Перейти на мобільну версію сайту


15.07.2016

МІГРАЦІЯ НЕ ВРЯТУВАЛА СИТУАЦІЇ

Сьогодні наша розповідь про село, яке свого часу мігрувало з однієї сільської ради в іншу, за цей час змінивши назву з однієї на іншу. Воно завжди було другорядним, не претендувало на звання центральної садиби. Та попри все, населений пункт зберіг свою мальовничість. Зрештою, природа - це все, що залишилося від унікальності, але і її нещадно винищують...

контрольЦього тижня «Сільський контроль» побував у Станіславівці (у минулому - Слобідці Баговецькій) - селі, яке з колишнього Баговецького приходу перекочувало до Врубловецької сільської ради.

Дорога до села стелеться у Староушицькому напрямку. Чим далі рухаємося від міста, тим частіше сповільнюємо хід - дорога не в найкращому стані. Щодня шість разів на тиждень із Врублівців до Кам’янця-Подільського через Станіславівку, яка причаїлася при дорозі, курсує автобус. Місцеві кажуть, що за графіком його руху можна звіряти годинники. До пункту призначення можна доїхати всього за 7 грн. Перевізник Сергій Сов’як знає маршрут не перший рік. Хоч і дорожні знаки на місці, але зупинка лише одна, проте вона без назви населеного пункту.

Скочуємося з горба й опиняємося прямісінько в селі. Станіславівка причаїлася у видолинку. Мобільний зв’язок тут не ловить, і це за 11 км від міста! У повній ізоляції від зовнішнього світу і з надією на нові враження йдемо бродити по селу.

Річка Баговиця свого часу розрізала Станіславівку повздовж на дві нерівних половини, але сьогодні від водної артерії не залишилося й сліду. Селяни кажуть, що річка зникла, як прорвало ставок, що знаходився при в’їзді в село. Сьогодні тут немає не лише річки, а й власне ставка, який, до речі, взяли в оренду на 49 років. 

Це не єдина біда, яка спіткала населений пункт. І досі люди не можуть забути град, який пройшовся селом у 98-му році. Тоді деякі будинки постраждали так, що від дахів залишилося лише решето. 

- І чим мені допомогли? - бідкається місцевий чоловік. - Дали кілька листків шиферу? А збитків ми мали на тисячі гривень. До сьогодні люди не очухалися від тієї стихії.

РАЙ ДЛЯ САМІТНИКІВ

ХУдожник Василь Цицера«В состав Баговицкого прихода входят еще: деревня Баговицкая Слободка или Станиславовка и поселок Баговицкий-Кордон. Первая лежит на старой дороге, идущей из Каменца в Китайгород, при р.Баговице; явилась она назад тому лет 55. Земли здесь крестьянской 170 д., а жителей = 127 душ православных и 18 д. католиков. Б.-Кордон - при впадении Баговицы в Днестр - поселок из 3-х дворов с 7 д. православных 7 д. католиков», - згадує про Станіславівку Юхим Сіцінський у своїй монографії «Приходы и церкви Подольской губернии». 

Сьогодні у Станіславівці нараховується 73 двори, у яких як набереться сотня жителів, то буде добре. Але й будинків-пусток тут немає, хіба що одна хата з «кримінальним минулим». 

- Усе життя мріяв жити в селі, - розповідає нам дачник Володимир Вільямович, до родини якого ми потрапили в гості. - Довго їздив по району, шукав місце, до якого можна було би і легко добратися, і воно було усамітненим. Якось сусідка з нижнього поверху каже, що, можливо, буде продавати свій будинок у Станіславівці. Я їй жартома кинув: «Як будеш продавати, я перший в черзі». Так і сталося. Самі бачите, хата старенька, майже над ярком, потроху ми її ладнаємо, розплановуємо що і як колись буде. Але купили не для того, щоб залізти в будівництво чи вибудувати хороми. Побути на природі - ось що головне. Знаємо всіх сусідів, як і вони нас. Коли купавали хату, колишня господиня попередила: «Село маленьке, воно все знає». 

І справді, не пройшло й півгодини, як до господарів завітав сусід Василь Миколайович поцікавитися, чий автомобіль припаркований біля його паркану.
Василь Цицера - колишній військовий, а нині художник каже, що родом «зі всього світу». Купив садибу в Станіславівці, аби мати можливість для творчості й усамітнення.
- Скільки себе пам’ятаю, з тієї пори і малюю, - зізнається Василь Миколайович. - Закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту, на якийсь час пов’язав життя з військовою службою. А сьогодні я пернсіонер і вільний художник.

У Станіславівці та навколишніх селах немає жодного куточка, який би не змалював Василь Цицера. Працює майстер у різних техніках, пише не лише пейзажі та портрети, а й ікони. Улюблена палітра - жовто-оранжева із блакитним. Саме в таких тонах одна з останніх його робіт - Стара фортеця. Його роботи можна придбати у сувенірних крамничках Кам’янця, працює художник і на замовлення. Каже, що двох однакових картин не пише, а якщо і робить копію, то обов’язково з новими штрихами.

Сільський старожил Олена БанішевськаНайстаршій жительці села Олені Банішевській наступного року виповниться 90. Вона з місцевої вчительської династії: покійний чоловік був директором Врублівецької школи, згодом - його син, а тепер і внук, Олександр Сеньків.

У Станіславівці немає школи, колись була початкова, та наприкінці 60-их минулого століття її закрили. З тієї пори освітянський центр місцевої громади надійно закріпився в центральній садибі - селі Врублівці. Станіславівські дітлахи (а тут двійко дошкільного віку та п’ятеро школярів) добираються до школи та дитсадка на місцевому автобусі. За словами Врублівецького сільського голови Миколи Берчука, громада не має шкільного автобуса, тож перевізник довозить дітей до школи з сусідніх Станіславівки та Яруги безкоштовно.

ПЕРЕПАДАЮТЬ КОПІЙКИ

Колишня початкова школа якийсь час була місцевим магазином, згодом і його закрили. Приміщення на диво збереглося, але щоб сьогодні його використовувати, потрібна документація.

- Сьогодні, щоб здати приміщення в оренду під магазин, треба зробити необхідні документи, - каже сільський голова. - А це, відповідно, витрати, які не кожен захоче на себе взяти. Та й чи потрібен людям той магазин? На балансі сільської ради це приміщення й досі числиться як початкова школа.

У минулому і початкова школа, і магазинПоруч із магазином знаходиться станіславівський фельдшерський пункт. Фельдшером тут багато років працює Надія Пасічник. Сьогодні, окрім станіславчан, медик надає допомогу людям із сусідньої Яруги, тож на місці буває в понеділок і вівторок. Хоч із Надією Василівною нам не вдалося поспілкуватися, та про її роботу чули лише гарні відгуки. І якщо авторитет місцевої фельдшерки непохитний, то нам залишається лише поспівчувати тому, в яких умовах працює жінка. Місцевий фельдшерський пункт, за словами сільського голови, потріскав від спеки. Якщо його не відремонтувати, то тріщина піде далі по фасаду, а згодом і все приміщення розвалиться. В середині картина не краща.
На ладан дихає і сільський клуб, який знаходиться навпроти. Його як може підтримує завклубом Антоніна Мельник, але останній раз кошти на місцевий культурний храм виділяли ще за царя Гороха...

Вікна і двері старі, шибки засклені якимись шматочками, поточний ремонт робили невідомо коли, як і не отримували хоч якогось обладнання.

- На клуби Врублівців та Яруги гроші перепадають, - каже місцевий депутат. - Навіть, тенісний стіл придбали. Ми вже жартували, що в станіславівському клубі люди грають в карти, шахи й доміно, то хоч би сільська рада виділила гроші на нову колоду, шахматну дошку та доміно.

Тріщить ФАПОкрім виборів та різних зборів до клубу й не збираються; у селі живуть в основному пенсіонери, їм, мовляв, не до танців. Але не думаю, що люди б відмовилися від концерту чи приїзду театру...

У Станіславівці вистачає побутових проблем. Найбільшою бідою, звичайно ж, є місцеві дороги. Аби засипати дорогу до кладовища, було виділено 20 тис. грн. Тепер хоч можна нормально провести покійника в останню дорогу. До речі, місцевий цвинтар знаходиться за селом, на межі між Станіславівкою і Баговицею - місцина тиха й мальовнича.

ДЕПУТАТСЬКА КРИНИЧКА

Хоч складається враження, що Станіславівка швидше прохідне село у напрямку на більш розкручені Врублівці, але й воно не позбавлене родзинок. Одразу попри трасу на виїзді хтось дбайливий облаштував криницю-журавель. Біля джерела все зроблено по-господарськи - висаджені квіти, є місце для перепочинку.

Дві каденції поспіль депутатом районної ради був Михайло Маканік, саме з його ініціативи у Станіславівці й облаштували криницю: із роботою допомогли місцеві хлопці, із будматеріалами - нардеп Володимир Мельниченко. 

Депутатська криницяЩороку на Водохреща місцевий священик освячує воду. Окрім православних, у селі чимало католиків. Власного храму село не має, люди ж ходять або у Врублівці до церкви, або ж у Кам’янець чи Китайгород до костелу.

Станіславівські старожили ще пам’ятають часи, як село після укрупнення передали з Баговиці на врублівці, як тут був потужний колгосп, де вирощували городину - помідори, огірки, перець, дині та кавуни...

Сьогодні ж місцеві поля орендує ТОВ «Агросолюшнс» та невеликий шматочок, через який у минулому році розгорілися справжні земельні війни - ТОВ «Нове життя». Цьогоріч майже на всіх сільських полях буяє соняшник - краса неймовірна!

ПЛАЧУТЬ СТАНІСЛАВІВСЬКІ КАРПАТИ

Місцеві обожнюють своє село, кажуть, що краєвиди у них найкращі. І справді, за Станіславівкою у напрямку Баговиці гарні місця. Маленькі товтри тут постійно вкриті різноманітним цвітом - буяє все від ранньої весни і до пізньої осені. Трапляються галявини з рідкісними горицвітом та сон-травою, багата земля і на корисні копалини, обіцях прохолоду і сховок від перельної спеки станіславівський дубовий ліс. Зійшовши на найвищий пагорб у Станіславівці, ми побачили картину, яка нас не просто вразила - шокувала!

Нині зі всіх каналів телебачення не сходить тема про нищення карпатського лісу. Навіщо далеко ходити, як ми не бачимо, що робиться в нас під носом?! Стінаславівський ліс лисіє на очах, сьогодні у ньому розрослися дві залисини - одна здорова, інша трохи менша. Рубають старезні дуби колишнього колгоспного лісу, а нині - КП «Надра Кам’янеччини», при цьому місцевість під майбутню посадку не зачищають, і досить швидко вона заростає самосівом, утворюючи непролазні хащі. Як дивитися на ліс із села, то й не скажеш, що він вже давно понівечений, а от із пагорба це добре видно. 

Сьогодні станіславівське багатство продають направо і наліво, заробляючи шалені гроші, адже дуб - це неабияка цінність! А що з того людям?! Село повністю газифіковане й нагальної потреби в дровах немає.

Чи не від нищення лісу зникла річка Баговиця?

Вітражі сільського клубу- Дитино, я пам’ятаю ті дуби, як приїхала в село, - бідкається Олена Степанівна. - Тоді вони були стрункі, а тепер порозросталися, такі кремезні, що й важко обійняти. Коли був колгосп, жалували осичку з того лісу врізати, а нині нікому нічого не шкода. Не своє, тай не шкода...

P.S. Станіславівка все життя жила «під кимось», найкращими були часи колгоспні, які тут згадують із ностальгією, адже була робота, яка давала хліб і до хліба. Сьогодні село зістарюється з кожним роком, тут практично не чути дитячого гамору, тут мало молоді, хоч відстань до міста практично мізерна. Самітництво, звичайно, прекрасно, але воно не передбачає жодного розвитку, а тотальне нищення лісу лише прискорює процес занепаду.

Станіславівці ми ставимо двійку, бо жити й не розвиватися, не вимагати цього розвитку від місцевої влади - це йти на дно.

Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити в соцмережах групи «Сільський контроль» чи на сайті klyuch.com.ua в розділі «Опитування».


Теги: Сільський контроль, с.Станіславівка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.