Перейти на мобільну версію сайту


12.05.2017

СЕЛО НЕ ДИТЯЧИХ САДКІВ

В’їзд у ГринчукНезважаючи на синоптичні витрибеньки, останній місяць весни натужно справляється зі своєю традиційною місією і через силу буяє різнотрав’ям. Цвітуть сади, запаморочливо пахне бузок, рвуться на волю квіти жасмину й перші несміливі конвалії. У селі ці аромати вдвічі гостріші, втричі млосніші. Тож кидаємо всі справи, залишаємо в місті холодний за температурним режимом вихідний, і вирушаємо у квітково-запашний робочий день на інспекцію у село Гринчук - центральну садибу однойменної сільської ради, що заліпило хатками, будиночками і палацами лівий пологий берег Дністра.

До Гринчука шлях середньотривалий, як міряти районними масштабами - від Кам’янця долаємо 35 км більш-менш пристойної автодороги. Їдемо до Жванця й у колишньому райцентрі біля вказівника «Гринчук-12» повертаємо ліворуч. Залишаємо по праву руку дачну Брагу, проводжаємо поглядом Хотинську фортецю, що майорить на горизонті за Дністром, і влітаємо (таки влітаємо, бо рівна траса це дозволяє) в оазу садівництва - ПП «Гринчуцьке». Кілька кілометрів ідеального саду родини Дубицьких розкинулося вздовж дороги, за ним - три напрямки, кожен з яких вказує на село, що входить до складу Гринчуцької сільської ради: праворуч - на Бабшин, ліворуч - на Малинівці, прямо - на Гринчук. Нам - прямо!

Ось тепер уже летіти не вийде, бо дорога в кількох місцях така порепана, ніби захворіла на віспу сто років тому й з того часу жодного разу не лікувалася. Зрештою, дивуватися не доводиться - щодня нею, окрім автобуса, який великого клопоту не завдає, адже курсує лише двічі на день та й не завжди, їздять вантажівки з кар’єру та сільськогосподарська техніка.

На сполучення з містом нарікає чимало селян. Другий (він же останній) рейс маршрутки з Кам’янця запланований на обід. Тож увечері виїхати з Гринчука можна або автівкою, якщо таку маєте чи зупините в цих краях, або ж доведеться чалапати на власних двох до жванецької траси. Взимку й на таке не сподівайтеся, бо як дорогу замете, то маршрутчик може запросто відмовитися їхати. Цієї зими, до прикладу, їздив лише 4 рази на тиждень. Враховуючи, що торгівельної цивілізації в Гринчуку немає, селянам було трохи непереливки.

Перед знаком «Гринчук» красуються три жовто-блакитних прапори, у національні кольори помальована й новесенька зупинка при дорозі. Але від села до неї трохи треба пройтися.

ГРЕЦЬКЕ МІСТО?
Про те, що це центральна садиба сільської ради, говорить лише назва, бо зблизька Гринчук звичайнісіньке дачне село, яке можна умовно розділити на два - старе й нове. Рівень висотності й молодості будинків тут прямопропорійний до річкової відстані - чим ближче до Дністра, тим більш помітне його омолодження.
На території в 51 га розкинулося 177 дворів, у яких за сільськими даними проживає 175 осіб.

Перша згадка про Гринчук датується 1431 роком. Відомий краєзнавець Юхим Сіцінський пише, що за переказами на місці села колись було грецьке місто, яке мало назву Золоте чи Червоне яблучко. На колишню приналежність до городян нібито вказують земляні вали. А ще раніше Гринчук мав назву Степаниківці, бо нібито король Ягайло подарував це поселення Франчку з Степанківців. Чи дійсно це так - невідомо, але те, що Гринчук постійно комусь належав - беззаперечний факт. Селом володіли Костревський, Калиновський, Мислишевський, граф Морков, Наталія Оболенська, а в 1880-90-их - «В.Г.Харжевский и товарищество крестьян Гринчука».

Маєток ХаржевськогоБУЗКОВИЙ РАЙ
Останній власник лишив після себе гарний спадок - справжнісінький маєток, який свого часу був епіцентром освітянського життя на селі. Саме так, у палаці пана Харжевського облаштували школу для гринчуцьких дітлахів. Рік за роком малечі ставало менше, тож навчальний заклад якось непомітно «оптимізували», а садибу продали. Тепер панські хороми мають нового власника, а про школу нагадують хіба що руколази на подвір’ї. Поблизу колишнього палацу - його фільварок зі стайнею, господарськими будівлями та кузнею, що за радянських часів слугував пристанищем для ферми, сьогодні, як не дивно, помітно збереженої.

Любуватися залишками панської розкоші в Гринчуку найкраще в травні, коли цвіте бузок. Як от у день нашого приїзду. До палацу веде бузкова алея, з іншого боку - ще одна, між ними - справжнісінький бузковий тунель. Неймовірна атмосфера, зіткана з надзвичайно приємних ароматів. Маєток пана Харжевського потопає у бузковому цвіті щовесни й, на щастя, за увесь час ще жодного разу не потонув.

Сьогодні гринчуцьких дітлахів, котрі проживають у селі, можна перерахувати на пальцях однієї руки, та й не всі знадобляться для ліку. На навчання й виховання, як і решта малечі зі ще двох сіл громади, троє дітей їдуть автобусом до сусіднього Жванця. Влітку дитячих голосів більшає - з міста навідуються дачники.

На щастя, за медичною допомогою нікуди не треба звертатися - вона в Гринчуку на місці. У фельдшерському пункті, що розмістився в центрі села, має півставки фельдшер швидкої допомоги Валерій Мунчак.

На святіНІБИ Й МАЮТЬ, АЛЕ...
З розвагами в селі не густо. Окрім як досхочу наплюскатися в Дністрі в теплу пору, більше немає чим зайнятися. Можна, звичайно, гайнути до сільського клубу, але тут гамірно буває лише у свята. Завклуб Леся Буданова зізнається, що пісенних чи танцювальних колективів у селі немає, концерти зазвичай за скороченою програмою, а як пощастить, то можна послухати гастролерів із сусіднього Бабшина. Сільська рада для клубу придбала тенісний стіл - хоч якась, але розвага.

... На 9 травня в просторій клубній залі, яка вже давно плаче за якісним ремонтом, зібрався чи не увесь сільський актив. Хоч людей і жменька, але всі згуртовані, радіють можливості побачитися та поспілкуватися. 

Бібліотекар Наталя Кублюк на робочому місці не кожен день, ба більше, як кажуть селяни, раз на тиждень. Тож книга, як і концерт у Гринчуку вважай за свято.

Не пощастило і з поштовим відділенням. Сільська влада зі свого боку зробила все можливе, аби воно було - виділила приміщення, кошти на ремонт надав місцевий аграрій Віталій Завадський, але поштарі чогось зволікають. Можливо, не зацікавлені в доправленні кореспонденції до гринчуцької громади?

Немає фарту і в сільської тогрівлі. Гринчуцький магазин знаходиться у приватній власності, його господар править непомірну оренду, відтак охочих налагодити комерцію в селі не знайшлося. Натомість щовівторка в Гринчуку працює виїзна торгівля. Ціни не кусаються, щоправда й асортимент не надто великий. На закупи селянам довдиться їздити до міста, або сусіднього Жванця.

Церковна історія-1ІЗ УНІАТІВ - У ПРАВОСЛАВ’Я
За кілька десятків метрів від Дністра на невеличкому пагорбі бовваніє кам'яна Успенська церква. У неї своя історія, що тягнеться з 18 століття. Спочатку на цьому місці стояла убога дерев’яна, обмащена глиною, накрита соломою, без куполу уніатська церква. У 1772 році її спалили турки, які на той час таборилися через річку. Через п’ять років прихожани побудували нову, знову ж таки, дерев’яну, але вже з одним куполом. У 1867 році завдяки парафіянам і священику Лаврентію Семашко з’явилася нинішня кам’яна церква. Від уніатства позбулися старанням радянської влади, замінивши його на православ’я. За часів тотального безвір’я про церкву й не згадували. Життя в ній відновилося з 1994 року. До речі, за храмом є невеличкий цвинтар та декілька старовинних хрестів.

Сьогодні тут службу править отець Леонтій, за божою домівкою приглядає церковний староста Віктор Мунчак.

магазинДАЧНЕ ЖИТТЯ
- Дівчата, - гукає до нас через всю вулицю чоловік. - Напишіть, як нам тут живеться - магазину немає, школи теж, тільки клуб, ФАП і церква.

Обов’язково сходіть подивитися на наші краєвиди і на замки біля річки (сміється).

Спочатку не второпали, про що він...

Окрім маєтку Харжевського, який сьогодні, відверто кажучи, перебуває не в найкращому стані, берег Гринчука всипаний не меншими палацами й замками. Дачі кам’янецьких багатіїв підійшли впритул до Дністра, одна з них узагалі закінчується пірсом. Ще один «дачник» вигнав маєток якраз біля церкви, ніби змагаючись із храмом за висотою. Для повного антуражу на будівлі ще купола не вистачає.

Поблизу Дністра місцевість горбиста, вздовж берега вільно не пройдеш. Сільські вулички петляють прудкими змійками. Одна з них котиться до річки, а потім збігає на інший горб через кам’яну кладку. Під нею дзюрчить потічок, який файні газди засипали сміттям. Певне, більш занедбаного місця в селі, де кидати відходи, не знайшлося. 

Родина ГригоришинихГОЛОВНЕ - ДОРОГИ
Разом із цим, занепадом у Гринчуку й не пахне - поблизу працює кар’єр ПАТ «Гіпсовик» з видобутку кременю. Розпайовані землі орендують та обробляють аграрії Віталій Завадський і Ніна Дубицька. Вони ж за потреби й допомагають селу та його жителям. Не менш відома тут родина фермерів-садівників Віктора та Галини Григоришиних, власників ПП «Константа», котра має 20 га яблуневого саду й більше 16 тисяч саджанців. Узагалі, в селі кожен поважний газда хоч невеличкий садок із плодових дерев, але посадив.

Гринчук має аж чотирьох представників-депутатів у сільській раді - Аллу Богайчук, Любов Войцехівську, Віталія Собчанка та Олега Ткачука.

- Минулого року завершили програму освітлення села, - каже сільський голова Дмитро Мунчак. - Головне на сьогодні - зробити в Гринчуку дороги.

Якщо орієнтуватися на населений пункт, як на дачний, то, можливо, це й справді головне. Тоді він житиме тільки влітку, а взимку впадатиме у сплячку. Бо ж, як розібратися, у Гринчуку залишилося лише старше покоління, молодих сімей узагалі немає - тікають або до міста, або ще гірше - за кордон. У селі зостаються хіба що пенсіонери.

Біля одного з таких будинків повно виробів з пластику, ніби працює якийсь гурток умілих рученят - тут і пальми з пластикових пляшок, і рожеві свинки, блакитне слоненя та червонобокі божі корівки з касок, а ще - купа квітів із пластику. Господарка оселі зізнається, що такі експерименти на обійсті влаштовує онука Крістіна Бевзюк, що приїздить до бабусі з міста.

P.S. Гринчук надзвичайно затишний і привітний, влітку це відчувається вдвічі гостріше. Тут минувшина переплелася з сучасністю так цупко, ніби так було увесь час. Його нова, дачна частина, органічно вплелася в стару. А історія панського маєтку кармічним шлейфом осідає в душах місцевих мешканців. Бо ж як пояснити оту непоборну тягу до будівництва палаців та газдування?

Окрім дачної привабливості в селі нічого немає, і воно направду спинилося в розвитку після закриття місцевої школи. Тож більше трійки від «Сільського контролю» отримати поки що не може.

Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті klyuch.com.ua, або в групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.

Гринчуцька палаци Гринчуцька палаци-1 Церковна історія

Кожен газда має сад сади


Теги: Сільський контроль, с.Гринчук

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.