Перейти на мобільну версію сайту


25.11.2016

«ОДИНИЦІ» І «НУЛІ» ПОЗБИРАЛИ НА СЕЛІ

ТарасівкаНа порозі третя десятка «Сільського контролю». Саме час підбивати підсумки та ділитися враженням від побаченого. Третя десятка сіл, яку ми обрали для інспекції, як і осіння погода була мінливою, трохи депресивною й готовою до забуття. Під наш приціл потрапили села, про які рідко згадували, навіть не знали (!), частково відірвані від цивілізації, проте живучі, мов реп’яшки.

Із окремих ми їхали з розпачем, деякі шокували наших читачів (до речі, відгуки та коментарі про наші експедиції ми отримуємо постійно й дуже вдячні всім за таку словесну небайдужість). Уперше за час проекту два села отримали найменший бал - «одиницю», жодне з десяти не заробило «відмінно», а одне - взагалі залишилося без оцінки.

Отож, сьогодні підводимо риску під третьою десяткою - депресивно-осінньою з відтінками бабиного літа.

Третя десятка «Сільського контролю», до якої нагадаємо увійшли села Княжпіль, Бабшин, Тарасівка, Нагоряни, Кудринці, Шустівці, Каштанівка, Каветчина, Патринці та Гелетина отримала наші суб’єктивні оцінки, відповідно три «четвірки», чотири «трійки», дві «одиниці» та один «нуль». Серед десяти сіл району не знайшлося жодного відмінника та двієчника.

Відповідні оцінки ставили й читачі у соціальних мережах наших груп. Щоправда, вони були більш лояльними в оцінюванні й рідному селу завищували бали.

Заказник«ЧЕТВІРКА»
Найкраща оцінка, яку з десятки сіл отримали Княжпіль, Бабшин та Тарасівка. Усі три села різні та мають різні проблеми, проте єднає їх відсутність депресії. Княжпіль і Тарасівка привабливі через близькість до міста й можливість людям отримати роботу із міською зарплатою та спокійне й трохи забезпечене за сільськими мірками життя. Як в одному, так і в другому селі на плаву тримається соціальна сфера. Зі всіх вирізняється сільський клуб, хоч у Княжполя ентузіазму до мистецького життя більше - там культурно розвиваються і дорослі, і малі.

Маючи величезний потенціал у вигляді заказника «Княжпільська дача», село ніяк не рухається в туристичному напрямку. І це не просто дивує, навіть трохи обурює. Невже людям ліньки піднімати гроші, які лежать у них під ногами? Це ж додаткові надходження до й так небагатої сільської казни. Найбідніша сільська рада району мерзне взимку й навіть не шукає спосіб, як обігрітися. 

БабшинЯк Княжпіль, так і Бабшин об’єднує одна чудова риса - майстерність. У першому селі живе й працює останній сурженецький кошоплет Зіна Поліховська, а в Бабшині живе й працює ціла «вінична мафія» - усі в’яжуть віники та щітки. Із такого нехитрого заробітку мають додаткове наповнення власного гаманця. А от сільського?!

Бабшин за життєвою енергією та заповзятістю давно претендує на адміністративний центр Гринчуцької сільської ради. Тут життя вирує, незважаючи на відсутність школи чи дитячого садочка. Дітей у селі стільки, що давно вже час відкрити там дитсадок, але ж де, коли всі приміщення комунальної власності так безжально розпродали, що навіть сільська рада орендує для власних потреб кілька кімнат у місцевого аграрія?!

ТРІЄЧНИКИ
До списку «трієчників» потрапили села району, різносторонньо віддалені від міста. Із цього квартету випадають хіба що Нагоряни, які знаходяться одразу за Довжком та входять до складу Довжоцької сільської ради.До Нагорян

Після виходу статті ми отримали справжній телефонний нагорянський бунт від місцевого підприємця, якого ми, за його словами, «опозорили на весь район, обізвавши генделик «наливайкою». Чоловік стверджував, що ми звели на нього наклеп, адже ніякої підпільної горілки він не продає, й узагалі збирався подавати нас до суду. 

Ми знову перевірили інформацію, яка надходить нам із різних джерел, і підвердили факт незаконного продажу алкоголю в цьому закладі, про що в районному відділку поліції є відповідні протоколи про адміністративне порушення. Більше того, цей генделик незаконно розміщений на території сусіда, тож говорити про нагорянську торгівельну чесність окремих підприємців ой як зарано. 

Найбільшою проблемою цієї сільської ради залишається сміття. Паспортизоване сміттєзвалище, землю під яке примудрились виділити біля дороги, час від часу горить, засотуючи небо чорними клубками диму. Не чистіше і в самому селі, де місцеві жителі можуть собі дозволити кидати папірці від спожитих харчів чи пусті пляшки прямісінько під ноги.

Кудринці кордониІнертні за своєю природою жителі Кудринців, які також час від часу тонуть у смітті, закидаючи ним берег мальовничого Збруча. Хоч у селі є підприємства, де можна заробити чималі гроші, та працювати тут не поспішають. Селяни прикордонної зони бачать життя по обидва боки кордону й часто йдуть туди, де краще. Жителі кам’янецьких Кудринців прямують до цивілізації в борщівські Кудринці. Там шукають роботу, навчають дітей, лікуються. Рідну домівку використовують як спальне місце. Тож піди і спробуй навчити його застеляти ліжко, як він все життя цього не робив. Так і з перспективою розвитку Кудринців - ви про що?!

Схожу інертність маємо і в прикордонних Шустівцях, що є адмінцентром однойменної громади. Як і в Гринчуцькій сільській раді, тут є лідер на папері та в житті. Шустівці - чомусь тільки на папері, хоч ніби мають і школу з садочком, і ФАП, і клуб. Дитячий садочок цього села взагалі вразив - ні, не в середині, хоч туди нас не пустила директорка, а ззовні. Жодної (!) гойдалки, лише декілька автомобільних шин з піском... Невже, це всі розваги для малечі? Хіба сільська рада настілки бідна, що не може виділити кілька тисяч гривень для сільських діток? Це ж найперший заклад, із якого починається розвиток дитини, виховання майбутнього українця й патріота села. Та, напевне, патріотизм тут гартується за принципом - чим складніше змалку, тим легше потім.

Як неклуб парадоксально, але всі перспективи вирватися з трієчників і посунутися на одну сходинку вище має Каштанівка, принаймні надія на такий крок зажервіла у селян цьогоріч. Тут встановили нову зупинку, почали ремонт у клубі та церкві. Закинутий місцевий ставок віддали в оренду підприємцю, який його довів до ладу. Єдине, що тягне село до низу - практична відсутність молоді. Основний контингент Каштанівки - пенсіонери, для життя яких, до речі, майже все є.

«ОДИНИЦЯ»
Не життя, а суцільний квест на виживання мають жителі Каветчини та Патринців, села яких отримали від «Сільського контролю» найнижчу оцінку - одиницю.

шустівці.jpgПогодьтеся, досить дивна вона для села, землі якого орендує один із найбільш потужних агроінвесторів району - компанія зі світовим ім’ям «Нібулон». У Каветчині, центр цивілізація якої дислокується біля зупинки, ситуацію не рятує навіть діюча свиноверма, на якій працюють місцеві. Питання №1 - спробуй дістатися до цього населеного пункту! 32 км по бездоріжжю, проїжджаючи не одне село, доведеться їхати добрих півтори години. 

Ні школи, ні дитсадка, лише сільський клуб - і той відчиняють тільки під час виборів. Якась суцільна глушина в добу науково-технічного прогресу.

На Каветчину, яка входить до складу Сокільської сільської ради, влада звертає увагу за залишковим принципом. Як запитати, коли для цього села щось робилося в останнє, відповіді можемо й не дочекатися.гелетина

Селяни не поспішають отримувати прибутки від рідної землі (за винятком орендної плати), натомість мальовничі схили Дністра та м’який клімат облюбували львів’яни, які потихенько купляють тут будиночки та вирощують виноград.

Забуті Богом та владою і Патринці, які входять уже до об’єднаної територіальної громади - Китайгородської. Що дала населеному пункту на дві вулиці децентралізація? Майже нічого, якщо не враховувати матеріали, виділені на ремонт сільського клубу. Культурний храм трохи підрихтували, аби... справляти там поминки. Ну, і ще вибори час від часу...

Чи буде село розвиватися? Куди й кому це потрібно - ось питання, які так і залишаться без відповіді. У Патринцях кожен дбає про себе, чистоту на власному подвір’ї, але всім байдуже, що робиться в селі. Сюди не доїжджає автобус, тож доводиться йти пішки - і всі мовчать. Місцевий аграрій по декілька років не розраховується з людьми за паї - і ніхто не б’є на сполох. Взимку чи в дощ - хоч з хати не виходь, бо від доріг залишились одні напрямки - і сидять та не йдуть. Невідомо, скільки ще років протягне село, аби не перетворитися в придаток сусіднього Демшина, як це сталося з селом Печора.Патринці

НЕМАЄ НІ СЛІВ, НІ ОЦІНКИ
Гелетина, як гільйотина українського села, стала цьогорічним відкриттям не лише для нас, а для всіх наших читачів. Про цей населений пункт ми почули найбільше вражень, здивувань, обурень. Яскрава своєю неординарністю, показова контингентом жителів, Гелетина стала прикладом українських сіл, про яких забули.
Аби тут жити, треба мати дійсно сталеві нерви, або ж досить вагомі причини, аби стати відлюдьком. До речі, цей пункт входить до обов’язкових у програмі виживання в Гелетині.

Тут усе, наче з фільму жахів - занедбане, покинуте, розтрощене, нічийне. Вражає безкарність та вседозволеність людей, які впевнені, що в таку глушину ніхто не приїде, тож витворяють, що хочуть. Здавалося, яке рабство в 21 столітті?! Але ось воно, під самісіньким носом у людей та влади - приїжджайте в Гелетину. Тут можна займатися незаконним бізнесом, робити збитки сусідам, тримати рабів та бути впевненим, що до твоїх «вихідок» нікому немає діла.

Гелетина не лише відірвана від цивілізації, вона ще й живе своїм життям. На неї давно всі махнули рукою й, можливо, подумки викреслили зі списку претендентів на покращення хоч якихось умов проживання. Гільйотина.jpg

Тут немає абсолютно нічого - ні дороги, ні вуличного освітлення, ні інфраструктури, ні благ цивілізації. Тільки де-не-де поміж чагарниками та зарослями пробиваються дахи хатин, що вгрузли в землю.

Резервація - ось правильне слово для життя в Гелетині. Такого, як воно є, не хочеться бажати нікому. Але хіба його увесь цей час не бачили, чи, може, не хотіли бачити? 
Мовчали. А ще про скільки таких сіл району мовчать? Мовчать люди, які там живуть, бо на покращення вже й не сподіваються, мовчить влада, бо з селами, як і з людьми - немає села, немає проблем; мовчать сусіди, яким би зі своїми населеними пунктами розібратися. От і виходить замкнуте коло мовчання...

На жаль, за 25 років незалежності ми дійшли до такої ручки, за дверима якої лише прірва. У міру своїх обмежених можливостей ми забули, що можна думати не лише про себе, а й про інших. Будь-який досвід дає результати, а бажання змінитися на краще стає стимулом для росту. 

Проект «Сільський контроль» - це, в першу чергу, просвітництво. Ми продовжуємо знайомити вас із цікавими людьми, простими, сільськими, надзвичайно талановитими, відданими своїй справі, небайдужими патріотами, які тут і зараз творять історію свого села й країни загалом; ми говоримо про проблеми, справедливо критикуємо і шукаємо спільні шляхи їхнього вирішення. І якщо сьогодні погана влада, не працюють депутати на місцях, розкрадають державні кошти чи нераціонально їх використовують, не варто про це мовчати. Байдужість вбиває, тож не будьте байдужими!


Теги: Сільський контроль, 3-я десятка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.