Перейти на мобільну версію сайту


17.02.2017

МАТЕРИНІ СЛЬОЗИ ДАРМА НЕ ПРОПАДУТЬ

Мама – це людина, яка дала нам з вами життя, це свята жінка, це весь світ. Мама – це перший друг і вчитель. Це вона недосипала ночей, це її боліло, коли прорізалися перші зуби, це вона нас оберігала від лиха і щиро раділа нашим успіхам. Матері ми винні все життя. Саме від матері і її власного прикладу залежить подальше життя людини. Але як би там не було, яка б не була матір, людині даний розум і вона має його вмикати та навчитися шанувати її. Великий гріх перед Богом і людьми ображати матір свою.

бабкаГРОШІ НА БОЧКУ, А САМА - НА СМІТНИК

Ця історія бере початок ще з 50-их. Тоді родина військового – дружина, син та донька жили в Ростові. Так сталося, що голова родини рано пішов з життя. Там у них була хороша, велика квартира, в якій залишилася сама дружина, бо діти розлетілися. Син, теж військовий, служив на Далекому Сході, там і залишився зі своєю сім’єю; донька опинилася в Кам’янці, тут народився в неї син, але родина поневірялась по зйомних квартирах.

Сім’я доньки не хотіла перебиратися в російське місто, їм вдалося вмовити матір продати там квартиру, а на виручені гроші купити однокімнатну для мами та хатину для них. Так і зробили, хоча син застерігав не робити цього, або їхати до нього. Та хитра сестра доклала максимум зусиль, аби все сталося за її сценарієм.

У доньчине помешкання перевезли пристойні меблі та все нажити за багато років життя. Як виявилося, після всіх придбань у матері ще залишалися гроші, і тому донька узяла її до свого помешкання. Тут і почалося: матері заборонялося спілкуватися з сусідами, коли ті приходили познайомитися, їх всіляко намагалися виставити за двері і на одинці ні з ким не залишали. За височенну огорожу обійстя теж не можна було виходити. Так кілька років і жила бідолашна жінка.

Одного разу довелося вмовляти матір, щоб та купила онуку автомобіль. Автівку придбали, і стосунки зіпсувалися. Матір обмежували у всьому, немалу пенсію, яку жінка отримувала за чоловіка, теж відбирали, бо вважали, що їй не потрібні були гроші ні на що. Та не знали найрідніші, що в матері ще залишалася чимала сума грошей. Побачили, що вона слухняно виконує їхні вимоги, втратили пильність, і жінці вдалося вирватися та втекти до сусідів. 

Сусіди допомогли їй оселитися у власній однокімнатній квартирі. Проте документи донька ніяк не віддавала, тому жінка не могла ні пенсії отримувати, і жодних потрібних дій вчиняти. Правоохоронці та соціальні служби виявилися безпорадними, а їхні закони – безсилі. Проте за 500 зелених знайшлися люди, які зуміли отримати паспорт та перевезти меблі. Важке життя та нерви зіграли свою чорну справу: жінка почала часто хворіти і, як результат - цукровий діабет, який спричинив проблеми з ногами. Жінка була обмежена в пересуванні, в її помешканні не було навіть телефона, щоб вона могла викликати швидку чи будь-яку допомогу. Рада ветеранів міста прикріпила до пані волонтерів. Дівчата з ПДАТУ прибрали в помешканні, допомагали по господарству, робили необхідні покупки, варили їжу. Рада ветеранів подарувала мобільний телефон для спілкування зі світом. Але одного разу, з невідомих причин, волонтери припинили відвідини підшефної. Наша ж героїня щось приховувала, говорила, що вже й сама може поратися. Донька з онуком дуже рідко бували в матері і бабусі. Вони знали, що та хвора, що часто викликає лікаря додому, що важко ходити, але допомагати не поспішали.

Син неодноразово запрошував матусю покинути тут все і їхати до нього, невістка теж радила й сподівалися, що все ж таки мама наважиться на переїзд.

Але одного дня чорним птахом влетіла у материнське серце страшна звістка про несподівану смерть сина. Старенька волосся на собі рвала і збиралася на похорон, але лікарі не дозволяли вирушати в таку далеку дорогу. Важко пережила матуся смерть своєї дитини. Вона ще більше стала безпорадною.

Звернення дільничного лікаря в соціальну службу допомогло в прикріплені до старенької соціального працівника. Працівниця бувала в підопічної двічі на тиждень, допомогала по господарству, на виділені господинею гроші купувала продукти та, знову ж таки, одного разу і працівниці відмовили. Згодом доньці вдалося отримувати пенсію старенької. Відтоді вона не могла навіть сусідів попросити, щоб вони їй щось купили, перебивалася тим, що родичі двічі на тиждень привезуть.

Бідолаха виявилася знову в полоні, але вже у своїй квартирі. Жінка потребувала постійного догляду, але донечка не давала можливості іншим це робити, бо переймалася, що хтось на квартиру лапу накладе, а в неї ж син безквартирний.

Неодноразово лікар звертався до доньки, аби та або сама доглядала за матір’ю, або на її пенсію найняла доглядальницю. Проте з її боку був суцільний ігнор. 

Старенька вже почала забуватися, вона вмикал газ і не підпалювала, бувало вмикала духовку, щоб нагріти помешкання, вогонь загасав, а газ шурував наповну. Добре, що пильні сусіди встигали викликати аварійку до того, як хтось чиркнув сірником. Тоді увесь будинок міг злетіти в повітря, й невідомо, скільки жертв було би. Таких випадків було безліч. Сусіди неодноразово зверталися до доньки, аби та вжила будь-яких заходів.

Одного разу жінка зачинила двері й не могла відчинити, вона лупила в двері, і сусіди мусили викликати рятувальників, які через вікно потрапили до помешкання і випустили бранку з пастки.

У часи просвітління жінка виходила на вулицю і жестами просила, аби хтось до неї зайшов, щоб їй допомогти. На той час у неї вже відняло мову. До її помешкання заходили молодики сумнівної зовнішності, але, напевне, там вже й красти не було що. На звернення до доньки, щоб вона убезпечила їхнє проживання в будинку, реакції не було жодної. Куди сусіди лише не зверталися, але все марно. Як виявилося, в доньки прохідні кімнати, там проживає її син з дружиною, тому місця для матері в неї немає. Та й пенсію на доглядальницю шкода витрачати, бо ж самим потрібна. Отже, бабцю покинули і почали очікувати, коли вона їм перестане заважати. Проте в сусідів остаточно увірвався терпець, і вони змушені були звертатися до тамтешнього депутата.

Його перемовини з донькою були перенаправлені до невістки-адвоката, яка почала качати свої права і вказувати на законні права родини вирішувати долю своєї родички.

Через кілька днів старенька зникла зі своєї квартири, сусіди там бачили онука, але ніхто не наважується дізнатися, куди поділася бабця, яким чином пенсія потрапляє не до її рук. Якщо жінку перевезла до себе донька, то чи там створені для неї умови для ЖИТТЯ?!

Інколи здається, що ми - суспільство байдужості до проблем сусіда, друга, брата. Ми звикли відмахуватися, не бачити й не чути, коли хтось кличе на допомогу, бути черствими до чужого болю, напевне, так легше жити.

ІМ’Я ВБИВЦІ – РІДНІ ДІТИ

Пішла з життя людина – пенсіонерка, жінка, мати. Пішла не через старість, болячки, не зі своєї волі. Причиною смерті стали постійні п’яні оргії. Саме вони разом із рідними дітьми вбили жінку. Убили за гроші...

Того дня мати отримала пенсію, частину якої відібрали син і донька зі своїми друзями-пияками. Гуділи майже до півночі, а коли «пальне» закінчилося, почали вимагати в бідолашної пенсіонерки решту пенсії. Жінка її заховала і не казала, де.

Тоді її почали бити й душити. Матері вдалося вирватися, але її наздогнали в під’їзді на сходах, де катування продовжилося. Її били ногами, били обличчям до східців, але жоден із сусідів не насмілився викликати міліцію. Їхньої відваги вистачило лише, аби спостерігати за катуванням через вічко в дверях.
Коли жінка перестала пручатися, її затягнули в квартиру, де вона і померла, залишивши напівсиротою свого меншого сина.

ЖИТТЯ ДО...

Через постійні дебоші старших, зведених сестри і брата, хлопчина з батьком змушені були перейти жити в гуртожиток, мати ж з ними не захотіла переїжджати. Було шкода власну квартиру залишити без догляду.

Так званий старший брат «Алібаба» не цурався навідуватися час від часу в гуртожиток. Він, підібравши ключ до замка, відчиняв кімнату і «вичищав» холодильник. На попередження і профілактичні розмови «Алібаба» не реагував.

Коли ж знаходитися у власній квартирі було неможливо, то жінка переховувалася в гуртожитку. А коли гроші і запої в діточок закінчувалися, вони забиралися кожен до свого житла.

Донька загиблої, 42-річна жінка, в минулому дружина військового, з добрим достатком, повернулася з Німеччини додому, і вже в Україні звернула зі шляху життя порядної людини, як кажуть, у народі «пішла по руках». Це не сподобалося її чоловікові, і вони розлучилися. Від двох дітей, які були в подружжя, горе-матуся відмовилася, мотивуючи тим, що своє майбуття збирається влаштувати за кордоном, а діти для неї стануть на заваді. Тому вихованням, тоді ще неповнолітніх дітей, зайнявся батько з новою дружиною. Нині вони вже дорослі люди, мають свої сім’ї. З того часу діти і не бачили свою неньку. А вона й не прагнула зустрічі, бо на її «гачок» потрапив німець, і жінка збирала документи на виїзд до Німеччини. Але несподівана хвороба приклала новоспечену наречену до лікарняного ліжка надовго. І від колись пишної, симпатичної жінки не залишилося нічого. Вона змарніла, немічна зустрічала свого німецького друга. Але його не влаштовувала така наречена, і він сам повернувся на батьківщину. Здоров’ям бідолахи-доньки довелося займатися матері. Згодом, ставши помаленьку на ноги, вона не шукала собі роботу, а шукала до кого б «присмоктатися». Крім інваліда-п’янички, дурників більше не знайшлося. От і існували вдвох: то самогонку гнали, то «рекетом» її мами займалися.

Про горе-сина: йому тоді було під сорок. Відслуживши в армії, повернувся додому, але йти працювати не хотілося. Тоді й вирішив стягнути грошей з матері за одну кімнату з трикімнатної, де мешкали, на підставі, що має право на житплощу, але мешкати разом з батьками не бажає. Грошей в родини не було, тому довелося продати трикімнатну і купити двокімнатну. Різницю в грошах віддали сину на «розкрутку», адже потреба в житлі в нього на той час відпала, бо в місто повернулася однокласниця з дитиною, і вони одружуються та йдуть жити до її батьків.

Займаючись якоюсь сумнівною справою, син добряче заробляє і разом із новою дружиною купують у передмісті престижний будинок. Він наймає приватних вчителів для прийомного сина, змінює своє прізвище на прізвище дружини. Згодом сім’я переїздить у Росію. Там вони теж живуть досить «круто». Оселившись у найкращому готелі, харчуються винятково в ресторанах, дозволяють собі дороге вбрання та розваги, не працюючи при цьому ніде. І в один чудовий день фортуна від чоловіка відвернулася, він програє в карти величезну суму зелених, і сам, без документів втікає з Санкт-Петербурга до Кам’янця, аби сховатися від карткового боргу. Переховуючись то там, то тут, врешті-решт приходить в сім’ю матері. Інколи підженюється і проживає з черговою жертвою обману. В основному, це сумнівні жінки. В квартирі матері влаштовуються постійні бійки.

І ось того трагічного дня вчергове син і донька прийшли до своєї матері та поставили крапку в її житті.

Можна було би на цьому поставити крапку, але залишилися ще двоє люблячих її людей – чоловік і молодший син, якому почали погрожувати колись рідні йому брат і сестра. Саме винуватці трагедії зі своїми горілчаними братами і сестрами на похоронах з’ясовували, хто дужче душив жінку. Саме вони прийшли в зачинену квартиру покійної, яка за законом належить вже молодшому братові і вночі виносили все, що змогли (одежу, білизну, килими), залишивши брата без материнської любові і турботи та з голими стінами.

Як читач уже мабуть зрозумів, офіційних свідків трагедії не знайшлося, а їх ніхто і не шукав. П’яна жінка впала на сходах, побилася і померла... Навіщо було міліції вішати собі на шию «геморой»? Уже потім знаходилися шептуни, які люблять правду життя через вічко в дверях. Чоловік покійної та молодший син не намагаються відшукати свідків і винуватців цієї трагедії. Потерпаючи останні кілька років в атмосфері п’яних дебошів, претензій, вимагань та скандалів, вони бодай після смерті рідної людини хочуть, щоб їм дали спокій і не зневажали пам'ять покійної...

Минув час, і з лиця землі кудись зник старший син, подейкують, що його вбили на чужині, а донька опустилася – втратила власних дітей, матір, повагу, і нині вона схожа на безхатька. Що ж доньку чекає окрім самотності? А ще її на могилу ніхто не принесе жодної квіточки...


Теги: мама, історії життя

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.