш нестабільший час це краще, аніж екологічно чисте повітря навколо власної оселі. 

Зрештою, тут звикли до промислових викидів, яких, окрім «Модуля», додає потужний гігант - цемзавод. До речі, свого часу як Слобідку-Гуменецьку, так і Лисогірку заселяли, в першу чергу, саме працівники цементного заводу.

ВІДПОЧИНОК - РІЧКОВИЙДоброзичливість.jpg
Річка Мукша, що на якийсь період дала частину назви селу, вихилястою змійкою повзе через усю Лисогірку й петляє на сусідню Кам’янку. Узагалі, село розмістилося в такому зручному видолинку, що від нього рукою подати не лише до міста, а й сусідніх Кам’янки, Боришківців та Колубаївців.
Селяни, що живуть біля річки, зробили біля власних осель місточки та місця відпочинку, розчистили хащі й прибрали. Влітку тут краса неймовірна - вийшов на подвір’я, попрацював на городі й тут же відпочив біля води.
Одну з кладок через річку Мукша відремонтовано за кошти сільського бюджету. Одразу видно, що справу зроблено по-господарськи.

P.S. Лисогірка має славу елітного села. Щоб придбати тут будинок, доведеться викласти не одну тисячу доларів, а ціна за сотку землі стартує від 300, тих же зелених. До речі, тарифи однакові, незалежно від того, в новому селі ви плануєте поселитися чи в старому. Попри елітність, чимало будинків пустують - господарі або не мають за що добудувати, або продають, або ж узагалі виїхали за кордон, залишивши на батьківщині матеріальній актив.

Лисогірка, напевне, скільки себе пам’ятає, живе надією, що все буде не тільки добре, а й суперово. Оцінку «добре», а не «відмінно» отримує вона і від «Сільського контролю». Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті газети klyuch.com.ua, або в групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.

контроль Стара і нова Лисогірка-1 Стара і нова Лисогірка-2


Теги: Сільський контроль, с.Лисогірка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.