Перейти на мобільну версію сайту


04.05.2018

ПАРАЇВСЬКИЙ ФЕНІКС

вказівникНародитися й прожити у квітучому, сповненому гамору селі, а доживати вік у забутомо Богом і людьми? І це все про один і той же населений пункт, який докотився до ручки за якихось кілька десятків років! Як вам така перспектива? Погодьтеся, не надто весела. А як подумаєш, що ти всіх їх знав, отих односельців, з якими топтав сільські стежки, бігав до школи, мчав на роботу, відпочивав, сварився за межу, радів за поповнення в сім'ї. А нині... Часом і заговорити немає до кого, хіба до кота чи гусей, до пташок, дерев, що затінили своїм листям усю колись галасливу, а тепер затишену вулицю. Таке життя... Життя людей, для яких минуле тримається в пам'яті яскравою плямою, а майбутнє затуманене й невідоме. 

Населений пункт, про який ми розповімо вам сьогодні, схожий на Фенікса, котрий защораз відроджувався з попелу. Історія цього села знала розквіт і процвітання. Нині, йдучи його вулицями і дивлячись на те, що залишилося, мало в це віриш. Ну, який розквіт життя у суцільному лісі? Яке процвітання могло бути в цих хатах, критих соломою, перекошених гримасою жаху, похилених і покинутих? Але ж було! Слухаєш розповіді старших жителів, навіть свого віку, і від здивування німієш, бо речі, про які вони пам'ятають, події, які відбувалися з ними, сьогодні важко втіснити в цю реальність, яка дихає на тебе чим завгодно, тільки не цивілізованим життям. Єдина думка: «Як? Як можна було все звести нанівець?!». Але це ж ми – можемо, якщо хочемо.

сільська вулицяМІЖ ДВОМА ЯРАМИ
До села Параївка Заліської сільської ради, яке ми інспектували цього тижня в рамках авторського проекту «Сільський контроль», ведуть три дороги, якими можна потрапити у власне Залісся Перше, сусідні Лясківці та Чорнокозинці. Ми ж їдемо традиційною, за графіком руху громадського транспорту, який, можливо, ви здивуєтеся, курсує тричі на день! І це в такі хащі? Навіщо? Без паніки, все розкажемо!

Отож, за 22 грн в один кінець через Довжок, Кадиївці та Залісся Перше, минаючи менші ями і втрапляючи в більші, роздовбаний автобус щодня долає 23 км, аби привезти в Параївку селян та... кам'янчан. А цих чого туди занесло? – запитаєте. На роботу! Саме так, вам не причулося. Єдиний острівець цивілізації в цьому населеному пункті – це ковбасня Валентини Щербань, навколо якої зараз і крутиться хоч якась надія на краще.

Достеменно невідомо, звідки пішла назва населеного пункту. Старожили стверджують, що, мовляв, село розміщене між двома ярами, відтак пара ярів – це Параївка. До слова, згори село схоже на літак, що приземлився.

Вціліла вулицяУ документах воно вперше згадується в 17 ст.: «Когда в 1655 г село Павловка, составлявшее фундуш Чернокозинецького костела, было разорено татарами, то каменецкий бискуп Антоний Кобельский взамен его дал этому костелу Параевку принадлежавшую каменецким бискупам». 

Село розкинулося в долині біля річки Кізя, від якої сьогодні залишився дрібнесенький потічок. До першої третини 20 ст. біля Параївки існував хутір Хата в Лянцкорунській землі. У 1925-1954 рр. навіть діяла Параївська сільська рада. Після Другої світової війни селяни збудували клуб, магазин, медпункт, була початкова школа та дитсадок. У кожній хаті жило по 5-7 дітей! Сьогодні тут зареєстровано 92 особи, а проживає наполовину менше. На все село – одна цивілізована вулиця і двоє школярів...

ПЛАЧЕВНО СКРІЗЬ
Попри густозаселеність, параївські дітлахи щодня долали 4 км, аби потрапити на навчання в сусідню Чорнокозинецьку ЗОШ І-ІІ ст. Початкову школу, яка проіснувала кілька десятків років, з часом закрили й, аби вона остаточно не розвалилася, продали. Нині там приватна садиба. Доля дитячого садочка значно гірша. Зараз його не те, що немає, навіть жодної цеглини не залишилося – порожнє місце.

Сільський клубЗі всіх вцілілих інфраструктурних об'єктів ще тримається купи сільський клуб, але і він без реставрації довго не протягне. У параївському культурному храмі, який, зрозуміло, зачинений на клямку, бо ж кому тут давати концерти (хоч раніше в селі було вісім комплектів духової музики), знайшли місце для фельдшерського пункту, також зачиненого. Місцевий фельдшер по документах, напевне, справно навідується до параївчан, але на нього від селян одні нарікання. Хто старший і більш немічний ще хоч знає, як того медика звати, а хто молодший, навіть не уявляє, чи він взагалі існує. Як захворієш, хіба народна медицина допоможе...

Халат єПлачевна ситуація і з торгівлею. Ще минулого року тут працював магазин, але нині в його власників немає здоров'я, щоб тягнути бізнесову лямку, тож селяни за крамом їдуть до міста. Правда, цього тижня біля зупинки, встановленої місцевими аграріями (ПП «Аграрна компанія-2004») з'явилося оголошення про початок роботи виїзної торгівлі.
Не пройшли випробування часом і колишні ферми, що знаходяться при в'їзді в Параївку, хоча їх не спіткала доля сусідніх чорнокозинецьких, які висвічують до неба голими ребрами.

Єдиним натяком на колишню цивілізацію залишається пам'ятник невідомому солдату в центрі села, за масштабами якого, зрештою, можна здогадатися, наскільки міцними були потужності населеного пункту раніше.

енергія сонцяЄ ВІРА, БУДЕ ХРАМ
Уявіть, колись у Параївці була Покровська церква, яка до 1845 року була самостійною приходською. Краєзнавець Юхим Сіцінський про сільський храм пише: «В 1781-1784 гг. выстроена новая деревяная церковь, освященная орининским деканом Иоанном Медынским. Указом Св.Синода от 14 января 1895 года в с.Пораевке возстановлен самостоятельный приход с особым штатным причтом из священника и псаломщика, с обращением в пользу пораевской церкви принадлежавшей ей земли, бывшей до того в пользовании причта чернокозинецкой церкви... Священником пораевской церкви назначен студент Подольской духовной семинарии Лука Главюк 7 июня 1895 г».

Коли храм зник із сільського життя, достеменно невідомо, та без віри параївчани не залишилися: тут є Дім молитви та будується православна капличка за кошти місцевих підприємців. 

На ковбасніПАРАЇВСЬКІ СІЗІФИ...
Епіцентр параївського життя сьогодні – це ковбасня. Вона дає робочі місця жителям поближніх сіл і навіть містянам. Чорнокозинецьких людей, як погана погода і дорога навпростець стає зовсім непридатною для проїзду, до роботи везе спеціальний автобус по колу через Оринин і Кадиївці. Іронія долі: раніше Чорнокозинці давали можливість ровиватися Параївці, а тепер навпаки.

Олександр Горчаков, який приїхав в Україну кілька років тому, родом із Магадану. Тут одружився на донці Валентини Щербань. Окрім м'ясопереробки разом із товаришем Іваном Гасюком взялися за нелегкий сільськогосподарський шмат. Цього року в Параївці висадили більше 4 тисяч кущів ремантантної малини та заклали 2 га фундукового саду. Обидві культури є нішевими та користуються чималим попитом на ринку. Молоді підприємці мають надію не лише на прибутки від бізнесу, а й на відродження Параївки.

Сільська криниця– Важко дивитися, як рідне село, в якому народився й виріс, так занепадає, – ділиться думками Іван Гасюк, коли ми бредемо тонкою стежечкою, яка колись називалася вулицею. – Хочеться, звичайно, щоб люди верталися сюди жити. Колись у кожній хаті було по 5-7 дітей. У моєї мами в сім'ї було семеро, у нас – троє. Як збиралися в бабиній хаті найближчі родичі, то мінімум 60 людей, і то ще не всі сходилися. Коли женився, то весілля робили на 500 гостей. Перед ворітьми встановив величезного тризуба. Жінчині родичі з Чорткова були приємно вражені, а партійні татові колеги не дуже, але змирилися (сміється), що вже мали робити. 

До слова, Параївка, як і всі поближні надзбручанські села закарбувала в своїй історії чимало націоналістичних контрастів, все ж таки, який час село знаходилося в прикордонній зоні.

Сьогодні на одній більш-менш пристойній вулиці живуть чотири сестри і брат – усі з родини Гасюків. Вперто корінні, вони ще на щось сподіваються, зрештою, напевне, відчувають якусь відповідальність за населений пункт, адже батько Івана – Іван Григорович свого часу був і головою сільської ради, і головою колгоспу.

Як не парадоксально, але забута Богом і людьми Параївка стала першим населеним пунктом у районі, де було встановлено сонячні батареї. Той же Олександр Горчаков скористався програмою «Зеленого тарифу» і вже другий рік, як навпроти ковбасні красуються вловлювачі сонячної енергії. Встановлених потужностей вистачає для потреб власного виробництва, решту підприємець продає державі.

З Зіною Починок... І ОПТИМІСТИ
Про колишню славу Параївки та й узагалі своє життя охоче розповіла Зіна Починок – Герой Соцпраці, у минулому депутат районної ради трьох скликань. Гостинна й енергійна 76-літня жінка жодного дня не сидить без роботи. Сама меле борошно в млині, пече хліб, вміє і мурувати, і керувати.

– Розказати вам, діти, чого я називаюся дитина війни? – питає вона. – А ми, діти війни, росли на количку.

– Це як? – дивуємося.

– А отак: мама прив'яже мене 3-річну до количка, набацькає мамалички з молоком, а сама піде точку копати. Тато, дід, два брати – всі на війну пішли. У 5 років мама водила мене по Западній. 47-ий рік був страшенний голод, все продавали і міняли на хліб. Ідемо якось з мамою, жіночка якась спиняє, каже до мене: «На, доцю, хлібчика, бо ти їсти хочеш»... 
Ше про бандерівців розкажу: як були на Западній, попросилися до людей переночувати. Постелили нам верету, але каже жінка: «Шоб ви не боялися, до нас вночі прийдуть хлопці». Се були бандерівці. Наварила вона їм їсти, ті поприходили, їдять. Один каже: «Бідуєте? Це вас Сталін довів. Нічого, ми прийдемо до влади, будете добре жити».
Де то добре? 10 років стажу на трудоднях. А він мені каже по тілівізору, я би з ним сварилася, про пенсії, шо раніше не було грошей. Звідки вони мали взятися? Робила рік у колгоспі, а получила центнер хліба. Ви зараз добре жиєте, але шо, як здоровля не маєте.
Колись у селі хата в хату люди жили, діти були, а їсти і вдіти не мали шо. У мене кілько зараз того є, шо можу одіти фронт, а нашо воно?

контрольТри созива була районним депутатом, раніше обирали на два роки. А сільським то все життя була. Ніякого зиску ми від того депутатства не мали, все для людей робили.
Зара нема вже тих сил. Рано встати не годна, лежу і кажу собі: «Зіна, ти сильна, ти бодра! Вставай, Зіна!». Встала, за роботу взялася – і день пробіг...

На вулиці, яка колись була гамірною і довжелезною, сьогодні залишилося декілька будинків. Зіна Починок живе в одному кінці, навколо неї – пустка. Через дорогу, де колись жили сусіди, все позаростало бур'янами, хащі непролазні. І розчистити немає як, бо ж яка не яка, а приватна власність. У телефоні колишнього працьовитого героя записані номери всіх екстрених служб, адже, як трапиться щось, до кого буде бігти отим сільським лісом, який поглинув більшу частину параївських будинків?

Хати розвалюютьсяP.S. Крихітна Параївка все ще плекає надію переродитися, наче птах Фенікс. Головне, є люди, які вірять у долю цього населеного пункту, які змогли організувати для інших робочі місця, які ще підтримують отой дух сільського мерця, котрий давно вже проситься на той світ, але ніяк не годен вмерти.

Забери звідси ковбасню і все – село сконає, або перетвориться на Гелетину – ще один рай для відлюдьків. Незважаючи на всі старання місцевих підприємців, усіх людей доброї волі, більше ніж одиницю ми не можемо поставити цьому населеному пункту. Навіть ця оцінка завелика для Параївки, хоч і мізерно низька для людей, які всіма силами намагаються відродити тут життя. Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити в соцмережах групи «Сільський контроль» чи на сайті klyuch.com.ua в розділі «Опитування».


Теги: Сільський контроль, с.Параївка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Інше

Качественные подставки для косметики из пластика. Смотреть в каталоге.
http://promplastic.com/content/29-podstavka-dlya-kosmetiki




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.