Перейти на мобільну версію сайту


21.07.2017

МАЙСТРИНІ В КОЖНОМУ ДВОРІ

ЯругаЧим може похизуватися віддалений населений пункт? Можливо, природою, або ж людьми, що там проживають? Архітектурними чи історичними пам’ятками? У більшості випадків так і буває. Перше й друге має село Яруга, що входить до складу Врублівецької сільської ради.

Саме його відвідали з черговим візитом у рамках авторського проекту «Сільський контроль».

Точної дати появи села Яруга ніхто не знає. Навіть відомий краєзнавець Юхим Сіцінський пише: «Появилась она на землях Баговицких, кажется, в начале ХVIII в., хотя народ говорит, что Яруга древнее Врублевец».  

У зв’язку з тим, що село знаходилося неподалік від Баговиці, воно свого часу мало назву Яруга-Баговицька. А ще його ласкаво величали Яружкою.

бездоріжжяНаселений пункт і справді причаївся в глибокому яру. За місцевою легендою запорізькі козаки в 1671 р. на чолі з гетьманом Сагайдачним переходили річку в найменшому броді, який знаходився в Ярузі. Село було розташоване в яру, поміж скель, на кордоні між Україною і Румунією. Пізніше, коли почала підніматися вода в річці, люди почали переселятися на гору. Назва села залишилася первинною від слова яр. 

ТРОЄ ІЗ ШЕСТИ  
До Яруга шлях близький, але трохи побитий. Колись рівненька дорога поблизу Станіславівки нині обростає ямами. У Врублівцях вони через одну залатані, тож шлях у 20 км автобус долає за півгодини. Від центральної садиби до Яруги всього 1 км. Тут не заблукаєш – вказівників вистачає.

ВуличкиІз шести рейсів на Врублівці, тричі водій заїжджає у Яругу. Вона, як глянути на карту – остання точка цієї сільської ради. Влітку врублівецька траса оживає – туристи масово прямують на відпочинок до готельного комплексу «Ксенія». Не так давно його власниця висловила пропозицію, аби місцевий перевізник возив туристів до її готелю. Та селянам такий маршрут не сподобався. Найбільше протестували в Ярузі, бо й так мають лише три рейси, а тепер і ті можуть бути із запізненням.  

Як не дивно, але сільські дороги в дуже гарному стані – усі засипані щебенем, їдеш і душа радіє. Можливо, той стан доріг такий гарний, що там їздити особливо немає кому, більшість пересувається на власних двох.  

ТІЛЬКИ ФАП І КЛУБ  
Яруга небагата на сільську інфраструктуру. Як і в сусідній Станіславівці, у ній залишилися фельдшерський пункт та сільський клуб. Обидва заклади мають по одному керівникові на два села.

Фельдшер31 рік трудиться фельдшером 70-літня Надія Пасічник (на фото). Хоч жінка родом із Яруги, та більшу частину медичного життя провела у Станіславівці. Сьогодні ж працює на два села, у Ярузі – за сумісництвом.  

Старенький фельдшерський пункт аж проситься на ремонт. Спільними зусиллями його приводять до ладу.  

– Почали ремонти, – розповідає Надія Василівна. – Завезли камінь і пісок. Ще купимо фарбу і вапно. Сільська рада на ремонт виділила 5 тис. грн. Допоміг і депутат районної ради Петро Мосендз.  

Яруга небагата й на жителів, трохи більше сотні на 109 дворів тут набереться. Щоправда, будинки люди продавати не поспішають, тримають під дачі. Зрештою, близькість до міста та гарна природа до цього спонукають. 

Жменька ярузьких дітлахів їздить на навчання до Врублівецької школи, хоча колись село мало власний навчальний заклад, дитсадок та яслі. Перша школа грамоти в Ярузі з’явилася в 1893 році. 

Коли ж освітянський центр закрили на колодку, то в тому приміщенні організували магазин. А тепер уже і його немає.  

– Добре, що працює виїзна торгівля, – тішаться селяни, – бо без магазину зовсім тяжко. За всіма продуктами доводиться їхати до міста. А так усе необхідне, бодай ту буханку хліба, купуємо вже на місці.  

ЗавклубомТоргувати в село заїжджають у вівторок та п’ятницю.  

Вирує життя й у сільському клубі, де завідувачем ось уже 9 років, як працює Антоніна Мельник (на фото). Майже крихітний клуб збирає селян на концерти і, ви не повірите, театральні вистави!  

– Маємо два гуртки, – каже Антоніна Валентинівна й показує фотографії. – У «Любаві» виступає 8 учасників, а в театральному «Паростку» десять. Даємо концерти на свята, людей у маленькому клубі набивається стільки, що яблуку ніде впасти. Хочеться ж відпочити від сільських буднів. 

Сьогодні в клубі кипить не творча, а ремонтна пора. І на це приміщення сільська рада також виділила 5 тис. грн. Але на них сильно не розженешся, тож викручуються як можуть.

ОСільський клубБІЦЯНКАМИ НАГОДУВАЛИ  
Колись у приміщенні сільського клубу була колгоспна контора, а ще раніше – сільська рада. Саме так, Яруга мала власну сільську раду, яку облаштували в будинку сім’ї Гоцуляків.

Були часи, коли в селі працювало три млини, перший з яких побудований 1873 року господарями Семеном і Павлом Волохівськими. Діяв колгосп «13-річчя Жовт­невої революції». На фермах вирощували свині та молодняк ВРХ. 

Федір Кухарук – вихідець із Яруги, мав титул купця Першої гільдії. У його користуванні було сотні гектарів землі, ліс біля Демшина. Він розводив свиней, які постачав у Німеччину, а золоті монети вкладав у швейцарський банк. У селі також проживало кілька сімей євреїв, одна з яких займалася чоботарством.  

Сьогодні ж від минулої слави не залишилося майже нічого – ферми при в’їзді в Яругу заростають бур’янами.  

– Як брали землі в оренду, обіцяли, що відновлять ферми, дадуть людям робочі місця, але так нічого й не зробили, – бідкаються яружчани. – Молодь із села тікає – хто на роботу до міста, а хто взагалі за кордон, у Польщу. 

Решта виживає, як може. Ще тримають трохи худоби. Молоко, як і городину везуть на базар до міста.

храмХОЧ МАЛЕНЬКИЙ, АЛЕ ХРАМ
Яруга одне з небагатьох сіл у районі, яке не мало власної церкви. Чи то релігією тут особливо не переймалися, чи до сусідньої врублівецької не так вже й далеко було добиратися – незрозуміло, проте релігійний колапс вдалося вирішити не так давно. Минулоріч тут побудували капличку. Відтепер вона красується якраз при в’їзді в село, на великій галявині. Кошти на спорудження каплички, окрім селян надали депутат райради Петро Мосендз, Перший аграрний національний кооператив та благодійний фонд «Зміцнення громад». Перша служба біля збудованої Хрестовоздвиженської каплички пройшла 27 вересня 2016 р. Богослужіння провів отець Петро.

Крихітний храм ще чекає на своє освячення, ймовірніше за все, це відбудеться під час свята села.

В останню дорогу тут проводжають усім селом. Небіжчиків ховають на цвинтарі, якому декілька сотень літ. На ньому й досі зберігається чимало старовинних хрестів. Навіть є єврейське кладовище.

До слова, Яруга із когорти тих рідкісних населених пунктів району, які зустрічають не цвинтарем, а пам’ятником загиблим у Другій світовій війні.

контрольТВОРЧА СЛАВА
Майстрині в кожному дворі – саме так можна сказати про ярузьких господинь. Хтось займається вишивкою професійно, хтось час від часу. Соціальна працівниця Ольга Мазур узагалі майстер на всі руки – і за літніми людьми доглядає, і зачіски робить, і хрестиком та бісером вишиває. Сукні, картини, подушки, рушники – усіх виробів і не злічити.
Вишивають у селі Ольга Гудзяк, Альона Музика, Тетяна Тимінська, Алла Продан і багато інших. Ці неймовірні майстрині, веселі й енергійні, зробили наш день на десять тонів яскравішим. Для сільської жінки голка з нитками – то справжнісінька розрада, бо ж окрім цього потрібно ще й корову здоїти, часом і не одну, біля хати і в хаті все попорати, на городі лад навести, а як літо, то взагалі роботи не переробиш. А ще вони вміють на мотоциклі їздити, як треба – то й косити і дрова рубати, хоч і село газифіковане вже кілька років. Шкода, що картини свої не продають.

– Кому ж я їх продам? – дивується пані Ольга. – Вишиваю для себе й душі, можу подарувати.

Прославили Яругу на увесь світ і її вихідці – моряк Григорій Буняк, хірург Олексій Ткачук, командир авіаційного полку В’ячесав Попіль, кандидат наук Олександр Свірський.

Козяча церкваМало село і кіношну славу, адже саме тут в 2007 році знімали фільм «Тарас Бульба», облаштувавши маєток для екранізованого Тараса. Пам’ятаєте епізод, коли старого Бульбу спалюють на багатті на високій кручі. Якраз це була ярузька скеля, з якої відкривається надзвичайна панорама на Дністер – здається, рукою подати до сусіднього чернівецького берега.

Узагалі, Яруга багата на мальовничі краєвиди. Тут можна побачити, як річка Баговиця впадає у Дністер, а до сусідніх сіл Баговиці чи Великої Слобідки легко переплисти на човні. За селом розташована місцина, яку в народі називають говди (пагорби). Одна з них – Баба, колись була з головою, правда тепер хтось ту голову відбив.

Яруга має власну товтру, яку називають Козячою церквою. Чому саме козячою? За переказами, в цій печері в давнину зимували кози. Звідси і назва. Під час війни, коли фашисти забирали молодь в Німеччину, дівчата переховувалися в цій печері. Щоправда, немісцевим дійти до Козячої церкви і з першого разу зорієнтуватися трохи складно – петляєш у пошуках чогось монументального, бо ж назва яка – Козяча церква, а знаходиш звичайнісіньку каменюку. Ну, здоровенну, але каменюку.

P.S. Захована в яру, Яруга налаштовує на позитив і гарний настрій. Тут можна жити, як маєш роботу – свіже повітря, скелі, ліс, одразу дві річки – Баговичка і Дністер. Що ще потрібно для щастя? Хіба що задовільну оцінку від «Сільського контролю», яку ми із задоволенням ставимо. На трійку село все ж таки заслуговує, хоча б завдяки місцевим активістам і майстриням. Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті газети klyuch.com.ua, або ж у групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.

Баба ще з головою Річка Баговиця ферми розвалюхи

ФАП контроль-1 Майстрині


Теги: Сільський контроль, с.Яруга

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Земельну ділянку

Продам земельний участок 12 соток с. Лисогірка, Каменец-Подольский.
Лисогірка - 12 соток під індивідуальну забудову або дачу. По вулиці електромережа, є газопровід, водопровід для поливу. На території сад: вишні, абрикоси, груша, сливи, черешні, яблуні, смородина, дачний будиночок.




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.