Перейти на мобільну версію сайту


06.07.2018

ПЕРША – БЕЗ ВІДМІННИКІВ

контроль2Третій рік авторський проект «Сільський контроль» ділиться з вами, шановні читачі, розповідями про населені пункти Кам'янеччини. Усі вони – різні, з цікавою історією, самобутнім життям, зі своїми звичками та звичаями. Є села чимось подібні, є унікальні, є сповнені сил та енергії, а є й тліючі, щаслива зірка яких вже давно згасла. Вони живуть, як писала відома поетеса, без надії сподіваючись. Не одразу й зрозумієш, що б то означало, та як вникнеш, хоч на день зануришся у те сільське життя, тоді одразу все стане ясно, як білий день.

Оцією ясністю намагаємося ділитися із вами. Як це виходить, судити вам. А нам – писати й аналізувати.

Більша половина населених пунктів першої десятки, які ми проінспектували впродовж останніх двох з хвостиком місяців – це маленькі й навіть дрібні села. Є село-вулиця, село-напівпустка, дачне село й навіть освітянське.

контрольІ чим більше життя в поселенні, тим більше шансів у нього на вищу оцінку, на краще життя, врешті-решт на перспективу. Але жодне з десяти не отримало найвищий бал – оцінку відмінно. Хтось не дотягнув, а хтось у цьому напрямку й не рухався.

Що ж, підсумуємо та пригадаємо, де побували і що побачили. Перша десятка 2018 року складалася з Шутнівців, Острівчан, Параївки, Нововолодимирівки, Подільського, Мілівців, Ріпинців, Червоної Діброви, Вільного та Малинівців.

ОстрівчаниДОБРЕ, КОЛИ ВСЕ ДОБРЕ
Відповідно і оцінка від «Сільського контролю» така ж. У першій десятці «четвірку» отримали три населених пункти нашого району – Щутнівці, Острівчани та Подільське. Що примітно, усі вони нині перебувають у складі об’єднаних територіальних громад.

Для когось Шутнівці – це дачне село, а хтось бачить у ньому життя в першу чергу завдяки виробництву. Тут успішно діє ковбасня, працює комбікормовий завод, агропідприємство. Село з жовтня минулого року увійшло до складу Слобідсько-Кульчиєвецької ОТГ. Хоч тут немає ані школи, ані дитсадка (про останній, до речі, місцеві жителі мріють), але близькість до міста налаштовує на життя. Зручне транспортне сполучення, неймовірні краєвиди, що надихають своєю красою, соснові ліси, в яких і дихається легше, річка Смотрич, котра заманює відпочинком – усе це про Шутнівці. Тут направду добре жити.

ПодільськеЯкусь подібність за відчуттями мають і Острівчани Колибаївської ОТГ. Правда,на відміну від попереднього, в цьому селі є і школа, і дитсадок. Об’єднання дало можливість тамтешньому керманичу робити сільські дороги, тож помаленьку, але рухаються вперед. Складається враження, що в цьому населеному пункті мрії легко втілюються в життя. 

Сім років тому острівчанці мріяли про газифікацію населеного пункту. Нині мрія здійснилася. Тепер мають нову – відновити роботу сільського клубу. Думаємо, і її здійснення не за горами. Тут, як і в Шутнівцях, живуть за закордонним принципом: заробляють в місті, аби жити серед природи, в рідній хаті. Привітність острівчанських жителів зашкалює, як і їхня легкість на підйом. 

Такі ж легкі й надзвичайно гостинні жителі Подільського, колишнього Привороття, що увійшло до складу Староушицької ОТГ. Унікальність цього населеного пункту в освітянському минулому. Не село, а якийсь педагогічний музей! Почалося тут все з появи духовного училища. Був час, коли діяла церковно-приходська школа, школа для дічаток і початкова, спеціальний будинок для дітей-сиріт, навіть циганська школа, адже Подільське колись облюбували роми, хоч тепер їх від місцевих не відрізниш і не второпаєш, хто з них українець, а хто циган. Подільське – єдине село в районі, де за часів незалежності добудували й відкрили школу – велику, 2-поверхову, зі спортзалом і просторими класами. Шкода, що поки учнів у ній не так багато, як би цього хотілося, але на таку арифметику є свої причини.

РіпинціОБНАДІЙЛИВА «ТРІЙКА»
Її справедливо заслужило село Ріпинці Орининської сільської ради. Географічно вигідні Ріпинці сховалися у видолинку, одразу за колишнім районним центром. Але це всі вигоди, що має село. Ні школи, ні дитсадка – все занапастили власними руками. Навіть відомий на увесь район водоспад, і той канув у Лету завдяки людській безгосподарності.

У ріпинчан забрали все, що могли. Залишилася тільки «Надія» – аматорський жіночий колектив, яким керує завклуб-ентузіаст, і надія на культуру, у якої нині відкрилося друге дихання.

Можливо, коли село увійде до складу об’єднаної громади, стануться зміни на краще, з’явиться якийсь рух і пожвавлення, а поки що всі задоволені тим, що мають, і на більше не розраховують. Змирилися, напевне...

МілівціДВА ПО ДВА
Із подвійною оцінкою виїжджали з Мілівців – населеного пункту із паралельною реальністю. Так, певні обставини наклали на село свій відбиток, і поява там психоневрологічного інтернату не пройшла безслідно. Саме існування цієї установи, як не парадоксально, але спонукало нас до оцінки «відмінно». Що й казати, саме вона дає тут життя, навколо неї все крутиться і Мілівці ще існують. Забери інтернат – все, гаплик!

Віддалене, загублене, на межі між реальністю і забуттям. Перспектив – нуль, життя (не враховуючи інтернату) ще менше. «У нас мальовнича природа», – кажуть люди. Але й це твердження відносне. Якщо відкинути наявність інтернату, то до власне села тут нікому немає діла – жоден соціальний об’єкт не працює так, як потрібно. А, можливо, комусь потрібно, щоб тут саме так працювали?!...

ВільнеІще раз повторимо: як окрема інституція Мілівецький інтернат на чолі з директором Іваном Прокоповим заслуговує на оцінку відмінно, але як село Мілівці тягне на слабеньку «двієчку», поставлену всьому, що рухається двічі на день чи тиждень...

Не більше ніж на «двійку» тягнуло і сусіднє з Мілівцями село Вільне. Його щастя, що розташоване попри трасу, а то би й воно скотилося до «одиниці». Історія Вільного коротенька: засноване в 1926-му як висілок (й досі місцеві його так називають). Сюди переселили бідняків, організували колгосп, який назвали «Сніп». За колгоспних часів побудували одне приміщення, в якому була початкова школа, а тепер – зачинений на клямку клуб і медпункт, який тріщить по швах. Як порівнювати з іншими висілками району, Вільне наймодніше, принаймні тут живуть не тільки пенсіонери, а молоді сім’ї з дітьми. За інших обставин життя в цьому населеному пункті було би ідеальним, навіть можна сказати, що райським, але зараз, якби не звичка і оптимізм окремих його мешканців, Вільне легко могло би перетворитися в якусь зону резервації, з якої немає іншого шляху, аніж зникнення з мапи району. А так, ще живе, ще вільне, хоч і висілок.

МалинівціПО «ОДИНИЦІ» НАШКРЕБЛИ
Два колишні села з багатими колгоспами та один висілок отримали від «Сільського контролю» по одному з п’яти можливих балів – це Параївка, Червона Діброва та Малинівці. Почнемо з останнього, землі якого й досі вважаються найбагатшими за оцінкою в нашому районі.

Життя у Малинівцях не таке вже й солодке, як його назва. Навіть, якби й хотів сюди приїхати доживати свій вік, то у яких умовах? Ні води, ні нормального транспортного сполучення, ні освіти, ні медицини, ні культури. Єдине місце, де збираються люди – капличка і автобусна зупинка. Оце вже життя – справжній рай для самітників та відлюдьків. Поставити хоч якусь адекватну оцінку цьому населеному пункту рука не піднімається. Живуть люди на найбагатших землях району, а потенціал цей не використовують для розвитку села. 

У ПараївціСхожа ситуація і в Параївці: на сільських вулицях, які колись були гамірними і довжелезними, сьогодні залишається по декілька будинків, решта території з кожним роком все більше стає схожою на ліс. Що й казати, крихітна Параївка все ще плекає надію переродитися, наче птах Фенікс. Головне, є люди, які вірять у долю цього населеного пункту, які змогли організувати для інших робочі місця, які ще підтримують отой дух сільського мерця, котрий давно вже проситься на той світ, але ніяк не годен вмерти. Забери звідси ковбасню і все – село сконає, або перетвориться на Гелетину – ще один рай для відлюдьків.

Червона діброваРайський куточок із оцінкою в один бал отримала Червона Діброва Завальської сільської ради. Як з’ясувалося, не так вже й багато людей знають, де цей населений пункт взагалі знаходиться у нашому районі. То що вже казати про його розвиток і тим паче розквіт? Ставок, хати, цвинтар – ось і вся коротка географія Червоної Діброви. Так, райський куточок, якщо б зробити сюди якісну дорогу, провести газ, обладнати необхідними комунікаціями. Роботи непочатий край, та й чи варто за неї братися, як із місцевих жителів залишилися одні пенсіонери. Молодь навряд чи захоче тут жити, бо ж добровільно зачиняти себе у клітці без жодних перспектив навряд чи хтось захоче. Так і живуть, поки ще є кому жити...

ПОВНИЙ «НУЛЬ»
Село-вулицяМожливо, й погарячкували, але «нуль» віддали населеному пункту, який має всього на всього одну вулицю. Дивно було чути навіть від відомих людей району запитання: «А де ця Нововолодимирівка взагалі знаходиться? Перший раз чую!». Уявляєте?! Перший раз чують ті, хто керує. А що вже казати про тих, хто там живе? Що і кого бачать вони?

Село Нововолодимирівка Шустовецької сільської ради в офіційних письмових документах вперше зафіксоване в 1956 році, відтак є одним з наймолодших і, на жаль, найменшим та малочисельним населеним пунктом нашого району. Проживши трохи більше півсотні літ, нині воно повільно дотліває. Його доля нерозривно пов’язана із сусіднім селом Ніверка. Саме звідти переселилися селяни на єдину вулицю, аби отримати у власність ні мало ні багато – аж по 40 с землі. Щедро нарізаний земельний наділ для будівництва й ведення присадибного господарства спокусив чвертьсотні сімей. У 1993 році Нововолодимирівці, як і сусіднім Шустівцям, Ніверці та Чорнокозинцям, надали статус четвертої зони посиленого радіоекологічного контролю. У лісі поблизу села тоді зафіксували чималий викид радіації. Через 17 років цей статус зняли, забравши, можливо, останню родзинку.

Зникнення призбручанської Нововолодимирівки не за горами. За свою коротеньку історію вона так і не виправлала свою назву – стати чимось новим та ідеологічно правильним.

Сьогодні сільську ідеологію не виправдовує не лише цей населений пункт. Таких, депресивних і зневірених, стає все більше й більше. І коли комусь кажу, що в Кам’янець-Подільському районі, найбільшому в Україні, є 122 села, люди тільки дивуються, звідки їх у нас стільки. Не ймуть віри, що в багатьох з них ще з доброї волі живуть люди і не виїхали в пошуках кращого життя. Можливо, вони би й це зробили. Але кому зараз потрібні пенсіонери? Отож бо! Ще на них і тримається українське село. Тримається і без надії сподівається, що все ж колись буде краще. Тільки коли?


Теги: Сільський контроль, перша 10-ка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Інше

Качественные подставки для косметики из пластика. Смотреть в каталоге.
http://promplastic.com/content/29-podstavka-dlya-kosmetiki




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.