Перейти на мобільну версію сайту


10.11.2017

ОБ’ЄДНАННЯ ДОДАЛО СИЛ

контрольОсінь перевалила за кращу свою половину. За який тиждень-другий закружляє перший сніг, за яким до Нового року рукою подати. Тим часом «Сільський контроль» цього тижня завершує інспектувати останнє село з цьогорічної третьої десятки. Про її підсумки ми розповімо наступного тижня, а поки що зустрічайте останнього героя проекту 2017 року – село Пудлівці Гуменецької сільської ради.

Притулений до міста населений пункт, якому більше півтисячі літ, славився своїми кар’єрами, чорноземами і працьовитими людьми. Що розвивали, зберігали й примножували впродовж десятиліть, а що втратили в одну мить – про це та багато іншого в сьогоднішній експедиції «Сільського контролю».

Від центру Кам’янця до Пудлівців не більше 8 км. Дістатися туди можна двома шляхами, з яких перший (коротший) має дві дороги. Отож, їдемо через мікрорайон Жовтневий у напрямку Голоскова по однойменному Голосківському шосе. Перший поворот праворуч виведе на так звану технологічну дорогу, якою вантажівки прямували з Пудлівецького кар’єру в місто. Нею довгий час користувалися і селяни, бо була стерпною для їзди й не такою понівеченою як друга, розташована трохи нижче. Та після об’єднання населеного пункту в Гуменецьку громаду останній пощастило – її вдалося не лише розрівняти, а й значно розширити. І тепер вона, як і колись, слугує головним заїздом у Пудлівці.

Та якби ж на цьому питання доріг у населеному пункті було вичерпане. На жаль, воно й досі актуальне. Зрештою, селяни саме дорогу називають найбільшою пудлівецькою проблемою. Аби дістатися до центру, треба подолати норовливий крутосхил, вимощений старовинною бруківкою. Цій дорозі більше сотні літ, пролежить вона ще стільки, як не більше. Проте в окремих місцях вода й вантажівки, що снують через село, скорочуючи собі шлях, зробили свою справу, додавши до загальної картини баюр і вибоїн.

Скорочують шляхЗагалом у Пудлівцях широтою можуть похизуватися лише декілька вулиць, решта ж такі вузенькі, наче вервечки – пішоходам розминутися легко, а от автомоблям – ніяк. Воно й не дивно, адже село брало свій початок з каньйону. Частина скелі повністю заліплена будинками. Хати тягнулися аж до кар’єру. Були сміливці, що будувалися впритул до місця видобутку. Проте технологічні вибухи звели зусилля селян нанівець: оселі від частих вибухів руйнувалися, з часом їх узагалі знесли.

Заліплене на початку, трохи вільне всередині, село видовжується в напрямку Довжка. У його новій частині, що значно віддалена від міста, вже просторіше. Є чимало нових будинків, проте до розбудови тут ще дуже далеко – не кожен поспішає жити в цій, вже далеко не приміській частині. Звідси легко виїхати на Орининську трасу, та й дорога в рази краща від «центральної». Також село має сполучення із сусіднім Голосковом, щоправда, пішохідне. Цьогоріч за кошти сільської ради дерев’яну кладку замінили на добротний металевий місток, яким навіть мотоциклісти примудряються ганяти.

Щодня в Пудлівці курсує автобус, здійснює вісім оборотних рейсів, але... На початку року в селі трапився справжнісінький транспортний колапс: перевізник раптово підняв ціну – з 6 грн аж до 9 грн. Такий болючий для селянських кишень стрибок, звичайно ж, ніхто не зрозумів. Активісти заблокували рух автобуса й почали вимагати пояснення. Та перевізник, вочевидь, не особливо зважав на думку людей. Ті ж, у свою чергу, вирішили його провчити. Майже тиждень добиралися до міста хто чим міг, заледве не пішки, а водій тим часом «возив» повітря за 9 грн. Зрештою, порозумілися і дійшли до компромісної ціни.

ІЗ КОРОБКИ
Перша письмова згадка про Пудлівці датується 1460 роком, коли біскуп Павло одержує право від короля Казимира Ягайловича брати десятину з сіл, які розташовані в околицях Кам’янця. Згадуються там і Пудлівці.

У 1542 році село спустошили татари, та через якийсь час воно знову відбудувалося і в 1566 році належало Язловецькому, а в 1569 році – Кремпсь­кому. На початку 17 ст. його придбав Брацлавський воєвода Микола Потоцький. У 1628 році він пожертвував Пудлівці кам’янецькому монастирю домініканок як придане доньки, яка на той час стала монашкою. У 1843 році село стало казеним: частину землі віддали селянам, а частину – Подільському Архієрейському Дому та кам’янецькому Троїцькому монастирю.

Щодо назви населеного пункту, то точних відомостей, чому вона саме така, немає. Деякі дослідники пов’язують її з архаїчним словом «пудло», що мало значення «коробка, ящик». Мовляв, якщо подивитися на село з певного ракурсу, то складається враження, що воно дійсно знаходиться наче в якійсь коробці. Суфікс «-івці» приписували собі населені пункти, що переселялися у важкодоступні для татар місця. Якщо врахувати той факт, що в 1542 році татари спустошили Пудлівці, то суфікс з історичними реаліями аж ніяк не в’яжеться. Проте інших пояснень походження назви наразі немає.

СтаростаЖИТИ НЕ ПОСПІШАЮТЬ
Сьогодні в Пудлівцях у 400 дворах проживає 682 особи. Хоч населений пункт і прилягає впритул до міста, проте іногородні жити тут не поспішають. Будинки в селі купують швидше під дачі. Все ж таки, неідеальне транспортне сполучення робить свою справу. Та поки діятиме кар’єр, про гарні дороги годі й мріяти.

Старостує в селі Анатолій Сторожук (на фото), у минулому вчитель історії Голосківської школи.

– Родом я з Пудлівців, – каже Анатолій Васильович. – Звичайно, тяжко бачити село таким, особливо, коли знаєш про його славу як заможного населеного пункту. Але теперішнє об’єднання в Гуменецьку громаду додало нам сил. За останніх два роки в Пудлівці було вкладено більше півмільйона коштів. І це тільки початок.

Планів у старости чимало, як і віри в майбутню перспективу. Незважаючи на цьогорічне призупинення діяльності Пудлівецької початкової школи, тут мріють про будівництво нового навчального закладу. Таку, на перший погляд, нереальну ідею сільський староста пояснює досить просто: «Сьогодні в дитсадочку вже затісно, і ми мріємо про створення тут двох груп. Між клубом і бібліотекою є достатньо місця для будівництва нової школи. Вона буде 2-поверховою, із сучасними класами, їдальнею та спортивною залою. Поруч – клуб, де є гарна актова зала. Усе, так би мовити, в комплексі. А початкова школа таки потрібна, що б там не казали. Нині шкільний автобус здійснює два рейси, забираючи в Голосківську школу спочатку старших школярів, потім – молодших. Звичайно, маємо міських конкурентів – 17 і 10 школи. Але сьогодні дітям потрібні якісні умови для навчання, і тоді вибір буде очевидним. Проектно-кошторисна документація на майбутній навчальний заклад уже виготовлена, чекаємо лише на фінансування». 

Алла ВоронюкБАЛАКУЧІ МРІЙНИКИ
ДНЗ «Журавлик», яким керує Алла Воронюк (на фото), відвідує 24 малюки. Діє одна різновікова група. Батьківська плата за відвідини складає 10 грн/день. З 7-ої ранку дитсадок вже приймає відві­дувачів.

– Більшість батьків працює в місті, – пояснює Алла Михайлівна. – О 07:20 автобус везе їх на роботу, а малеча вже в нас, і до 6-ої вечора. Маємо велику спальню, ігрову кімнату. Цьогоріч за кошти сільської ради багато придбано для кухні, закуплено додаткові ліжечка. Завдяки спонсорам – аграріям з ТОВ «Промінь Галичина» маємо нові гірку й гойдалки на дитячому майданчику. Звичайно, хотілося б ще одну групу, бо дітей в селі вистачає, проте, самі розумієте, все залежить від фінансування.

Розширюватися дитсадку є куди: наразі він ділить приміщення з поштою та старостатом.

– Колись це була стара пошта, – пояснює Анатолій Васильович. – Минулого року приміщення відремонтували, одну частину віддали під поштове відділення, а в другій маємо кабінет для старости, діловода та соціального працівника. Зараз тривають роботи з відновлення приміщення бібліотеки, там також робимо ремонти. Тож у майбутньому, швидше за все, старостат переїде туди, а дитсадок зможемо розширити.

Під опікою соцпрацівника Ірини Воронюк сьогодні перебуває 28 одиноких та пристарілих пудлівчан. Створений в громаді Терцентр соціального обслуговування для таких людей дуже велика опора й підтримка.

– Людям надаємо різні послуги, – розповідає Ірина Вікторівна. – Прибираємо, ремонтуємо, перемо одяг, купуємо продукти, готуємо їжу. Навіть перукар обслуговує! Уявіть, стрижка всього 16 грн. Добре, коли приїжджає комісія від Терцентру – тоді і косять, і рубають, кому треба дрова, білять в хаті чи влаштовують генеральне прибирання. А найголовніше, що таким людям є з ким поговорити, бо в нас, у Пудлівцях, головне – наговоритися.

Ромський табірЦИГАНСЬКИЙ ТАБІР
На тепле й чуйне ставлення можуть розраховувати й у місцевому ФАПі, де завідувачем ось уже 10 років працює Яна Ріпак, а акушером – Наталія Возна. Приміщення під медпункт колись придбала Голосківська сільська рада.

– Купили приватний будинок і облаштували його, – розповідають медики. – Маємо на обслуговуванні 695 людей. Виїзні прийоми проводить сімейний лікар Наталія Гриневич. Поки що знаходимося під юрисдикцією районного Центру ПМСД, хоча хотілося б, щоб нами опікувалася сільська рада. Тоді можна було би й про ремонти якісь говорити. 
Медицина на селі вкрай потрібна, незважаючи на близькість до міста. Медикам у Пудлівцях роботи вистачає, адже обслуговують не лише зареєстрованих громадян, а й тих, що тільки проживають.

Серед таких – роми. Їх у Пудлівцях постійно проживає близько трьох десятків. Це саме ті цигани, яких щодня можна побачити на автовокзалі й ринку з протягнутою рукою. У селі вони прохацтвом не займаються, хоч деколи можуть поцупити щось із людських городів, бо ж самі овочі й фрукти не вирощують – усе купують на базарі.

У хаті на дві кімнати, яку винаймають, живуть 30 осіб, більша половина – діти. Жінки постійно мігрують, народжувати їдуть у Закарпаття, звідти вже приїздять з новими дітьми. Ані школу, ані дитсадок дітлахи не відвідують, жодного впливу на них у сільської влади немає.

– Якби це були наші жителі, ми би відповідно підключили до роботи соціальні служби, – бідкається Анатолій Васильович. – А так що зробиш, як вони, наприклад, кажуть, що приїхали в гості? Це ж не заборонено. По сільських законах вони не живуть, але й шкоди місцевим намагаються не вчиняти й не конфліктувати. А Пудлівці облюбували через те, що наш житель одружився на циганці й виїхав із села, а хата його пустує. Чи за плату він здає її в оренду, чи ні – невідомо. Один із циганів планує тут оселитися, але я йому кажу, що треба буде жити по наших законах. Невідомо, чи вони так зможуть...

Пудлівецькі активістиЗА КУЛЬТУРУ ТРИМАЮТЬСЯ
За останні роки маємо трохи зневажливе ставлення до бібліотечної системи, мовляв, вона не потрібна, хто ті книги читає. Але вкотре повторюю істину: нація, яка не читає, перетворюється в націю, яка не здатна мислити.

Відверто кажучи, здивувало таке трепетне ставлення до бібліотеки в Пудлівцях. А воно виявилося невипадковим. Свого часу духовність та культура на селі трималися на плечах подружжя Люзняків – пані Галина завідувала бібліотекою, видала декілька збірок власних віршів, її чоловік Олександр керував сільським клубом, а син Ігор був художнім керівником. Не в кожному будинку культури району було стільки музичних інструментів, як у пудлівецькому клубі. 

Зрештою, подружжя залишило справу життя, пішовши на пенсію, і якийсь час в культурі панувала анархія. За кілька років змінилося сім завклубів, сам же осередок культури ледве не довели до ручки. Якийсь час його тримала на плаву завклубом Тамара Бригіда, якій із ремонтами допомагав чоловік Микола. І вже 6 років, як сільською культурою керує Любов Любчик.

– У клубі проспівала понад 40 років, – каже Любов Петрівна. – Маємо жіночий гурт «Мальви», в якому зі мною також співають Валентина Заводовська, Людмила Кузьмінська та Любов Люзняк. На півставки працює художній керівник Петро Рищук. За останніх два роки клуб суттєво оновився – ремонтних робіт завдяки сільському голові Інні Абдулкадировій тут зроблено чимало. Ми також стараємося, проводимо концерти, тематичні виставки. Нещодавно відзначали свято села, то яблуку ніде було впасти.

Дерев’яна святиняДЕРЕВ’ЯНА СВЯТИНЯ
Пудлівчани не лише шанують власні традиції, а й з трепетом ставляться до історичних пам’яток. Серед них – невеличка дерев’яна Параскевська церква, побудована за казені гроші в 1869 році. Її однойменна попередниця, також дерев’яна, була уніатською й неодноразово перебудовувалася.

Уже в наш час церковний староста Іван Горохолінський разом із сільчанами побудували окрему дзвіницю з трьома дзвонами. У середині церкви чимало старовинних ікон.
– Коли церкву закрили на якийсь час, люди ховали ці ікони в себе вдома, – каже Іван Дмитрович. – А потім, як у війну її відкрили, позносили назад. Час від часу церкву фарбують у небесно-синій, без жодної думки «облагородити» іншими матеріалами. Та й якими, дивуються селяни, якщо це історія?!

P.S. Близькість до міста мала би приваблювати на життя в Пудлівцях, та певною мірою на заваді стоїть кар’єр, точніше наслідки його роботи – розбиті дороги. Сьогодні з трьох виробничих потужностей залишилася одна, де добувають щебінь для доріг. У спадок від колишньої слави кар’єру залишилися кам’яні паркани, деякі з них муровані без цементу, і стоять не один десяток років. Родючі пудлівецькі поля обробляє декілька аграріїв, які всіляко допомагають населеному пункту. Село давно газифіковане, нині взялися й за вуличне освітлення, та колишню славу зажиточних Пудлівців догнати поки що не можуть

Разом з тим, стараються зі всіх сил. І поки що ці старання дотягнулися до позначки «задовільно». Сподіваємося, за якийсь час ця оцінка зміниться на краще, бо ще є куди рости. Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті газети klyuch.com.ua, або ж у групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.

бібліотека - старостат Село мурованих парканів Медицина


Теги: Сільський контроль, с.Пудлівці

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями
Діють індивідуальні знижки та на кварц - розпродаж!




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.