Перейти на мобільну версію сайту


08.09.2017

ЛІТЕРА ЗАГУБИЛАСЯ, АЛЕ УДАЧА НЕ З’ЯВИЛАСЯ

Серед кущівІз центру волості 2-го Благочинного округу Кам’янецького повіту до звичайнісінького села – цей шлях можна пройти всього за кілька сотень років. Саме така доля спіткала наступного учасника експедиції, в гості до якого завітав авторський проект «Сільський контроль».

Про цей населений пункт можна говорити багато й різного, ще більше слів піде на згадку про минулу славу, але теперішнє... воно таке хитке й непевне, як власне назва, від якої і з’явилося село.

Тож, вирушаємо в мандрівку. На щастя, їхати від Кам’янця не так уже й далеко – якихось десять з чубчиком кілометрів.

Цього тижня під пильний приціл ревізорів «Сільського контролю» потрапив найбільший населений пункт Устянської сільської ради – Баговиця. Тут у 378 дворах, за офіційними документами, проживає 669 осіб.

На відміну від поближніх сіл, Баговиця, наче королева, бовваніє на узвишші. До неї можна приїхати однією дорогою, а виїхати іншою, що ми зрештою і зробили.

Баговицькі закапелкиВід Кам’янця-Подільського до пункту призначення всього 12 км. Автобус ходить справно, здійснюючи 5 оборотних рейсів. Квиток від міста до села коштує всього 9,5 грн – сума не надто обтяжлива, тож не дивно, що селяни вдома не засиджуються, тим паче на місці роботи катма.

Із Баговиці веде пряма дорога до нинішнього центру сільської ради – села Устя. Їхати доведеться через сусідню Тарасівку. Варто бути готовим до того, що пристойного автошляху ви не знайдете ні до села, ні у власне Тарасівці. Ще рік тому ми заїжджали сюди з інспекцією і могли сяк-так проїхати. Цьогоріч дорога ще більше облізла, а вона, до слова, не сільського значення. Уже з листопада 2017 року центр громади переміститься в поближню Слобідку-Кульчиєвецьку, тож баговчанам такі зміни лишень на руку.

СПОЧАТКУ БУЛА БАГНОВИЦЯ
Тутешні краєзнавці кажуть, що населений пункт отримав свою назву від земель, на яких розташовувався. Місцевість була багнистою, тож село спочатку мало назву Багновиця. Згодом літера «Н» десь загубилася, але нова назва удачу приносила періодами.

адміністративний центрВперше в історичних документах село згадується в 1460 році. Саме тоді католицьким кам’янецьким біскупам було дозволено збирати десятину (податок). При цьому Баговиця була названа Новою, тож логічно можна припустити, що колись була і Стара. У 16-18 ст. Баговиця належала до колишнього Кам’янецького староства. Після приєднання Поділля до Росії селом володіли поміщики Безкорниловичі. У 1898 році до складу Баговиці входили село Баговицька Слобідка, або ж Станіславівка, та хутір Баговицький-Кордон. І якщо перше й досі на своєму місці, то хутір Баговицький-Кордон, що складався з трьох дворів, знаходився при впадінні річки Баговички в Дністер. 

24 населені пункти під одним крилом свого часу об’єднала Баговицька волость. До її складу входили Баговицька Слобідка (нині Станіславівка), Баговиця, Врублівці, Демшин, Зубрівка, Калиня, Княжпіль, Кульчіївецька Слобідка, Кульчіївці, Лука, Мар’янівка, Мукша Велика, Мукша Китайгородська, Мукша Пановецька, Мукшанська Слобідка, Оленівка, Оленівська Слобідка, Панівці Верхні, Панівці Нижні, Суржинці, Тарасівка, Фурманівка, Цибулівка, Яруга.

Й досі в населеному пункті збереглося приміщення, в якому колись знаходився адміністративний центр волості (на фото). Згодом його віддали під молодшу школу. Колись тут була навіть місцева тюрма, щось на зразок ізолятора тимчасового тримання, щоправда тепер його стіни тамтешній господар призвичаїв під гараж.

шкільний автобусОСВІТА НА ВИСОТІ
Усі інфраструктурні об’єкти Баговиці знаходяться ніби на роздоріжжі. Заїжджаєш у село і впираєшся у чималу асфальтовану дорогу-площу, навкруги якої розташувалися магазин, зупинка та пам’ятник загиблим у Другій світовій війні. Неподалік – вказівник із написом «Школа». Прямуємо туди. Забігаючи наперед, скажемо, що навчальний заклад – це єдиний і потужний осередок життя на селі.

Перший освітянський осередок у селі запрацював у 1875 році. Молодша і старша школа до певного часу були розділені. У 1990 році в Баговиці відкрили нову сучасну школу. Довгий час її безмінним директором залишається Микола Арсенюк – справжній господар та мудрий керівник. У 2-поверховому приміщенні знайшлося місце не лише для ЗОШ І-ІІІ ступенів, а й для ДНЗ «Колобок» та поштового відділення.

Колектив ЗОШДвома шкільними автобусами сюди на навчання й виховання привозять дітлахів із сусідніх Великої Слобідки, Устя, Шутнівців і Тарасівки. Цьогоріч за шкільні парти сів 121 учень, з яких п’ятеро першачків. Неповних класів у навчальному закладі немає, найбільше школярів навчається у 3-класі – аж двадцятеро. Навчальний процес забезпечує 21 педагог.

При ЗОШ діє чимало гуртків художньо-естетичного напрямку, успішно розвивається спортивний напрямок, особливо футбол та волейбол. До слова, школа має власний перехідний Кубок з футболу, за який щороку між собою змагаються збірна команда вчителів та учнів. 

Навчання-1Переважна більшість педагогів – немісцеві, вони як і учні щодня добираються до школи. Баговицька ЗОШ І-ІІІ ступенів може похизуватися не лише щорічними здобутками своїх вихованців, а й власними. Освітянський осередок наче лялечка – чепурний і охайний, на стінах – творчі роботи учнів, при вході у спортзал (так, школа має сучасний спортзал!) – полиці, заповнені різноманітними кубками за призові місця. Сучасні меблі, шкільне обладнання, новенький кабінет фізики з інтерактивною дошкою та справжнісіньким телескопом! Одним словом – не навчання, а задоволення.

У гарних умовах перебувають і вихованці дитсадка «Колобок», яким завідує Аврелія Сіроцінська. До дошкільного закладу приходять дітлахи не лише з Баговиці, а й приїжджають із сусідніх Шутнівців і Тарасівки. Діє одна різновікова група. Цьогоріч «Колобок» має 15 вихованців. Батьківська плата за перебування в дитсадку складає 6 грн/день.

ФАПМЕДИЧНА ПРОБЛЕМА
На противагу освіті, баговецька медицина опинилася в підвішаному становищі й тимчасово «в декретній відпустці». В останній нині перебуває фельдшер Лідія Шкурак, а щодо першої, то проблемним залишається приміщення, в якому знаходиться медпункт. Воно є приватною власністю сільського медика, тож ремонт у ньому повністю лягає на плечі власника. Неодноразові звернення депутатів до сесії райради питання не вирішили, адже використання державних коштів для приватних потреб розцінюється не інакше, як корупція. Альтернативою в цій ситуації було би перенесення фельдшерського пункту в приміщення Устянської дільничої лікарні ветеринарної медицини, що знаходиться неподалік. Воно більше зачинене, аніж там працюють. Та й для кого працювати, як у селі може з два десятка корів набереться?..

Та якщо копнути в ситуацію ще глибше, то нині медпункт знаходиться на такій окраїні, що поки до нього дійдеш сільськими напрямками, то двічі хворим станеш. Його би ближче до центру перемістити.

Понівечена культураКУЛЬТУРНА ПРІРВА
На краю села, неподалік від цвинтаря, що тягнеться вздовж дороги неогородженим прямокутником, у суцільних хащах заховався сільський Будинок культури. І не дивно, що заховався. Колись потужний осередок баговицької культури, розрахований на 600 місць, сьогодні безнадійно зруйнований. Без вікон і дверей, навіть без підлоги. Лицювальну плитку – і ту здерли. У оркестровій ямі повно сміття, стеля обліплена гидотним пластиком, крізь який пробивається неймовірна краса колишньої мозаїки. Культурне безкультур’я у всій повноті!

Розкрадали Будинок культури довго й наполегливо, та так, що довели до ручки.

– А починалося все зі стільців, – кажуть селяни. – Вночі залізли якісь злодюжки й винесли їх. Крадіїв не знайшли.

І все! Цей випадок став своєрідним стартом, що можна руйнувати й грабувати. Але в кого?! У самих себе?! Яка ганьба!

Дерев’яна святиняБаговицький клуб – чи не єдиний в районі, який знаходиться в такому жахливому стані. Це руїна, на відновлення якої потрібні мільйони. Мільйони, що так зухвало свого часу розтягнули жителі по своїх домівках. І зачинилися, кожен за своїм високим парканом. Чи, думаєте, в Баговиці не знають, хто розкрадав Будинок культури? Знають, але мовчать... Ціле село співучасників злочину. Прикро.

На противагу Будинку культури, духовний храм зберігає свої позиції не одне століття. У 18 ст. церква у Баговиці, як і тепер, була дерев’яною на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Проіснувала вона до 1875 року й була розібрана. Придатний матеріал використали як огорожу до цвинтаря.

Будівництво нинішньої розпочали в 1864 році. Чотири роки знадобилося, аби Божий храм засяяв у всій красі.

Краєзнавець Юхим Сіцінський у своїх працях згадував за старовинну ікону Божої Матері (17 ст.), яка була в храмі, та чи є вона нині – невідомо. Потрапити до церкви можна хіба що в дні богослужіння. Та й біля храму посидіти не вийде коли заманеться – обгороджений парканом і зачинений на колодку. 

Службу в баговицькій церкві править отець Петро, який ще має приходи у поближніх Фурманівці, Вихватнівцях та Ярузі.

Сільський старожилКАРМІЧНА НАЗВА
У 2006 році в Баговиці запалили блакитний вогник. З тієї пори на одну сільську проблему стало менше. А от із водопостачанням не так пощастило. За часів колгоспу в селі почали прокладати труби й встановили водонапірну вежу, навіть у школі на відкриття зробили показовий «пуск води». Та час минав, труби ржавіли в землі, залишаючись без роботи. Селяни, аби не чекати дива від влади, запаслися криницями, вони є практично в кожного на подвір’ї, й навіть декілька громадських загального користування.

Узагалі за колгоспних часів Баговиця була на підйомі. Про її колишню славу нам розповів сільський старожил Петро Комарніцький (на фото). Щедрою була на розповіді й Надія Павленко, педагог із 32-річним стажем, котра добру половину життя пропрацювала завучем у школі. За що їм окрема подяка!

Баговиця мала все, а тепер тут практично нічого немає. Колись працювала пекарня, навіть були наміри запустити завод із виробництва платстмасових виробів. Але як починалася будь-яка справа, так поступово згасала, наче її затягувало в якусь багнюку. Може, назва колишня недаремна? Хоч направду, до всього потрібен господар. Ось школа і дитсадок – живуть і процвітають. То чого ж інші так не можуть?

Хрести, хрестиНе тільки баговичани їдуть на роботу в місто, а й кам’янчани прямують до села, щоправда з іншою метою – відпочити. Тут гарне місце для риболовлі. Звідси річка Баговичка впадає в могутній Дністер. А ще, наче на долоні, видно місцеві говди й обриси ярузької Козячої церкви.

Баговиця має і власну геологічну пам’ятку природи, хоч і місцевого значення, яку охрестили як «Розріз баговицької свити».

P.S. Така велика й така занехаяна. На жаль. Якби можна ставити оцінку кожному об’єкту окрему, то безсумнівно Баговица мала би цілий букет, в якому були би і п’ятірки, і одиниці. Сумарно ж населений пункт заслуговує на «трійку» від «Сільського контролю». Свою оцінку, шановні читачі, ви можете поставити на офіційному сайті газети klyuch.com.ua, або ж у групах «Сільського контролю» в соціальних мережах.


ветеринарка пам’ятники гуртом 

контроль Навчання


Теги: Сільський контроль, с.Баговиця

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.