Перейти на мобільну версію сайту


10.02.2017

... СКЛАДАЛОСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЦЕ ВСЯ АВДІЇВКА. АЛЕ ЦЕ НЕ ТАК

Ельдар Сарахман31 січня вся лінія оборони на сході була гарячою. Як стверджують очевидці, було справді страшно, небо світилося від снарядів та куль. Найбільше постраждала Авдіївка Донецької області. Із 29 січня бойовики активно обстрілюють місто й українських військових, які його захищають. Випустили майже 6 тис. снарядів. Всеукраїнські медіа повідомляли про те, що в місті повністю відсутнє електропостачання та мобільний зв’язок, а місцеві жителі потребують допомоги.

Чиновники всіх гілок влади звернулися до жителів Кам’янеччини з проханням підтримати авдіївчан продуктами харчування та необхідними речами. Небайдужі жителі міста і району миттєво відреагували на заклики влади, і вже 1 лютого перших 100 кг багажу було відправлено через «Нову пошту». 

Збір допомоги не закінчувався впродовж усього тижня: люди несли в пункти прийому в місті та районі продукти харчування, теплі речі. Активними були школярі районних та міських шкіл.

Проте Авдіївка, яка показала, настільки швидко українці можуть гуртуватися, має зворотний бік медалі. Про нього нам розповів редактор відділу відео «Газети по-українськи», журналу «Країна» та сайту «Газета.UA», наш земляк, котрий родом зі Старої Ушиці, Ельдар Сарахман (на фото у центрі).Авдіївка-1

- Ельдаре, твоя публікація у «Facebook» на фоні колективного психозу стала своєрідним холодним душем для всіх, хто всерйоз перейнявся подіями в Авдіївці та долею авдіївчан. Невже там насправді не так все жахливо, як описували у соцмережах волонтери та блогери?

- 31 січня лінія оборони і справді була гарячою - від Маріїнки до Широкино лінія вогню не вщухала. Якоїсь миті виникла паніка. Люди, звиклі до життя в умовах війни, не на жарт злякалися. І найбільше їх стривожили саме «Гради», вогонь з яких наблизився впритул до житлового масиву. Коли я дізнався про інтенсивні обстріли, виявив бажання якомога швидше поїхати в Авдіївку.

Були сумніви, що, можливо, не все так страшно, як про це говорили знайомі та волонтери, але те, що я побачив на власні очі, мене вразило. 

Насправді катастрофи, про яку так усі говорять, немає. Місто жило як і раніше, по вулицях гуляли дорослі і діти, кожен займався своїми справами. 

Авдіївка-5Ймовірно, причиною раптового шквального вогню по лінії фронту була ліквідація коксохімічного заводу, що там знаходиться, проте це лише припущення. Опалення, якого нібито не було в місті, насправді було. Так, не було електроенергії, проте люди рятувалися альтернативними джерелами - генератори, свічки. Ціни на воду та хліб, як про це говорили, не піднімалися. В аптеках, куди ми заходили, були всі медикаменти. Єдине, що відмічали провізори, люди найбільше купували заспокійливі препарати та проти тиску.

Оперативно працювали всі державні служби міста - рятувальники, поліція, цивільна адміністрація, благодійні фонди, волотнери, релігійні організації, які надавали посильну гуманітарну допомогу.

У Авдіївці чути вибухи, вони лунають приблизно кожні 15 хвилин. Вночі - частіше. Містяни збираються на стадіоні, де розташовані намети. Там можна отримати гуманітарну допомогу. Фото саме цих наметів і з’явилися в соціальних мережах та спричинили такий ажіотаж по країні. Хто приходив за допомогою? В основному пенсіонери, соціально незахищені верстви, безхатченки. Хтось приходив погрітися, хтось - зарядити телефон, інші - з цікавості. У результаті ми побачили суцільний контраст: з одного боку, по центру гуляють мами з дітьми, чути вибухи, до яких усі тут звикли, а в наметах - черги за допомогою... Деякі журналісти, блогери фотографували ці пункти, і складалося враження, що це вся Авдіївка. Але це не так. Авдіївка-3

Біля пункту видачі продуктових наборів від міжнародного благодійного фонду «Карітас» видавали харчові та гігієнічні набори. При вході в намет стояли поліцейські з автоматами, дітей до 3 років з батьками пропускали без черги. Один із чоловіків почав обурюватися: «Это киевские власти согнали эту толпу, чтобы показать, какие голодные люди в Авдеевке». Це не Авдіївка, не варто узагальнювати. Пройдіться по житловим кварталам, зустрінете абсолютно нормальних людей.

- Виходить, що з ракурсу одного намету зробили цілу картинку?

- Так, на жаль, журналістика в гонитві за драматичним сюжетом забуває й про іншу, часом нецікаву сторону конфлікту. Варто розуміти, що Авдіївка умовно поділена на нову і стару частини. Життя нової частини відносно спокійне, від лінії фронту її відділяє 5- і 9-поверховий житловий масив. Там ніхто не живе, будинки давно обстріляні. Більше потерпає стара Авдівка - це приватний сектор, де всього за кількасот метрів від нього постійно точаться бої. 

АвдіївкаМи були в напівзруйнованому будинку 80-літнього дідуся: міна влучила в кімнату, в якій він спав. Вціліла лише іконка в дерев’яній рамочці. Ще один снаряд влучив у магазин підприємця, який знаходився також у старій частині. 

- Узагалі, як реагують авдіївчани на події, що відбуваються?

- По різному. Людьми потрібно займатися, а цього ніхто не робить і впродовж 25 років незалежності України не робив. У Авдіївці приблизно 20% проросійсько налаштованих людей, вони реально чекають, щоб прийшла Росія, і їх нічим не переконаєш. Приблизно 80% авдіївських чоловіків свого часу воювали за ДНР, дехто з них виїхав ближче до російського кордону. 30-40% населення не визначилися, що краще - Україна чи Росія. Від них можна почути: «Какая разница между ними?!». А дехто вважає, що є окремо Україна і окремо ДНР, які з’ясовують стосунки на «нашій території». У людей суцільна каша в голові. Авдіївка-4

Сьогодні на державному рівні немає жодної програми, яка би займалася східняками. Переважна більшість населення звідти за все життя нікуди не виїжджала. Не було жодного культурного обміну, щоб, до прикладу, діти зі Східної України їхали в Західну, Франківськ чи Львів, дивилися, як там живуть, які традиції. Старше покоління взагалі не переконати, вони зазомбовані Росією. Єдине, на що вони нині нарікають, що війна відібрала в них стабільність. Можна почути таке: «Вы со своей войной забрали у нас работу». Сепаратистських і російських каналів там більше, ніж достатньо. І якщо так буде продовжуватися, ми й далі програватимемо інформаційну війну.

Ментальна консервація після війни призведе до таких же результатів. І поки йде війна, ми боремось із сепаратизмом та тримаємо територію, то втрачаємо бійців. Людей не повернеш узагалі. 

- Кам’янеччина впродовж тижня активно збирала гуманітарну допомогу для авдіївчан. Якщо ситуація не така критична, то куди підуть ці сотні кілограмів вантажу?

- Швидше за все, їх розвезуть по прифронтових населених пунктах, або в сиротинці. За перший тиждень лютого з Авдіївки евакуювали 290 жителів, з них 135 дітей. 
Одразу після інтенсивних обстрілів люди почали самостійно виїжджати до найближчих родичів у сусідні населені пункти. До індивідуальних виїздів підключилися всі - від волонтерів до благодійних організацій.

Вночі ми стали свідками, як волонтери допомагали з евакуацією з приватного сектору бабусі з трьома онуками, наймолодшому з яких було 1,5 роки. Мама ж на свій страх і ризик залишилася вдома. Проте більшість не хоче виїжджати, бо вже звикли жити у стані війни.

Авдіївка-2Сьогодні краще справді допомагати більше військовим, аніж мирним жителям. Топори, генератори, бензопили - це той інструмент, який вкрай потрібен.

- Ельдаре, ти не вперше їздиш у зону АТО, можеш порівняти, які були настрої у людей на початку війни і тепер?

- Уперше поїхав на схід у лютому 2015 року. Усі чотири поїздки були з волонтерами й розтягувалися в часі на декілька днів. Ситуації були різними: доводилося ночувати з військовими в бліндажах, було так, що всю ніч робив аудіозапис обстрілів, які не вщухали. Думаю, з часом змонтую документальний фільм про ті події.
Не порівняти, якою була українська армія на початку війни і тепер. Свого часу саме добровольці стримали й кардинально переламали ситуацію на сході, за що й багато-хто поплатився своїм життям. Сьогодні гине не менше військових; облік втрат мирних мешканців від куль губиться на загальному фоні масових втрат, а це для конкретної родини трагедія. Варто розуміти, що майже щодня гинуть військові, отримують страшні поранення, просто в мирній Україні всього цього не помічаємо. Це вже статистика...

Місцеві вже не так реагують на події, як у 2014-2015 роках, є й свідомі проукраїнсько налаштовані люди, які вміють думати, аналізувати. Коли я кожного питав, звідки стріляють, вони відповідали, що стріляють з «промки». Вони мали на увазі, що це українські військові, хоча це не так. Авдіївка-6

Будь-яка поїздка у зону АТО - це вирівнювання між поняттями «зрада» і «перемога». За три роки моїх виїздів я зрозумів одне - ми в надійних руках наших військових. Можливо, багато чого не знаємо, чогось не усвідомлюємо, я вже не буду говорити про таку складову, як контрабанда, яка насправді там існує. Проте люди, які там воюють, мають сильну мотивацію - вони там за свою землю. Це справді цвіт нації! Пам’ятаю, як про початок війни розповідали одесити: багатьох зачепив той факт, що їх почали називати хохлами, а Україну - Хохляндією. Люди прокинулися, кинули все і стали хорошими військовими. Може дивно прозвучить, але ця війна є визначальною у становленні українців як народу. Напевне, Західна Україна усвідомила це раніше, а жителям півдня та особливо східних територій довелося пережити війну, аби колись прийшло розуміння, хто ми є насправді і за яку землю воюємо.

P.S. Повний репортаж із Авдіївки від Ельдара Сарахмана та його колеги Ірини Цибух читайте у журналі «Країна» №5 (358) від 9 лютого 2017 р.


Теги: Авдіївка, Ельдар Сарахман

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.