Перейти на мобільну версію сайту


30.06.2017

ШІСТЬ СТОЛІТЬ, ЯК ПОДІЛЕНЕ НАВПІЛ

капличкаУмовно поділений навпіл населений пункт, без жодного кордону, в якому й люди умовно поділені навпіл. Чи можливо таке? Звичайно, й навіть у нашому районі. Невелике за площею, вигідне в розташуванні, село, про яке ми сьогодні вам розповімо, мальовниче своїми краєвидами, тихим і спокійним життям. Аж занадто спокійним!

Разом із цим, воно не позбавлене історичних родзинок. Автентичність підсилюють люди – щирі й привітні, балакучі й затяті. А контрасту додають занедбані будівлі, до яких нікому немає діла... Отож, вирушємо в мандрівку із «Сільським контролем» до села Суржа Кам’янець-Подільського району.

Перші згадки про село датуються 14-15 століттям. В краєзнавчій праці Юхима Сіцінського знаходимо наступне: «Деревня Суржа, иначе Выгода, лежащая при речке Сурже, приток речки Жванца, принадлежит к Должоцкому приходу только в одной своей части, а другая приписана к церкви с.Нагорян Каменецкого уезда. Название ея встречается еще под 1410 г., когда польский король Ягайло, в пору временного занятия Подолии, дал это поселение в числе других Фридру из Плескавиц; но теперешнее поселение возникло собственно около половины ХIХ в.; оно принадлежит теперь княгине А.М.Хилковой (340 дес.). В 1897 году открыта школа грамоты в д.Сурже, помещающаяся в наемном доме».

Історія, погодьтеся, куценька, але підтверджує отой невидимий поділ, який зберігся до сьогодні. Поділ, як у селі кажуть, на мужиків і шляхту.

Центральна зупинкаПРОХІДНА
Від Кам’янця до Суржі – недалеко, усього 12 км. Проїжджаєте Довжок, минаєте поворот на Княгинин з Нагорянами й за кількасот метрів – ось вона, Суржа, пролягла вздовж траси, мов на долоні. Тут основна частина села, його, так би мовити кістяк, який ділиться навпіл, на польське й українське. Жодного вказівника з написом населеного пункту немає, тож орієнтуйтеся на капличку по праву руку та зупинку-дашок – по ліву.

Дістатися до Суржі не так вже й складно. Село попри трасу має свої вигоди – повз нього курсує чимало автобусів – на Рихту, Слобідку-Рихтівську, Лісківці, Кудринці, Нагоряни й інші.

Зліва вздовж автошляху, від початку села і аж до його завершення, рядок будинків впирається прямісінько в ліс, межуючи з Довжоцьким ботанічним заказником, площа якого складає 655 га. Заказник обслуговує Кадиєвецьке лісництво.

По паспорту Кадиєвецька, хоч насправді більше Довжоцька, власне Суржа живе своїм, відокремленим життям. Хоча, дивлячись на той стан, у якому опинився населений пункт, це не життя, а животіння.

АльтанкаДВІ СОТНІ ДУШ
За площею Суржа невелика, якихось 97,8 гектара, та й населення катма. Хоч за офіційною статистикою тут і рахується 203 особи, та насправді в селі їх набагато менше. Дітлахів також жменька, щоправда офіційно тут прописано 18 дітей шкільного віку та 9 дошкільнят. Та для них ані школи, ані дитсадка немає. Із села автобусом малеча добирається на навчання до Довжка.

Епіцентром і центром сільського життя став магазин-кафе, власниця якого Жанна Зелінська з Довжка. Сільська кооперація знаходиться у самому видолинку, біля неї – автобусна зупинка. Як і будь-якому сільському магазині тут можна дізнатись останні новини, побачити людей і себе показати.

– Уже й не раді, що колись вклали сюди кошти, – ділиться чоловік власниці Володимир. – Та розвалюха в центрі Суржі, яку ми колись викупили, і нинішня будівля – це небо і земля. Тут постійно була вода, довелося прокопувати рів, аби її відвести. Зробили альтанки і зони відпочинку, кафе працює на замовлення, у магазин завозимо лише необхідне й те, що замовляють люди. Ще якби ми закрилися, то взагалі хрест можна ставити на цьому селі...

Інвестиції в кооперацію-ресторацію єдині на увесь населений пункт, не рахуючи окремих приватних будинків, що причаїлися під лісом за високими кам’яними парканами.

Клубно-медичне життяЄ, АЛЕ ЗА ПОТРЕБОЮ
Одразу біля магазину знайшлося місце для всієї (!) сільської інфраструктури. В одноповерховій хатині розмістилися фельдшерський пункт, аптечний кіоск та сільський клуб! І щоб двічі не вставати – поблизу пам’ятник загиблим воїнам-односельчанам. Останній, як ми згодом зробили висновки, належить до нової й осучасненої копії, бо його старий оригінал перебуває просто в жахливому стані. Про нього трішки згодом.

Вівторок, 11-та ранку, ми біля «медпункту-сільського клубу». І один, і другий зачинені на клямку. Табличка на фельдшерському пункті сповіщає про графік роботи й координати фельдшера Наталії Михайловської на випадок екстрених ситуацій. Але дозвонитися в цій ямі неможливо.

– Зв’язок тут поганий, навіть не намагайтеся, – рекомендують нам селяни. – Після буревію взагалі пропав по всьому селі. Як хочете подзвонити, то йдіть аж на початок Суржі (а це майже з добрячий кілометр). У нас усі тут так роблять. А фельдшер десь має бути, її треба шукати.

контроль-1Не на місці й завклуб Оксана Чорна, яка суміщає клубну посаду з бухгалтерською. Напевне, в Суржі розваг не потребують, або ж їх немає для кого проводити. Клубна частина будівлі, швидше за все, як і скрізь у дрібних селах, активізовується тільки під час виборів. Заїхали з виборчим концертом, необхідні голоси зібрали й будьте здорові, до наступних виборів...

Без зв’язку, у сільській хаті з дашком, що тримається на опорах і чесному слові, та поміняними пластиковими вікнами, клубно-медичне життя Суржі і є, і немає, точніше, воно є, але за потребою.

До речі, колись у цій будівлі була початкова школа, потім – медпункт, а клуб «доточили» від безвиході.

Старий обеліскКолишній сільський клуб, у минулому гарний, я би навіть сказала шикарний, сьогодні довалюється з протилежного боку вулиці за кількасот метрів вище. Самі ж селяни розстаскали всередині все на будматеріали. Якимось дивом вціліли дах та стіни будівлі, чого не скажеш про вікна й двері. Про колишній культурний храм ще нагадує табличка, вицвіла й вилиняла від часу й негоди. У середині – рештки цегли, яку не встигли забрати чи розколупати від якоїсь зі стін, прогнила підлога. Добре, хоч сміття ще ніхто не додумався сюди викидати...

Заросла стежина і до пам’ятника загиблим у Другій світовій війні. Хащі заховали його від людського ока, і якби не селяни, що час від часу скошують тут траву, то влітку не видно було би ні клубу, ні обеліска. 

Але в Суржі місцеві чиновники таким не переймаються – було в одному місці, перенесли в друге...

Єдино-непорушний – цвинтар, охайний і доглянутий, він за селом, неподалік від нового поселення, на яке тут кажуть «дачі».

Суржинські контрастиОБІЦЯНКИ-ЦЯЦЯНКИ
У 2012 році через село проклали газові труби, й самі селяни провели їх до власних осель, а от на підключення до блакитного палива чекають досі.

– П’ять років пройшло, а газу немає, – бідкаються по селу. – Ми вже й зневірилися, чи побачимо його. Гроші поздавали, а труби псуються. Куди ми тільки не зверталися, чуємо лише обіцянки. 

На обіцянках живуть мешканці кількох будинків по вул.Чкалова. Опори 3-фазної лінії електропередач тут частково замінили, а до чотирьох дерев’яних у електриків так руки й не дійшли.

– Листи в РЕМ пишу, а відповіді немає, – каже Борис Сіваковський, дитина війни. – Як був буревій, то ми молилися, щоб якась із тих дерев’яних опор не впала на будинок. Одна, онде бачите, похилилася, ось-ось впаде. Колись приїздили електрики, привезли стовпи на заміну, частину поміняли, а тих кілька штук, напевне, вкрали...

На відпочинокСкаржаться селяни й на відсутність паспортизованого сміттєзвалища. Хто більш відповідальний, спалює сміття, або закопує, а решта везуть у ліс, або кидають у видолинку біля траси. Влітку його не видно, бо заростає бур’янами, а овсени чи взимку – розлітається по всій дорозі. До речі, про дорогу. Із Суржі можна потрапити як до Нагорян, так і до Кадиївців. І якщо дорога через ліс на Нагоряни, зроблена нещодавно й досі знаходиться в пристойному стані, то до нинішньої центральної садиби суржичани добираються із перешкодами, принаймні нам випала така нагода. Зрозуміло, що буревій наробив чимало шкоди, яку всіма силами намагалися ліквідовувати служби взаємодії міста і району. Але до дороги, що сполучає Суржу і Кадиївці, напевне, нікому не було діла. Повалені дерева загороджували шлях, а в Кадиєвецькій сільській раді після обіду жодної живої душі... Про які повалені дерева чи проблеми Суржі може йти мова, коли в Кадиївцях зі своїми не можуть розібратися?! Отож, у негоду цією дорогою краще взагалі не їхати, а витратити декілька зайвих кілометрів на об’їзд через колишню центральну садибу Довжок. 

Табір «Надія»НЕ ВСІМ ПО КИШЕНІ
У Суржу їдуть на відпочинок – у ліс по гриби, або на риболовлю до ставків. Останніх тут три, і всі перебувають в оренді. Біля одного з них можна не лише відпочити, а й без проблем порибалити. Звичайно, на шикарний улов годі сподіватися, швидше – на відпочинок для душі. А от у двох інших можна злапати й крупнішу рибу, тільки плата за риболовлю кусюча – 150 грн за годину! Не кожному селянину по кишені, точніше взагалі не по кишені.

Чи краще стало від того, що ставки нині орендують? Може, від орендної плати зросли надходження до сільського бюджету? Аж ніяк! Тільки збільшилися межі «приватної території», якою вільно не пройдеш. Через кількарічну посуху частина ставу заросла очеретом. Як його не доглядатимуть, заросте й інша, а територію розорють і засіють, як зробив це орендар з Калиня чи, можливо, використають для інших потреб? Скажімо, під будівництво приватного будинку...

Зі всіх боків оточений лісом, причаївся у Суржі оздоровчий табір «Надія» (на фото) Кам’янець-Подільського планово-економічного технікуму-інтернату, яким керує Мар’ян Тріпак. Сюди на відпочинок приїжджають студенти навчального закладу й уже другий рік поспіль проводять фестиваль співдружності вишів.

Сільські старожилиМУЖИКИ І ШЛЯХТА
Тутешні люди люблять поговорити. Зупиняють, розпитують, розповідають про щось своє.

84-літню Євгену Стрельчук не перебалакати. 36 років жінка пропрацювала в лісовому господарстві, 25 років – лісником Кадиєвецького лісництва. Знає всі лісові стежки навкола, про всіх у селі й кожного зокрема.

– Суржа все життя поділена, – каже вона. – Отут жили мужики, а там, за містком – шляхта. У нас навіть празники (свято села – прим. Авт.) різні: ми на Покрову святкуємо, а вони – на першу Матку Божу. А церкви в Суржі нема, є капличка при в’їзді.

Найстаріша польська хатаЗауважу, що капличка в Суржі побудована стараннями настоятеля довжоцького храму Олексія Миханчука. 

Із тієї «шляхти» 80-літній Леоній Горецький. Його хата, якраз за старим клубом, одна з найдавніших у Суржі. Їй не мало, не багато – аж 147 років!

Власник оселі на місці не сидить – пройдеться селом, все дізнається, зі всіма поговорить. 

– Діду, а де ви були, як почалася війна? – питаємо його.

Уважно дивиться, наче оцінює, ошелешить тебе відповідь чи ні, а тоді випалює:

– З німцями спав!

– То як з німцями? – ціпеніємо обидві.

пам’ятник визволителямДідок задоволено усміхається. Подіяло.

– Отак, з німцями. Село захватили, а в моїй хаті штаб-квартиру влаштували. А я шо мав з теї хати вступатись? Вона, шоб ви собі знали, зарегістрірована в варшавськом обществе 1870 года!

От вам і шляхта...

P.S. Узагалі, словом «суржа» називають змішаний посів на одному полі озимої пшениці з житом. Так власне і з селом трапилося, тут колись змішали поляків і українців, а вони й досі зберігають між собою умовний кордон. Хоч село й де-юре перебуває у складі Кадиєвецької сільської ради та здається, що звідси всі шляхи ведуть до Довжоцької громади, принаймні тут про це тільки й розмови.

Мальовниче, гарне, село мертвих душ і руїн на більше, аніж «двійку» вже не заслуговує. Можливо, у вас склалася інша думка? 

Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті klyuch.com.ua, або в групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.


Теги: Сільський контроль, с.Суржа

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.