Перейти на мобільну версію сайту


13.03.2015

ПОВЕРНУЛИСЯ ЖИВИМИ!

6 березня кам’янчани зустрічали бійців спеціальної патрульної роти в/ч 3053 Нацгвардії України, які повернулися на ротацію зі сходу.

Майже два місяці кам’янецькі військовослужбовці разом зі своїм командиром Сергієм Лабанським тримали оборону на 25-му блокпості, на перехресті між населеними пуктами Гірське і Золоте.

Із Кам’янця-Подільського спецпризначені виїхали 3 січня, а вже Різдво зустрічали в бліндажах на блокпості: хоч під звуки мінометних пострілів, але із кутею та колядками. Усього на 25-му блокпості перебувало близько 60 військових, 19 з яких із нашого міста.

Анатолій Баштан, військовослужбовець спецроти в/ч 3053 про двохмісячне перебування в зоні Анатолій БаштанАТО розповідає неохоче, каже, що це були звичайні військові будні, до яких так ніхто і не зміг звикнути...

- Це вже моя друга поїздка на схід, - говорить Анатолій. - Минулого року, коли їхали вперше, несли службу під Маріуполем. Із другим виїздом її не зрівняти.

25-ий блокпост розміщувався на трасі між Лисичанськом та Луганськом, звідти дороги розходилися в трьох напрямках. Найближчі населені пункти - Новотошківка та Горіхове.

Хлопці, котрі приїхали нести службу, жили в бліндажах, виритих попередніми військовими, що тут перебували. Двохмісячну домівку облаштовували власними силами. У бліндажі Анатолій Баштан жив із ще чотирьма товаришами. Вони спали на 2-ярусних ліжках, Толя ж ночував на тапчані, який змайстрували з підручних матеріалів.

- Бліндаж зроблений був так, щоб вміщувалися лише ліжка і вузький прохід на вихід. Картина, м’яко кажучи, не райдужна, - каже Анатолій. - Були бліндажі, в яких жили по 8 і 10 чоловіків. Наш був найменший - там жило всього п’ятеро.

Найважче хлопцям було із питною водою. У перші дні перебування на блокпості її не було взагалі. Доводилося згортати чистий сніг, чекати, аби він розтанув, кип’ятити отриману рідину, а вже потім споживати.

Те, що в умовах мирного життя було явищем звичним і буденним, на війні ставало розкішшю. Аби помитися, військовим доводилося їздити до найближчої шахти, де були обладнані душові для шахтарів. Робили це один раз на тиждень. Благо, хоч з їжею проблем не виникало.

- Увесь цей час нам готували їжу двоє кухарів, наші хлопці, - додає військовослужбовець. - Приготуванням страв вони займалися у спеціальному вагончику, там і зберігали продукти, яких, дякувати волонтерам і добрим людям, було вдосталь. А от їли ми де прийдеться. Тарілку в руки взяв, де примостився, там і поїв.

Щодня машина зі Слов’янська привозила нам свіжий хліб, про це дбав місцевий пекар.
Узагалі, стосунки із місцевим населенням у наших військовослужбовців складалися по різному. З деякими вони навіть встигли потоваришувати.

- Я подружився з двома чоловіками, ось навіть подарунки мені на пам’ять привезли, як ми вже виїжджали, - показує годинник і портсигар. - Там люди різні, одні хочуть в Росію, навіть сім’ї туди вивезли, а самі воюють, бо мають землі, фермерські господарства, якийсь бізнес. Вони це все захищають. Інші в Росію не хочуть, навпаки, за Україну. Я от постійно говорив українською мовою, навіть якщо зі мною розмовляли російською, але ніхто не дивився на мене вороже, Прапор Кам’янця на передовійнавпаки деякі з російської також переходили на українську. Я вважаю, головне треба залишатись людьми і жити по-людськи.

Ми з місцевими нормально спілкувалися, вже знали, наприклад, хто де живе, куди їздить. І вони з нами були по-доброму. Як проводили перевірку в автобусах, завжди роздавали дітям цукерки. У кожного з нас свої дома чекали...

На згадку про другу поїздку в АТО Анатолій Баштан привіз додому кілька уламків від мін та «Градів», які, якби не доля та щасливий випадок, точно були б у його тілі.

Того дня він саме заступив на чергування й разом із напарником грілися біля буржуйки, як раптом почули якийсь свист.

- Вибіг, щоб подивитись, що за звук, і випадково зачепився за власний автомат, - каже боєць. - Падаю, хочу встати, але не можу, починаю повзти до окопа, а те місце, де я стояв, накриває уламками від «Градів». Виходить, що автомат врятував моє життя. Потім товариш показав мені ті уламки, кілька штук я забрав із собою на згадку...

На моє запитання, чи не страшно було їхати вдруге, спокійно відповідає: «Не страшно, до всього звикаєш». Обстрілювали кожен день, спочатку не розумієш, що летить і куди, а вже потім за секунду розпізнаєш - з міномета стріляють чи з «Града». З останнього. до речі, воронки були такі як лисяча нора, хоч бували й більші, в людський зріст - це коли стріляли комбінованими На пам’ять - уламок "Граду"боєзарядами.

Як і практично кожен з його підрозділу Анатолій раніше не надто замислювався, які населенні пункти є на сході країни, а тим паче, де вони розміщуються. Схід, тай схід... А сьогодні по пам’яті може назвати, де яке село знаходиться, навіть найменше, і які блокпости там розташовані.

Нині дух військовослужбовців на сході підтримують волонтери, які не опускають руки й привозять необхідну допомогу.

- Ми постійно відчували їхню підтримку, - зізнається Анатолій Баштан. - Приходили передачі від колективу нашого музею-заповідника, від Дмитра Новікова, Алли Бец, від сільгоспвиробника «Енселко-Агро» отримав адресну допомогу. Приїжджали волонтери з інших районів та областей України.

Під час одного такого візиту до рук Анатолія потрапив лист від 5-класниці з села Кривче Вікторії Осадцої. Ось що писала бійцеві маленька дівчинка: «Дорогі наші солдати. Я дуже хочу, щоб на нашій Україні був мир і спокій. Щоб ви повернулися живими до своїх рідних домівок, до своїх батьків, які з нетерпінням чекають на своїх синів. Щоб ви не помирали під градами, від обстрілів сепаратистів! Я хочу щоб ви не голодували і мали теплий одяг.
Я Осадца Вікторія проживаю у с.Кривче Борщівського району. Мені 10 р., я вчуся в 5 класі. Мій номер телефону...».


Зі сльозами на очах Толя одразу ж взявся дзвонити до дівчинки. А вона почувши, що її лист знайшов свого адресата, розплакалася й кинула трубку. Певне, бідолаха не могла повірити, що в країні і справді йде війна... Згодом бійцеві подзвонила бабуся Вікторії і вже до завершення ротації постійно йому телефонувала, переживала за його долю. Анатолій у боргу не залишився, а повернувшись зі сходу, поїхав зі своєю родиною в Кривче, аби побачитись з маленькою школяркою і подякувати їй за теплий дитячий лист.

Упродовж двох місяців на Анатолія Баштана вдома чекала дружина Маша та двоє маленьких донечок Даша і Ангеліна. Зустрічати бійця зі сходу приїхали мама, родичі й друзі, а ще товариш з добровольчого батальйону «Богдан». Він у АТО вирушить 17 березня.

Усі, хто побував на сході, навчився за лічені секунди розрізняти на звук вид снарядів, в один голос стверджують, що ця війна ще не скоро скінчиться. І поки там, у верхах, не можуть награтися у «війнушку», тут, у низах, чекають на чергову ротацію як на Боже благословіння. І молитва у простого народу одна: «Тільки б повернувся живим...».

Теги: Анатолій Баштан, військові, військова частина 3053 Нацгвардії України

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями
Діють індивідуальні знижки та на кварц - розпродаж!




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.