Перейти на мобільну версію сайту


17.08.2018

ЛУЧАНСЬКІ ПРИСТРАСТІ

ЛучкиСела, віддалені від центру, без нормального транспортного сполучення та місця роботи для тамтешніх людей з часом сходять нанівець, рік за роком втрачаючи і без того небагату інфраструктуру. Туди рідко заїжджає місцева влада, ще рідше – районна і практично ніколи – обласна. Тож може статися так, що населений пункт в якийсь момент стане державою в державі, яку очолить хтось спритніший, хто керуватиме, наче влада на селі, без особливих на те прав. Щось подібне ми застали в населеному пункті, до якого завітали з черговою інспекцією «Сільського контролю».

До села Лучки колись Нефедівської сільської ради, а нині Староушицької об'єднаної територіальної громади, яке ми обрали для другої двадцятки 2018 року «Сільського контролю», шлях неблизький. Населений пункт межує із сусіднім Дунаєвецьким районом, а щоб до нього дістатися, треба проїхати через кілька сіл. Якщо тримати курс від нині центральної садиби громади смт Стара Ушиця, то доведеться їхати в дунаєвецькому напрямку попри Рункошів, через Подільське. Протяжність такого маршруту складе 20 км. Це вважайте саме стільки доводиться долати місцевим жителям, аби потрапити у справах у сільську раду чи лікарню.

Аби доїхати до міста, доведеться подолати трохи більше 38 км. Шлях пройде попри колишній адмінцентр Нефедівці та сусідню Крушанівку, а далі вже звичною Староушицькою трасою, проїжджаючи два славнозвісних яри.

йдіть до хрестаТа лучанам до транспортних незручностей не звикати. Географічно Лучки розташовані між Подільським та Нефедівцями, але траса, що з'єднує два населених пункти, проходить за кілька кілометрів вище від місцезнаходження героя нашої розповіді. Автобус у село заїжджає двічі на тиждень, хоч дорога тут досить таки пристойна, як порівнювати з іншими населеними пунктами району. Решту п'ять днів, аби дістатися до міста, треба прочимчикувати майже 3 км до хреста. При цьому вартість поїздки різко зростає аж на 4 грн: як автобус заїжджає в село, треба за квиток до Кам'янця заплатити 34 грн, як сідаєте біля хреста, даєте шоферу тільки тридцятку.

До слова, жодного вказівника із написом «Лучки» попри трасу ви не знайдете, як і автобусної зупинки ані в селі, ані біля славнозвісного хреста. Тож, чекаючи на автобус у негоду, сміливо ховайтеся між деревами, а як вирішили потрапити в Лучки задля цікавості, детально вивчіть карту, щоб не пропустити потрібний поворот.

МОЛОДЕ І БРИГАДНЕ
На карті Кам'янеччини, як стверджують дослідники, Лучки з'явилися в першій третині ХХ століття, з часу впровадження столипінської аграрної реформи. Що й казати, отим столипінським душком затягує і досі. Напевне, це кармічні якісь вузли...

Першими поселенцями села були жителі сусідніх Нефедівців. Крім цього, в Лучки могли переселитися жителі інших навколишніх сіл, які мали змогу вийти з селищної общини та придбати тут земельний пай, використовуючи позику, надану земельним банком. Лучки розросталися швидкими темпами. У 1925 році тут нараховувалося 76 дворів, у яких проживало 407 жителів. Нині цієї цифри і близько немає.

МальовничеУ 1930 році у селі утворили сільгосп­артіль «Червоний лан». З селянами, які свого часу придбали за кровні гроші земельні паї, довго не панькалися, примусово заганяючи в кологосп. Голод і політичні репресії дали свої результати – кількість населення в Лучках скоротилося на чверть. 

Найстрашнішим випробовуванням, як пишуть історики, стала Друга світова війна, на полях бою якої загинув 51 лучанин. Після фашистської окупації в селі залишилися руїни та попіл. Заподіяні збитки колгоспу становили 7,3 млн карбованців.

Після війни колгосп у Лучках ще якийсь час тримався, а потім потрапив під розукрупнення, перетворившись у бригадне поселення. У 60-70-их роках минулого століття тут відновили діяльність початкової школи, збудували бібліотеку в 1957 році, через 10 років – медпункт, а в 1990 році – клуб, нову школу та дитсадок.

До слова, згідно з рішенням облвиконкому, в 1960 році до Лучків приєднали поселення Білий Яр, Черничина і Яр-Нефедовецький. Останній заснований дещо раніше, аніж Лучки. Але таке територіальне укрупнення не врятувало населений пункт від нинішньої долі.

контрольПРОБЛЕМА НА ПРОБЛЕМІ
Уведені в експлуатацію школа та дитсадок за рік до розвалу радянської влади і проголошення незалежності України довго на плаву не протрималися. Від початкової школи ще залишилося приміщення, але воно, за словами місцевих жителів, давно продане, правда коли й кому, не знають. Тож стверджувати, чи так це насправді, не беремося.

А от дітлахів у Лучках вистачає, принаймні на таке маленьке село їх чимало. Зо два десятка дошкільнят і школярів набереться. Найближча школа, до якої можна дістатися, знаходиться у Подільському. Правда, донедавна ще була в Нефедівцях, але цьогоріч її існування припинила об'єднана громада.

Шкільного автобуса немає, точніше він є, але до Лучок не добирається, тож до школи дістаються хто як може, найчастіше – на власних двох.

– Найбільша проблема почнеться для нас з 1 вересня, – каже одна з місцевих жительок, яку зустріли під час інспекції. – Наших дітей немає кому возити, 5 км доводиться йти пішки. Вони маленькі, наберуть повний портфель і пруть. Серце розривається на все це дивитися. Вже два роки, як самі возимо дітей до школи. Набираємо в одну машину скільки там їх можна взяти, скидаємося грошима на бензин і просимо одного з батьків, щоб відвіз.

КлубЧасом буває, що і десятеро малюків наб'ється в одну машину. Добре, як тепла пора чи сухо надворі, а як дощі чи сніги? З хати носа не хочеться випхати, не те, що йти до школи. 

Не тільки із добиранням до навчального закладу завдають переживань своїм батькам діти, а й із культурним дозвіллям. Хоч клуб у Лучках і є, але тільки на папері. Ні-ні, приміщення не розбомблене й не розповзається в різні боки від старості, бо ж збудоване не так давно. Справа в іншому – немає кому цю культуру очолити. Чи, можливо, є, але, знову ж таки, на папері?..

Тож діти в пошуках розваг чимиряють у сусідні Нефедівці, або через ярок 5 км у дунаєвецький Жванчик. Як раніше працювала завклубом Марія Танасійчук, то молодь мала де збиратися.

– Як була Марія Тимофіївна, вона відкривала нам той клуб, ми сиділи до трьох і чотирьох ранку, і вона з нами. Ніхто з батьків в селі не переживав, що з дітьми може щось статися, не те, що зараз, – згадують старі й добрі часи лучани.

Сьогодні клуб відчиняють лише на вибори. Інших розваг для села, напевне, не придумали. Й донині на стінах у фойє висять портрети кандидатів на посаду селищного голови, які балотувалися на виборах в об'єднану громаду.

медпунктНедалеко біля клубу примостився медпункт, але й він особливої користі не приносить. Фельдшер на два села, закріплений за Лучками і такою ж дрібною Каштанівкою, навідується сюди вряди-годи. 

«Тут захворів і тут вмирай» – чи то жартома, чи всерйоз кажуть місцеві жителі. Як екстрений випадок, швидкій із Старої Ушиці ще дістатися сюди потрібно, автобус в село заїжджає тільки два рази на тиждень. Тож як не маєш власного транспорту, то справді хоч помирай.

Єдиним об'єктом, який ще дивом вцілів, став місцевий магазин. Ні, він не працює цілодобово, а лише декілька годин на день, та в цей час люди мають можливість купити не лише хліб, а й до хліба. Якби ще не ця крамниця, то хто знає, як би жилося і без того обділеним долею селянам?..

Газу тут немає і не скоро буде, село освітлене тільки до половини, в основному ще дерев'яні стовби стоять, у води сезонний характер. Уся надія на власні сили й заробітки. А вони невеликі – худоба, город, сад. Щодо останнього, то найбільше роботою забезпечує Олександр Гінзеровський, аграрій із сусідньої Крушанівки.

ІЛЮЗІЯ КРАСИ
Як дивитися з горба, село ніби поділене на дві частини – верхню і нижню. Їх умовно розмежовує річечка Лучка, притока Студениці. До речі, в основі назви села і річки географічний термін «Лука» зі значенням «безліса територія, поляна покрита травою». Про село, звичайно, так сказати сьогодні не можна, воно оточене лісом. Надзвичайно мальовниче, по-особливому щасливе, але й по-особливому нещасне.

фермиРічечка Лучка, яка петляє через все село, давала воду для місцевого ставка. Але відтоді, як його орендар спустив воду, ставок замілів, заріс бур'янами й додав і без того чимало клопотів селянам. У посушливі роки вода в селі на вагу золота. Тож, як хто має транспорт, їдуть на ставок у сусіднє Подільське, решта відпочиває біля хати чи на лавочці перед брамою. 

Колишні ферми нині стоять пусткою, хоча раніше якої худоби тут тільки не вирощували – і свині, і телята, і корови, і вівці з баранами. Усе кануло в Лету...

У Лучках оселилися переселенці з Донецька.

– Убитое село, – каже жінка. Їхній будинок на початку населеного пункту. – Живём тут четыре года. Добиваемся, чтоб нам дорогу сделали, никто не хочет делать. Только приходят, посмотрят: «Ой, какая благодать».

Хату, в якій проживає сім'я, як тільки дощі, постійно затоплює. До подвір'я взагалі проїхати неможливо, від дороги тільки назва. Тож автівку залишають де прийдеться. Навпроти обійстя – поле, і як тільки починається сезон обприскування, вся хімія летить господарям на город. Екологічно чистої продукції вже не збереш.
Узагалі, проблеми з агробізнесом у Лучках існують давно.

АГРАРНЕ ПРОТИСТОЯННЯ
Скільки ми об'їздили по району, але ніде не чули від людей так багато нарікань на місцевого аграрія. Усіляко бувало: хтось дав менше зерна на пай, ніж обіцяв, когось працювати по соціальній угоді важко було змусити, для когось проблеми селян були на сотому місці по важливості, але щоб все разом в одному місці зійшлося – таке, повірте, вперше.

Можливо, люди в селі мовчали би й далі, якби їхні землі не взяли в оренду інші аграрії, відтак, ніби з'явилася якась надія, захищеність і трохи інша реальність. 

Але тихе протистояння, яке нині триває у Лучках та сусідніх Нефедівцях між людьми і тамтешнім орендарем Сергієм Тимчуком, ще трохи і поллється через край.

І це не вигадки. Це слова людей, які зупиняли нас серед дороги, питали поради, просили хоча би вислухати...

Пані Валентина – корінна жителька. Про село говорить довго, які тут гарні ранки і світанки, яка природа і краєвиди. І очі її від розповіді сяють. А як доходить справа до сільських проблем, хмурніє.

– Такий був голова колгоспу, що людей обіжав, зарплати не давали, – каже жінка. – Приїхали нові люди, ми віддали їм свої землі, а він їм наші паї не хоче віддавати. 

– Він – це хто?

– Тимчук! Засіває наші землі, збирає з них урожай, хоч не має на них ніякого права. Я тако кажу: була Україна під поляками, під татарами, а ми 30 років під тимчуковим ігом живемо. Тут так: сказав, зробив. Село гарне, дівчата, але не було в нас керівника нормального. 

Стали вже ОТГ, гроші забрали, а нам нічого – ні стовбів, ні дороги. Взяв Тимчук в свої руки власть і що хоче, то робить.

Дуже обманув людей, позабирав майнові, попідробляли підписи, і зараз нам ні хліба, нічого не дають. На них управи немає. Ми судимося, але чекайте, коли закінчаться суди. А він як орав, так і оре. Ніякої нам допомоги ніколи не давав. Увесь час по три центнери давав, тільки торік дав по вісім, бо знав що його брат балотірується.

Хто нас слухає? Тут все куплено, тут все своє...

Тітка Ганя все життя пропрацювала на нормі. Пай цього року віддала в оренду новим власникам, а от субсидію оформити вже не має можливості.
На запитання: «Чому?», відповідає зі сльозами на очах, що попередній орендар не хоче видати довідку за минулий рік.

– Його не можеш спімити, він тікає і всьо, – бідкається жіночка. – Без тої справки зараз крутять мною як не знати шо. Як непотріб якийсь. Ще жив дід, була я під захистом, а тепер хто хоче, той зубижає. Питаю, де моя земля, а він (Сергій Тимчук – прим.Авт.) каже, я нею не користуюся, а користується государство. Де, діточки, правди напитати?

... Скарга за скаргою лунають чи не з кожного двору. Просто жахливо бачити таку безпорадність у 21 столітті, в еру нових технологій, комунікацій і науково-технічного прогресу. Справді, схоже на якийсь феодалізм.

Зрештою терпець людям таки увірвався й мовчати більше вони не мають наміру. Бо ж як самі себе не відстоять, то хто їм допоможе?!..

P.S. Із Лучок як колись із Гелетини їхали зі змішаними почуттями: чи має майбутнє село? Якщо так, то яке? Напевне, спочатку треба подолати анархію, яка там панувала, а вже потім думати про перспективи. Чи не думати, а одразу закривати переїзд біля хреста, нехай і далі селяни живуть у своєрідній резервації, де є один закон від однієї людини. Прикро. Соромно...

На двійку із величезним мінусом тягнуть Лучки і, в першу чергу, люди за байдужість до свого життя, за недалекоглядність і пасивність. За те, що не вміють відстояти своє навіть у дрібницях – у затопленому погребі, у висушеному ставкові, у зачиненому на клямку клубі і медпункті, у вирізаних деревах, у всьому, де могли би себе захистити, але ніколи цього не робили. Немає гіршого, аніж незнання і страх...

Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити в соцмережах групи «Сільський контроль» чи на сайті klyuch.com.ua в розділі «Опитування».


Теги: Сільський контроль, с.Лучки

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.