Перейти на мобільну версію сайту


21.09.2018

ПРИМІСЬКІ І ВІДДАЛЕНІ

контрольДруга десятка «Сільського контролю» вийшла дещо несподіваною. Хоч ми і не шукали закономірностей, але вони з’явилися якось непомітно. Підсумовуючи кількість намотаних кілометрів майже за два місяці щотижневих експедицій, а їх вийшло більше півтисячі, помітили цікаву деталь: цього разу в поле нашого зору потрапили або дуже віддалені від міста села, або вкрай притулені. І в одних, і в інших свої життєві принципи та традиції, цікаві деталі й історичні моменти, які ми намагалися помітити, сфотографувати й описати.

Когось віддаленість рятує, а когось навпаки заводить у ще більшу безвихідь. Так саме і з приміськими селами: для одних близькість до міста слугує своєрідним порятунком, а для інших це не має жодного значення. Отож, підсумовуємо другу десятку «Сільського контролю» і мандруємо до третьої.

УлянівкаДруга десятка «Сільського контролю», як і перша вийшла без відмінників. Одним для досконалості не вистачило цілісної картинки, іншим завадив неповний перелік інфраструктурних об’єктів. Зізнаємося, що комусь ми поспішили занизити оцінку, але це в результаті послугувало своєрідним стимулом для виправлення ситуації. Тож кожному в підсумку вийшло по справедливості.

«ЧЕТВІРКА» ІЗ РОДЗИНКОЮ
Добрі оцінки від контролерок отримали три населених пункти другої десятки – села Улянівка, Малозалісся та Рункошів. Усі вони перебувають у складі об’єднаних громад – перші два в Гуменецькій ОТГ, останнє в нещодавно створеній Староушицькій ОТГ.

Як Малозалісся, так і Улянівка відносяться до приміських населених пунктів. У них навіть приблизно однакова відстань до міста, але при цьому контраст разючий.

МалозаліссяУлянівчани живуть зі своєрідним статусом і певною відстороненістю від загальносільських процесів не один десяток років. Вони себе вважають більше городянами, аніж сільськими мешканцями, адже звідти до Кам’янця майже рукою подати. Окрім клубу і магазину, тут немає жодного іншого об’єкта інфраструктури, бо все решта в сусідньому Голоскові. Схожа ситуація і в Малозаліссі. Тут також тільки клуб і магазин. Але який клуб! Хоч маленький і не схожий на звичні будинки культури, але Малозаліський сільський клуб за час свого нового життя перетворився у справжній осередок культури. Люди сюди не те, що йдуть, а летять, мов на крилах. Кожен захід, проведений у клубі, перетворюється у свято, на яке сходиться все село. Малозалісся ожило, як у ньому залунала пісня. Ентузіастка і завклуб Галина Драчова, довго не думаючи, організувала вокальну групу «Золота мелодія». І справді, для малозаліснян та мелодія була золотою, бо об’єднала людей, згуртувала їх навколо спільної справи, дала надію на краще життя, не буденне, а трішечки веселе. Та й співаків у Малозаліссі вистачає! Нехай жоден із них не закінчував спеціалізованих музичних закладів, ніколи не виступав на великій сцені, але запалювати вміє не гірше за популярних виконавців. Тож виходить, що клуби відремонтували в обидвох селах громади, а наповну запустили тільки в одному. Чому так, досі питання залишається відкритим. 

РункошівУ Рункошеві, який також отримав четвірку від «Сільського контролю», клуб так і проситься на ремонт. Але не в культурі тут головна родзинка, а в тому, що село стало справжнісінькою яблучною столицею району. Що й казати, лише завдяки садівництву, а ще – розведенню худоби рункошівчани виживають. Майже на кожному обійстю по дві-три корови. Молоко здають заготовачам із сусіднього району. У кожного господаря як не біля хати, то на полі невеличкий яблуневий садок. А це ще один вид доходу. Для когось і основний, бо ж іншого немає. Єдина проблема – молодь не хоче затримуватися в Рункошеві. Її зрозуміти можна: шукає, де краще. І знаходить, але воно, те краще, на жаль, не в рідному селі.

ВільховецьПО-РІЗНОМУ «ЗАДОВІЛЬНО»
Результат на трієчку витягнули ще два приміських населених пункти нашого району, які також наразі перебувають у складі об’єднаних громад. Це Вільховець Колибаївської ОТГ та Киселівка Гуменецької ОТГ.

Вільховець, або ж Кармеліти – надзвичайно затишне село. Ніби й розтягнуте, але разом з цим і компактне. Тут немає робочих місць, це більше спальний район громади, але тут є гарне місце відпочинку на ставку. Правда, одна з водойм в оренді. Її власник територію обгородив, збудував на березі будиночок для відпочинку. За певну плату тут можна і порибалити, і добре провести час у компанії близьких та друзів. З часом Вільховець все ж таки має перспективу стати престижним мікрорайоном Колибаївської ОТГ. Але ж з часом. Наразі особливого розвитку тут не спостерігається. Здається, що час тут зупинився декілька десятків років тому. Адмінбудівля незмінна – змінюється тільки її призначення. Так саме і з будинками селян – старі зникають, нові з’являються, але не особливо розкішні. Звичайні, як і все, що тут є. Життя у Кармелітах спокійне і задовільне, таке ж спокійне і задовільне, як і в Киселівці.

КиселівкаДо слова, це село, від якого ми нічого незвичайного не очікували. А воно здивувало в першу чергу своїм зовнішнім виглядом (усі будиночки наче зійшли з якоїсь великої розмальовки – яскраві й кольорові), а ще – людьми, які там проживають – щирими, привітними, гостинними й надзвичайно відкритими.

Історія села Киселівка тісно переплелася зі ще двома населеними пунктами – Великозаліссям та Малозаліссям. Перше довгий час було центром громади. Тож у них багато спільного, хоч і відмінностей також вистачає. Раніше в кожній киселівській хаті жили люди, а тепер немає. Більше дачників, аніж селян. І крім цього, порожніх будинків вистачає. 

Природа навколо Киселівки зачаровує своїм спокоєм. Здається, що можна нікуди не поспішати, ставати на розмову з перехожими, насолоджуватися моментом і просто жити. Але це тільки на перший погляд, бо ж як і скрізь, тут свої плюси й мінуси. Окрім оцінки обидва населених пункти об’єднує своєрідна живучість: незважаючи ні на що, тут хочеться бути й вірити в перспективу.

ПодоляниНЕ СХОЖІ «ДВІЄЧНИКИ»
По два бали від «Сільського контро­лю» отримали аж чотири населених пункти району – Подоляни, Лучки, Слобідка-Малиновецька і Липи. Усі вони різні. Село Подоляни безпомилково можна вважати крайньою північно-західною точкою Кам’янець-Подільського району. Аби потрапити до нього, треба подолати чималу відстань – аж 35 кілометрів. Але це не найдовша траєкторія віддаленості. Попри відсутність практично всього, люди в Подолянах продовжують доживати свій вік. Живуть здебільшого пенсіонери: займаються сільським господарством, тримають худобу, згадують про колишню славу колгоспу, особливо коли ним керував Михайло Мікшанський. Тоді, кажуть люди, життя в Подолянах вирувало – село розбудовувалося, за допомогою колгоспу було зведено чимало будинків. Ціла вулиця, побудована в той період, тягнеться вздовж колишніх ферм.

Віддалені від міста Подоляни живуть минулим. Його особливими спогадами. Про культуру, колишнє колгоспне життя. А що ж залишається теперішньому і майбутньому? Невизначеність і безперспективність. 

ЛипиМожливо, жив би й минулим ще один віддалений населений пункт району – так званий край географії, яким по праву вважається село Липи. Тут також колись був розквіт і процвітання за колгоспних часів. У Липах свого часу діяв шовкорадгосп «Дністер», яким керував Ігор Сендзюк. У селі було майже 75 гектарів шовковиці. Кокони з шовковою ниткою збували на Київський шовковий комбінат та Запорізьку шовкомотальну фабрику. Село не просто жило, а процвітало. Для молодих сімей радгосп будував будинки. Крім шовкопрядів, липанці вирощували тютюн і сорго. За радгоспні гроші у селі побудували клуб, медпункт, нову школу, асфальтовану дорогу. За кілька років до розвалу країни тут навіть налагодили виробництво поліетилену. Люди на підприємстві працювали в три зміни.

А потім вдарила криза, й від колишньої радгоспної слави залишилася лише згадка. Але ж люди звикли жити добре, господарювати потужно. Та й ще цей край географії, звідки не дуже далеко втечеш. Тож перекваліфікувалися. Як і раніше займаються сільським господарством, хоч без шовкопрядів і тютюну. Зрештою і шовковиці давно викорчували, залишивши про минуле тільки спогади й розповіді старшого покоління. Тут діє справжня молочна мафія, бо худобу тримають у кожному дворі й не одну. Неймовірна працьовитість – це те, що вирізняє Липи з-поміж інших населених пунктів району, як і віддаленість, що не дає серйозного поштовху для розвитку. Хоча безвихідних ситуацій не буває.

ЛучкиДвійку отримали і Лучки, що знаходяться не так далеко від Лип. І якщо липанцям ми поставили оцінку, орієнтуючись на колишні заслуги й розквіт населеного пункту, то лучанці отримали її за свою безпорадність і байдужість.

Із Лучок як колись із Гелетини ми їхали зі змішаними почуттями: чи має майбутнє село? Якщо так, то яке? Напевне, спочатку треба подолати анархію, яка там панувала, а вже потім думати про перспективи. Чи не думати, а одразу закривати переїзд біля хреста, нехай і далі селяни живуть у своєрідній резервації, де є один закон від однієї людини. Прикро. На двійку із величезним мінусом тягнуть Лучки і в першу чергу люди за байдужість до свого життя, за недалекоглядність і пасивність. За те, що не вміють відстояти своє навіть у дрібницях – у затопленому погребі, у висушеному ставкові, у зачиненому на клямку клубі і медпункті, у вирізаних деревах, у всьому, де могли би себе захистити, але ніколи цього не робили. Немає гіршого, аніж незнання і страх...

Слобідка-МалиновецькаХоч газифікована, електрифікована, мальовнича й невимовно легка від всього, проте і Слобідка-Малиновецька отримала від «СК» заслужену «двійку». Запитаєте, чому? Напевне тому, що населений пункт більше дачний, аніж урбанізований. Швидше за все, другий варіант розвитку їй навряд чи колись «світить», бо ж ніколи не була великою, не прагнула до розширення, хіба що до автономії. 

«ОДИНИЦЯ» ЗА БЕЗЗМІННІСТЬ
Її отримало село Межигір колись Сокільської сільської ради, а тепер Жванецької ОТГ. Після об’єднання життя в Межигорі особливо не змінилося. За цей час тут нічого суттєвого не трапилося, хіба що новий керівник. Після того, як заяву на звільнення написала колишня сільська голова Тамара Рощук, в.о. старости став Дмитро Мунчак, який, окрім сіл Сокільської сільської ради, керує гринчуцьким напрямком. Зрештою, Межигір, як і сотні дрібних сіл, не звик до великої уваги з боку керівництва.

Сьогодні тут є все для життя – вуличне освітлення, газ, вода. Правда, чимало будинків стоїть пусткою.

МежигірМісцеві жителі сподіваються, що зовсім скоро зроблять до Сокола дорогу, таку ж, як і в Руді, бо ж нинішньою нестерпно їздити. Можливо, це буде єдине поліпшення для цього населеного пункту від громади, а, можливо, хтось колись придумає для Межигора щось таке, після чого маленьке село стане одразу помітним і вагомим. А не як зараз – забутим і занедбаним. Сіре, безлике, ніяке – так можна охарактеризувати Межигір. Навіть садиба «Солов’їний гай» не рятує ситуації. Просто проїхав трасою і не зупинився. І якщо нічого з цим не робити, село може перетворитися у своєрідний бермудський трикутник Кам’янеччини – він ніби й існує, але його ніхто не бачить. За формою село на нього вже схоже, а от за змістом залишилося ще недовго. 

Звичайно, оцінки від «Сільського контролю» не остаточні. Уже сьогодні багато населених пунктів, у яких ми побували раніше, виправили ситуацію, піднявшись у рейтингу на бал або й більше. А це означає лише одне – змінюється і розвивається лише той, хто прислухається до критики й не хоче стояти на одному місці. Саме цього ми бажаємо всім населеним пунктам, які потрапляють у об’єктив «Сільського контролю».


Теги: Сільський контроль, 2-га 10-ка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.