Перейти на мобільну версію сайту


26.08.2016

НА УЗБІЧЧІ ІСТОРІЇ ТА ЖИТТЯ - СУБІЧ

Притулок знайшли лелекиАбсолютно не розкручене як Бакота, але від того не менш мальовниче село Субіч компактно примостилося на лівому березі Дністра. Аби помилуватися сільськими краєвидами, доведеться подолати немаленький шлях - у 32 кілометрів по дорозі, яка сьогодні не в найкращому стані. Але ця поїздка варта того, аби набратися нових вражень і розповісти про них вам, шановні читачі. Вирушаємо!

Ще рік тому село Субіч, яке нараховує 141 двір та має 229 жителів, входило до складу Калачковецької сільської ради. Сьогодні ж територія ще більше укрупнилася, і населений пункт знаходиться вже у складі Китайгородської сільської ради об’єднаної територіальної громади. За порядком у Субочі та вирішенням його проблем слідкує новообраний староста сіл Калачківці та Субіч Оксана Говоровська.

Аби дістатися до Субічі, зі Староушицької траси звертаємо на Рогізну, минаємо Патринці, які залишаються від нас по ліву руку, та Демшин - по праву. А далі головне - не проскочити поворот.

Жодного вказівника чи орієнтира, який би вказував на напрямок села, ви не знайдете, тож орієнтуйтеся на карту та власну інтуїцію, а ще - на височезні стрункі сосни вздовж траси.

Як не дивно, та до населеного пункту є добрячий шмат дороги без вибоїн, а от у самому селі рухатися можна за напрямками, та й не скрізь тут проїдеш. Є декілька сільських вуличок, які скільки не підсипай, толку ніякого.

Цьогоріч одна із доріг у Субічі побачила капітальний ремонт, гроші на її реконструкцію надійшли з державного бюджету у рамках програми об’єднання громад. Та місцеві з такої ініціативи влади лише дивуються, мовляв, та дорога не центральна, йде за селом, тож для кого її так ремонтують, невідомо.

За хашами школи не видноАвтобусної зупинки в Субічі немає. Хоча ще донедавна вона була - дерев’яна і знаходилася в зручному місці. Але найбільш жахливо те, що розібрали її місцеві. Хтось запримітив і по шматках розтаскав, тай перевіз до власної оселі. Місцеві навіть знають, хто той вандал, але він, на жаль, залишився не покараний.

Автобус на Рогізну їде через Субіч 5 разів на тиждень, вартість квитка становить 18 грн. І якщо власним транспортом до села можна дістатися за якихось півгодини, то громадським цей шлях розтягується в часі і стає вдвічі довшим.

АБИ НЕ ЗАВАЖАЛО...

Субіч - село, яке впадає у глибоку старість. Тут вже давно немає ані дитячого садочка, ані школи. Субічські малюки та учні, яких тут 23, їздять за знаннями в сусідні Рогізнянську та Калачковецьку школу, яку цьогоріч через некомплектність планували закрити. Проте 25 школярів для існування навчального закладу все ж таки вдалося віднайти.

Колишня початкова школа в Субічі, що знаходилася в самісінькому центрі села, сьогодні заросла базниками. Усередині вона частково розібрана, кращі будівельні матеріали розтаскали по домівках місцеві. 

Перекошена пам’ятьПоблизу школи - пам’ятник воїнам, що загинули в Другій світовій війні. Він, як і територія навколо, занедбані. Час від часу тут викошують траву, але до глобального прибирання ні в кого з активістів руки так і не доходять.

Як не дійшли вони й до розчищення сільского кладовища, яке цьогоріч намагалися прибрати. Звичайно, роботу людей трохи видно, але якщо це називається «розчистили», то навіть думати не хочеться, в якому стані був цвинтар, поки його хоч трохи привели до ладу... 

Не в кращому стані знаходиться і сільський клуб, завідувачем якого працює Валентина Косянчук. Одноповерхове приміщення сіре й непривітне. Про проведення тут вечорів відпочинку чи розважальних заходів зайве говорити. 

До речі, колись із клубом ділила одне приміщення місцева пекарня. У Субічі пекли смачний хліб, та через невеликий збут продукції, виробництво довелося закрити.

Складається враження, що в Субічі все потроху закривається. Вцілілими і з ознаками життя наразі залишаються місцевий ФАП, де медичну допомогу селянам надає Анна Дунаєва, та магазин райспоживспілки, який орендує місцевийКлуб підприємець. І якщо у фельдшерському пункті й біля нього чистота і порядок, то про субічський «торгівецький центр» такого не скажеш. Незатишно не лише у самій крамниці, а й біля неї. Дерев’яна альтанка за магазином, у якій зазвичай місцеві розпивають увечері алкоголь чи перепочивають вдень, захаращена сміттям. На жаль, не поважати себе, кидаючи пляшки і сміття під ноги, ми не перестали. Аби викорінити цю проблему зі свідомості, знадобиться чимало часу та зусиль кожного зокрема.

На місці, де зараз магазин-бар, колись була церква. Фасад крамниці й досі комунізований, з акуратно вбудованим портретом Леніна. «Та кому він там заважає», - махають рукою місцеві й швиденько розбрідаються по своїх справах.

МОЖНА БРАТИСЬ ЗА ТУРИЗМ

У селі, що з ніжністю тулиться до Дністра, можна займатися не лише сільським господарством, а й рибальством. Це і роблять місцеві. На субічському березі річки розташувалася бригада рибалок комунального підприємства «Кам’янець-Подільське рибне Магазин із Леніномгосподарство», якою керує єдина в районі жінка-рибалка Ніна Олійник. Щодня Ніна Олександрівна добирається до місця роботи крутезною стежкою, яка розтягнулась майже на кілометр. Зранку - до річки, ввечері - вгору, додому. Такий спосіб і ритм зганяє не лише зайві калорії, а й погані думки, адже милуватися цією красою і думати про щось погане практично нереально.

Від колишнього сільського колгоспу залишилися лише розпайовані руїни. Тут як нарахують по господарствах 20 голів худоби, то буде добре. Землі місцевих орендують та обробляють декілька агропідприємств.

У Субічі багато садів, тут як і в сусідніх заготовляють сушені фрукти.

Найбідніша з об’єднаних громад район - Китайгородська - у своєму ресурсному запасі має найбільше багатство - природу. Неповторні краєвиди, місця, від яких перехоплює подих, неймовірний ландшафт - усе це при вмілому керівництві працюватиме в майбутньому. Та щоб воно запрацювало, необхідно задіяти найважчий ресурс - людський.Місцевий ФАП

Уже сьогодні в Субічі знаходяться люди, які думають про ровиток вельми перспективної як для села галузі - туристичної. Не здивуємося, як за кілька років тут з’явиться декілька садиб зеленого туризму, адже вже сьогодні немає жодного вільного будинку, який би можна було придбати.

- Головне - співпраця влади і громади, - переконана місцева активістка, депутат об’єднаної громади Євгенія Коритнік, котра постійно «воює» із владою. - Хочеться, щоб не лише слухали, а й прислухалися. 

Садиба Євгенії Василівни є своєрідною маленькою оазою Субічі - яскрава, доглянута, на подвір’ї чимало різноманітних декорацій, які господарі змайстрували власноруч. Більше б таких садиб, і село стало б кращим і охайнішим.

ДВІ ПЕРЛИНИ - ІСТОРІЯ І ПРИРОДА

КеліяСело Субіч розташоване над мальовничим скелястим Дністровським каньйоном. Воно засноване в 15-му столітті. Ймовірніше за все, назва його походить від місця знаходження - на обочині, чи по місцевому - «убочі». 

Можливо, населений пункт не став би таким відомим, якби тут не знаходилися залишки печерного монастиря. Як розповідають місцеві, монахи спочатку заснували монастир у Субічі, а вже згодом - у Бакоті. Сьогодні Субіч вважають «молодшим братом» Бакотського печерного монастиря. Субічський створений в XVI—XVIII ст., від нього залишилося кілька печер-келій над Дністром із заглибленням для ікон. Дві з келій завішані килимками, рушничками та іконами.
Аби потрапити в монастир, чи точніше до його залишків, треба йти крутою стежкою, що змійкою стелеться до Дністровській кручі. Дороговказів туди немає, тож шукайте місцевих, які зголосяться вас туди провести. Взувайте зручне взуття, інакше доведеться всю дорогу ковзати й чіплятися за траву, аби не впасти з 40-метрової висоти вниз до Дністра. Дорога досить небезпечна, стежка до печер заледве протоптана, але неповторність Дністровських краєвидів, яка потрапить вам у кадр, варта того, аби пройти цей екстримальний шлях.

Дорогою назад спрагу можна втамувати із джерела, що б’є неподалік місцевої церкви-каплички. Церква збудована за кошти колишнього жителя села Віктора Лісового. 
- Малим хлопець пас корову, - розповідають нам місцеві. - Недогледів, худобина зірвалася й полетіла в кручу. У селі колись була церква, але за радянської влади її знищили. Ось Віктор і відновив, тепер люди мають куди піти у свято.

ІВідпочинок у сміттіз висоти пташиного польоту чи сусіднього берега капличка, наче крихітна перлинка прикрашає грізну Дністровську скелю. Одразу за капличкою -скеля, яка нагадує скам’янілу голову гігантського ящура. Якщо не боїтеся висоти, маєте обов’язково потрапити на верхувку - звідти уся велич могутнього Дністра як на долоні. 

На околицях Субіча багато місць, де колись були поселення трипільців, тут і досі можна знайти вироби з кремнію. До речі, в сусідніх Калачківцях є печера, з якої давні трипільці добували кремній.

Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри» і має ще одну природоохоронну пам’ятку місцевого значення - це Наддністрянський заказник. Цей ботанічний заказник створений з метою збереження мальовничого природного комплексу на лівому березі Дністра. Тут зростає лісовий масив із грабово-дубовими насадженнями. У трав'яному покриві — рослини, занесені до Червоної книги України: цибуля подільська, сон великий, сон чорніючий тощо.

капличкаЦікаво, що Субіч має свої парадокси: хоч село знаходиться біля Дністра, але ні проїзду, ні нормального спуску до річки немає. Аби дістатися до води, треба долати шлях крутезними стежками. Не відомо, чи такий екстрим прийдеться до смаку всім туристам. Тож аби відвідувачі залишилися в Субічі більше ніж на час оглядин того, що залишилося від печерного монастиря, треба добре потрудитися й мати власні родзинки для приваблення.

P.S. І якщо раніше наше оцінювання рятувала природа чи люди, то в Субічі не буде ні одного, ні другого. Ситуацію не виправить навіть святість місця - розташування тут одного з найдавніших скельно-печерних монастирів. Субіч має автентичність, яку ніхто з місцевих не хоче розвивати. Сьогодні ні громада, ні влада не роблять майже нічого, аби популяризувати це місце, навпаки, крадуть у самих себе, розбираючи встановлені зупинки, та смітять у публічних місцях. Неохайність і байдужість одних породжує нарозуміння до налагодження порядку іншими.

Єдина надія на молодь, яка мала би усвідомлювати, наскільки прекрасною є їхня мала Батьківщина. Поки що із болем у серці ми ставимо Субічі «двійку», і сподіваємося, що ця оцінка не падатиме донизу.

Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити в соцмережах групи «Сільський контроль» чи на сайті klyuch.com.ua в розділі «Опитування».


Теги: Сільський контроль, с.Субіч

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.