Перейти на мобільну версію сайту


07.08.2015

«СЛАВУТИНКА» - ALMA MATER ЗДІБНИХ УЧНІВ

... Цими мармуровими сходами піднімався у свій час лікар Булгаков (тоді він ще не був знаменитим автором «Майстра і Маргарити»). Йшла Перша світова війна, і в будинку розташувався військовий шпиталь… А оці милі янгольські личка зі стелі посміхалися українській поетесі Наталі Кащук, коли вона була ученицею дівочої школи №5 (50-ті роки минулого століття). І уже в наші дні частим гостем тут була відома подільська"Савутинка" письменниця - краєзнавець Тамара Сис...

Унікальній архітектурній пам'ятці, побудованій більше сотні років тому заможним адвокатом Данилом Бабичевим для вчительки (як подейкують, своєї коханої), згодом - директора гімназії Стефанії Славутинської, судилося стати alma mater не одного покоління школярів: жіноча гімназія, трудова школа, навчальний заклад №5 для дівчат, а з 1961 р. - школа-інтернат №2...

Кілька років тому історія цього закладу могла би безслідно канути в Лету, а пам’ятка архітектури в мальовничому куточку міста навпроти ботанічного саду, ймовірно б, перетворилась на якийсь новомодній заклад, що не мав би жодного відношення до освіти. Але все по-порядку...

ЗМІНИТИ МИСЛЕННЯ

- Це, напевне, було найважче, - зізнається директор Кам’янець-Подільської спеціалізованої школи-інтернат І-ІІІ ступенів «Славутинка» Олена Козлова, яка очолює заклад з 2009 року. - Змінити мислення дорослих, які "Славутинка"працювали в інтернаті, і для яких ці діти заздалегідь були з певними ярликами. Можливо, якби я кільканадцять років попрацювала тут вчителем, а потім очолила заклад, то мислила так саме. А так була іншою і сприймала все по-іншому.

Пам’ятаєте час, коли про інтернати заговорили як про суспільне «зло», яке потрібно викорінювати? Саме в таке «зло» прийшла я шість років тому. Заклад, м’яко кажучи, знаходився не в ідеальному стані, на четвертому поверсі взагалі була розруха, школа лише І-ІІ ступеня, контингент дітей щороку зменшувався. Значна частина досвідчених кадрів, яка роками тут працювала, давно була пенсійного віку. І вже тоді в кулуарах ходили розмови про перспективи закриття школи-інтернату та передачу приміщення в комунальну власність. Місто, звичайно, не потягнуло б утримання такого приміщення, його би передали в оренду й точно не за цільовим призначенням...

Довго не думаючи, новий директор взялася за ремонт приміщень. Розпочали із занедбаного четвертого поверху, запланувавши облаштувати там декілька класів.

- З обласного бюджету завдяки підтримці депутата облради Олега Хавронюка нам виділили 1,5 млн грн, - продовжує Олена Володимирівна. - Не уявляєте, через скільки митарств мені довелося пройти, аби втримати й Олена Козловаосвоїти ці кошти. Сьогодні ж маємо результат - просторі класи з сучасним ремонтом, нові меблі. До речі, першим класом, обладнаним за сучасними стандартами, став комп’ютерний.

Друга черга оновлення була за колективом. На свій страх і ризик я розпрощалася з педагогами пенсійного віку, взявши на їхнє місце молодих і в чомусь навіть недосвідчених. У молодих не було цих шор на очах, що діти з інтернату обов’язково мають бути неблагополучними й повторити долю своїх батьків. Відверто кажучи, так і досі думає суспільство. Цей стереотип по відношенню до шкіл інтернатного типу в дечому позбавляє дітей можливості відчувати себе повноцінними, вірити в перспективне майбутнє, мати в ньому якусь впевненість. Одній людині важко щось змінити, потрібні однодумці - вони в мене були, молоді й енергійні, зовсім інші, й діти з ними стали іншими...

КУРС НА «СЛАВУТИНКУ»


Зміцнивши матеріальну базу, оновивши значну частину приміщень, новий директор взялася за вкрай нелегку справу - перепрофілювання. Зрештою, це був єдиний крок, аби утримати цей заклад на плаву.

- Якби ми цього не зробили, можливо, повторили долю Заліської спеціальної школи-інтернату, яка сьогодні знаходиться за крок до закриття, - каже Олена Козлова. - Ми мали безліч архівних документів, що свідчили про "Славутинка"цікаву й неповторну історію навчального закладу, і колектив школи прийняв рішення повернутися до історичної назви закладу - «Славутинка». Нелегко було довести в області, чому нам потрібно додати ще один ступінь та змінити назву. Навіть були такі запитання: «Чому «Славутинка». Яке відношення Кам’янець має до Славути?». І я вкотре пояснювала, що місто Славута тут ні до чого, що це назва історичного закладу нашого міста. Але відстояли і вистояли. Зрештою, аргументів на нашу користь було більше ніж достатньо.

Сьогодні наш заклад - перша і єдина в області спеціалізована школа з поглибленим вивченням предметів, що працює в режимі школи повного дня та має пришкільний інтернат - гуртожиток на 150 місць, де можуть проживати учнів з віддалених районів області. Школа здійснює набір дітей з першого класу, має профільні класи та дає повну загальну середню освіту. Раніше дітки були змушені після 9 класу йти в профтехосвітні заклади.

Маючи обласне підпорядкування, ми навчаємо здібних дітей з усієї області з розрахунком 30% міських дітей, 70% - іногородніх. Скажіть, наскільки якісною може бути освіта в школі, де в одному класі навчається декілька різновікових учнів, а вчитель викладає одразу кілька предметів? Чому дитина має недоотримувати знання, або отримувати неякісні, мерзнути на зупинці, очікуючи на шкільний автобус, чи пішки долати декілька кілометрів, аби дістатися до школи? Отож, ми взялися розробляти ідею підтримки здібних дітей області, які би навчалися саме в нашому закладі.
Колишній міністр Юрій Павленко, за часів якого й почалася блокада інтернатів, стверджував, що за кордоном подібних закладів не існує. Та це цілковита нісенітниця - там є заклади інтернатного типу як для соціально незахищених верств населення, так і для заможних родин. Навчальні заклади для останніх узагалі є школами "Славутинка"закритого типу. Хоч Кам’янець-Подільська спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Славутинка» до таких не відноситься, проте умовам тутешнього перебування можна позаздрити.

Дитина, яка перебуває тут на навчанні, має можливість проживати в гуртожитку впродовж п’яти днів (на вихідні школярі, зазвичай, роз’їжджаються по домівках) під пильним наглядом вихователів; вона забезпечена 5-разовим харчуванням та має всі умови для відпочинку й дозвілля. Довгий час у школі-інтернаті не було спортзалу, а діти займалися фізкультурою лише на вулиці. З приходом нового директора вдалося переобладнати один із класів на гімнастичну залу, адже повноцінного приміщення для спортзалу заклад не має. Зате цьогоріч «Славутинка» брала участь у конкурсі, організованому Фондом братів Кличків, та отримала не лише перемогу, а й чудовий подарунок - сучасний спортивний майданчик.

До речі, в майбутньому тут планується зведення сучасного спорткомплексу.

- Наразі ми вже маємо проектно-кошторисну документацію на будівництво спортивного комплексу, - додає Олена Козлова. - На її виготовлення з обласного бюджету було виділено 300 тис. грн. За проектом тут буде два басейни, великий спортзал, тренажерний та танцювальний зали. Технічні умови й надсучасне обладнання спорткомплексу нададуть можливість проводити змагання міжнародного рівня.

Переваги навчання в оновленій «Славутинці» видно неозброєним оком. Та чи легко сюди потрапити?
- Уже другий рік поспіль ми здійснюємо набір учнів у 1-й клас, - розповідає Олена Володимирівна. - Передбачена "Славутинка"наповнюваність класів до 30 учнів, цьогоріч мали навіть конкурс - 2 учня на місце. Було багато охочих потрапити до нас на навчання. Дітки приїжджають звідусіль - Хмельницький, Шепетівка, Славута, з багатьох сіл найближчих районів. Із першого класу в нас поглиблене вивчення англійської мови, вивчаємо й другу іноземну - німецьку та польську. Також дітки поглиблено вивчають інформатику. Комп’ютери в нашій школі - це те, що освоюється першим. Перевестися до нас на навчання можуть діти з будь-якого класу, перевагу, звичайно, надаємо здібним та іногороднім діткам. Однак, як уже казала, навчаємо й місцевих.

Від колишнього інтернату тут практично не залишилося й сліду. Прогулюючись коридорами навчального закладу, раділа, наскільки все тут зроблене зі смаком. Навіть стенди, що прикрашають стіни класів і коридорів, зовсім не схожі на ті допотопні, що ще подекуди висять в окремих школах.

- Покажу вам свою гордість, - Олена Володимирівна по-змовницьке веде мене коридором у напрямку одного з класів. На дверях напис «Рукописи не горять». - Це клас Булгакова, або ж зарубіжної літератури.
Зі стін на мене дивляться кадри з книг класика літератури. Прямісінько над дошкою, куди падатиме око кожного учня, - дві цитати Булгакова: «Несчастный человек жесток и черств. А все лишь из-за того, что добрые люди изуродовали его. - Добрые люди? Ты всех, что ли, так называешь? - Всех, злых людей нет на свете» і «Трусость, несомненно, один из самых страшных пороков. Нет, философ, я тебе возражаю. Это самый страшный порок».
- Мої улюблені, - каже директор, - не знала, яку з двох вибрати, вирішила залишити обидві.
І в цих висловах, напевне, помістилася вся історія закладу, увесь його сенс, адже від добрих людей залежить, стануть вихованці цієї школи нещасними, чи навпаки. Але вже зараз зрозуміло, що точно це буде не перше. Лише смілива людина змогла взятися за такий, здавалося, непідйомний пласт роботи і зробити все можливе, аби відродити престиж колишнього храму науки.

... Ми виходимо зі школи, яку тепер язик не повертається назвати «інтернатом», і в мене виривається якесь містичне запитання: «А може, у Вас живе дух колишньої Славутинської?». «Не знаю, - усміхається Олена Володимирівна. - У житті всяке буває...».

Теги: Кам’янець-Подільська спеціалізована школа-інтернат І-ІІІ ступенів «Славутинка», Олена Козлова

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.