Перейти на мобільну версію сайту


18.11.2016

РОЗПОТРОШЕНІ ПАТРИНЦІ

патринціЛистопад, який несподівано перейшов у снігопад, на якийсь час паралізував роботу всього і скрізь. Навіть наша експедиція «Сільського контролю» була змушена цей тиждень займатись офісною роботою. У телефонному режимі ми збирали дані про те, в яких умовах доводиться зустрічати зиму селянам. З’ясувалося, що не кожен був готовий до такого листопадового повороту подій.

Чимало населених пунктів опинилися у снігових заметах, туди відмовлявся їхати транспорт, і селяни, розпаливши в грубці, чекали, поки негода вщухне, аби хоч якось дістатися до цивілізації.

Чекали і в Патринцях, яке ми проінспектували влітку. Отож, аби трохи підняти настрій та потішити душу теплими днями, пропонуємо згадати, як це, коли на вулиці спекотно, хочеться купатись чи ховатись у тіні дерев, шукаючи там прохолоду.

Мандруємо до села на дві вулиці та стільки ж десятків хат.

Китайгородська громада, що об’єдналася в 2015 році, взявши під своє крило 13 сіл, нині вважається найбіднішою зі всіх, хто наважився на крок децентралізації, принаймні, в нашому районі з трьох піонерів вона точно пасе задніх.

Тут якось намагаються господарювати, і це «якось» - головне в прийнятті доленосних рішень чи вирішенні побутових проблем. Якось воно буде, якось доберемося, якось живуть...
У невеличких Патринцях, які з кожним роком скочуються до статусу хутіра, це «якось» прижилося міцно і, здається, що назавжди. Зрештою, кому ламати ситуацію?

ПІДМАЛЮВАЛИСтріт-арт від «Республіки»
Якщо їхати Староушицькою трасою і біля вказівника звернути на Рогізну, то Патринці будуть першим селом, де автобус зробить свою зупинку. П’ять разів на день можна потрапити сюди громадським транспортом. У саме ж село доведеться йти пішки.

Стоїмо біля зупинки, яку в рамках проекту з децентралізації вуличного мистецтва розмалювала команда фестивалю «Республіка» разом із київською художницею Анною Звягінцевою та співачкою Яною Шпачинською. До речі, республіканці розмалювали і прикрасили три таких зупинки - у селах Броварі, Демшин і Патринці. Остання від художніх реалій «постраждала» найбільше.

Стріт-арт, який, за словами керівника проекту Андрія Зоїна, мали намір поширювати в найглухіших селах, став гнітючою реальністю сільського життя - без прикрас, такий собі чорний натуралізм.

Відчуття двоякі, як і зрештою ми згодом отримали від усього села. Якби стіни зупинки розмалювала моя дитина (а складалося враження, що їх попсували саме маленькі діти), то беззаперечно можна було би тішитися талантом немовляти, пророкуючи йому долю художника й заколисуючи власне самолюбство. Та з іншого боку, спокою не дає відраза: «Фу, як таке мазюкання може претендувати на шедевр?»...

Так і з Патринцями - милота від людей, які там проживають, спокою й тиші, що подекуди аж дзвенить у вухах, просто зашкалює, але ти все одно ловиш у собі ледве вловимі відчуття: «Невже, реально тут прожити все життя?».

До селаДОДОМУ ТІЛЬКИ ПІШКИ
І поки ми з німим здивуванням розглядаємо зупинку, за кілька метрів, здійнявши купу пилу й куряви, зупиняється роздовбаний ПАЗик. Звідти з тлумками, важчими за неї вдвічі, виходить літня жіночка, поправляє хустку, що від спеки прилипла до голови, і з цікавістю розглядає наш службовий одяг.

- До Патринців далеко? - питаємо її.

- Отак цією дорогою вниз проїдете, підніметеся на горб і за ним село. А вам чого туди? - питає у відповідь.

- Хочемо дізнатися, як там люди живуть.Село доживає

- Та це що життя?! - в серцях випалює жінка. - Доживаємо - оце про нас, а жити - це вже розкіш. Он автобус жодного разу в село не заїжджає, а там майже всі старі люди. Як їм з торбами дістатися додому? Годен - іди, не годен - вдома сиди...

Підвозимо тітку Ганю, яка всю дорогу розповідає про реалії сільського життя, до її обійстя. Пенсіонерка живе одразу при в’їзді в Патринці. Каже, людей тут залишилася жменька: дві сім’ї робочі, решта - пенсіонери.

клубНЕМАЄ НІЧОГО, КРІМ ПОМИНОК
За паспортом сільської ради в Патринцях нараховується 37 дворів, де мешкає 44 особи. З цієї кількості троє дітей дошкільного віку, один школяр та 16 пенсіонерів. Хоча насправді картина виглядає ще убогішою, адже прописані люди не завжди проживають за місцем, що вказане в паспорті.

Село, яке за площею займає 26 га, можна обійти максимум за годину. Тут всього дві широчезних вулиці та три ряди будинків. Про освітні чи медичні заклади можна навіть не згадувати, їх немає. До найближчого магазину кілька кілометрів - це якщо їхати по хліб у сусідній Демшин. Та краще за все мандрувати за крамом до міста, якого на кам’янецькому базарі можна придбати в рази більше. Але не забувайте, коли будете повертатися до села, всі покупки доведеться нести від зупинки на власному горбові. Перспективи райдужні, особливо для пенсіонерів, які в «комфортних» патринецьких умовах доживають старість.

Майже наприкінці першої вулиці, поміж двома розлогими вербами, заховався сільський клуб. Колись у цьому приміщенні за часів розквіту місцевого колгоспу знаходилася початкова школа, та час вніс свої корективи, зупинивши діяльність як першого, так і другої. Щоб заклад не стояв пусткою, його «перепрофілювали» під клуб. Концерти тут не дають, дискотеки не проводять, а от вибори - будь ласка.Клуб для поминок

Аби будівля, яка довгий час не бачила ремонту, остаточно не розвалилася, цьогоріч її трохи підлатали. Кошти на будівельні матеріали виділила Китайгородська сільська рада, решту робіт зробили люди самотужки.

- Добре, що є де поминки робити, - тішиться літня жіночка, що живе неподалік від клубу. 

Заглянувши у вікно приміщення, облупленого з фасаду, можна побачити довжелезний стіл через усю кімнату, вздовж якого стоять лавки, накриті веретками. Таке враження, ніби чергові поминки тільки закінчилися... Ремонту, зробленого в патринецькому клубі, якраз вистачить, аби, даруйте, спровадити на той світ усе село, адже чи побачить цей населений пункт у майбутньому ще якісь фінансові інвестиції від влади навіть не варто сподіватися. Тут і так зробили все, що могли...

охоронаОХОРОНУ ЗАМОВЛЯЛИ?
Через дорогу від патринецьких будинків зацвів від намулу невеликий ставок. Із 2004 року він перебуває під юрисдикцією національного природного парку «Подільські товтри». Цікаво, охоронці природи взагалі в курсі, що їхній об’єкт уже немає від чого охороняти - ні природи, ні унікального наповнення, лише час від часу подадуть жалібний голос декілька жаб та якась переполохана дрібна рибина заскоче від страшенної нудьги на вудку одинокого рибалки.

Навіть табличка із написом на ставку заіржавіла від такого «дбайливого ставлення». 

Занедбаний ставок - не єдина «охоронна пам’ятка», якою опікується НПП «Подільські товтри». За 4 км на південний схід від села знаходиться ботанічний заказник загальнодержавного значення Нижні Патринці. Його площа становить 80 га - майже втричі більше, ніж саме село. Територія заказника - це частково залiснений схил берега річки Студениці. Тут росте чимало цінних лікарських і червонокнижних рослин.Умовно відпочити є де

Одразу за ставком, як продертися хащами занедбаного колишнього панського саду, можна знайти пам’ятник загиблим у Другій світовій війні. До нього щороку на 9 Травня актив села несе квіти. Пом’янули загиблих у війні і ми, якби знайшли це місце...

За садом - цвинтар, охайний та прибраний. Зауважимо, що охайність далеко не остання риса патринецьких людей. Хати в селі чепурні, обійстя, де живуть люди, видно здалеку, вони акуратні й доглянуті. Навіть дачники, які насолоджуються сільською тишею влітку, не випадають із загального сільського оркестру чистоти.

ЗНАМЕНИТІ ПАТРИНЧАНИ
Після того, як односельчанка Ірина Кладова вийшла заміж за італійця, в селі з’явився іноземний інвестор. Землі селян підприємлива українка взяла в оренду й досі обробляє. Україно-італійські аграрії вдалися до традиційного способу заробляння біля землі - сіяли здебільшого зернові. Згодом викупили колишні колгоспні приміщення, обгородили їх кам’яним муром. У селі, за словами місцевих, жінка прикупила декілька порожніх хат.

Розрахунок за паї - це все, що сьогодні можуть отримати люди від патринецького агробізнесу, жодних соціальних вигод чи традиційних допомог, як-от від інших аграріїв району. 
Через близькість до Дністра чоловіки працездатного віку, яких тут можна перелічити на пальцях, займаються рибальством. Найшвидше до берега річки є шанси дістатися у сусідньому Демшині. Звідти човном можна доплисти до Субіча, Калачківців чи Рогізни, або ж на протилежний берег до Врублівців.

пенсіонериДо речі, за однією з версій нава села Патринці пов’язана саме з рибальським промислом. На думку урожденця села, фольклориста Івана Безручка, поселення сформували опришки, які втекли від шляхти з Карпат на Поділля. У своїй збірці «Там, де тече Дністер», виданій 6 років тому, він пише: «Переслідувані шляхтою, опришки змушені були залишити гори і відступити в сусіднє Поділля. Так вони дійшли аж до верхів’я річки Студениця. Просуваючись берегами за течією, щоб прохарчуватися, ловили рибу, полювали на птахів, диких звірів, збирали ягоди, гриби. Нарешті дісталися мальовничої долини, де Студениця впадає в Дністер. Місце їм дуже сподобалося: долиною серед зеленого оксамиту, звиваючись, як срібний ремінець, текла річка, зі сходу і заходу оточена високими розлогими берегами яру. Навколо ліс неначе навмисне відступив від річища, щоб дати місце для хатин, захистити від холодних вітрів. 

На цьому місці вони звели собі дерев’яні хатини. Високі береги яру, покриті лісом, захищали опришків від студених вітрів і громовиць протягом майже трьох століть... сільська вулиця

Спочатку основним їхнім промислом і засобом існування була риболовля. Оскільки рибу вони швидко й вправно патрали, виймаючи нутрощі, то їх стали називати патринцями, а коли тут заснували село, то від цього й пішла його назва...».

Науковці притримуються думки, за якою топонім «Патринці» походить від терміну «патериця» (посох архієрея) або від його усіченої форми «патер». Останнє ймовірно було прізвиськом одного із засновників села.

P.S. Забуті Богом і владою Патринці живуть від поминок до поминок, які вряди-годи справляють у відремонтованому клубі. Надій на покращення мало, їх тут навіть не плекають. Із Патринців вже давно випатрали всі нутрощі, село навіть влітку не оживає. «Одиниця» - чесна і справедлива оцінка від «Сільського контролю». Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті klyuch.com.ua, або в групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.


Теги: Сільський контроль, с.Патринці

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.