Перейти на мобільну версію сайту


10.06.2016

КУМ, СВАТ, БРАТ - ЛЕНІВСЬКИЙ ПІДРЯД

ленівкаЯкщо міряти людськими мірками, це село можна назвати довгожителем, адже йому за кілька років буде сотня літ. Проте для населених пунктів такий вік - не показник, швидше дитинство - босоноге, безтурботне й легке. Та чи все так легко у селі, яке довгий час не мало такого статусу й зуміло так швидко зістаритися, що має всі шанси на зникнення?

Цього тижня «Сільський контроль» побував у Ленівці й переконався, що цьому маленькому куточку цивілізації не вистачає первісної назви - Пасіки...

Як їхати у Стару Ушицю, одразу за Вихватнівцями повертайте праворуч. Проїдете кількасот метрів і потрапите в невеличке село Ленівка Китайгородської сільської ради об’єднаної територіальної громади. У ньому - всього три вулиці, одна з яких узагалі закінчується лісом. Людей тут жменька, набереться не більше півсотні, проте дворів безгоспних немає: у кожній хаті хтось, тай живе. Один до цієї малої батьківщини прикипів душею, й навіть думки не допускає звідси переїжджати, інший, потрапивши у село, закохався в ці, здається, вже типові для цієї зони краєвиди; у когось тут дача, на якій можна за дрібними клопотами й господарюванням забути про увесь світ. Та, незважаючи на те, хто і як сюди потрапив, усі живуть дружньо, мов велика родина. Здається, що тут по-сусідству оселилися кум, сват, брат і далекий родич...

працюємоІЗ СОВИНОГО - НА ПАСІКУ

Територія, на якій сьогодні знаходиться село Ленівка, на початку ХХ століття належала тогочасниим панам. Як розповідають старожили, колись на цьому місці пани тримали пасіку, звідси й перша назва Пасіки, до речі, із наголосом на останньому складі. До приходу радянської влади життя в селі кипіло у Совиному яру: саме там жили й працювали люди, діяла паперова фабрика і гуральня.

Часи колективізації внесли свої корективи: запрацював колгосп у Вихватнівцях. Панські маєтки почали використовувати для інших потреб, а землі колишньої пасіки роздали під дачні ділянки. Ось так, на початку 20-их років минулого століття, з’являється нове поселення, уже зі статусом села - Ленінка, назване, практично як і все в ті часи, на честь вождя пролетаріату. На постійне місце проживання, окрім вихідців із Совиного яру, перекочовували жителі з сусідніх Вихватнівців. 

Коли сталася заміна літер і село замість Ленінки отримало незначну видозміну у вигляді Ленівки, важко сказати, проте складається враження, що цієї словозміни тут ніхто й не помітив. Вихідці з місцевих країв і досі називають це поселення Ленінкою, хоча добре було би вернути селу стару назву - Пасіки.

бджолиЗ БДЖОЛАМИ НА «ТИ»

Чи не на кожному обійсті - вулики. Чоловіки й, навіть, жінки - бджолярі зі стажем. Микола Васильович займається бджільництвом більше 30 років. Родом із Кам’янки, він оселився в Ленівці по сусідству зі сватами.

- За освітою - вчитель фізкультури, - сміється чоловік, - але життя змусило змінити професію. Де лишень не працював, проте бджолярство й досі залишається улюбленою справою.

Шістдесять - найбільша кількість вуликів, яка поміщалася на обійсті пасічника. Сьогодні їх значно менше.

Вовтузитися із бджілками полюбляє і сусідка через хату Лілія Тимофійко. Бджолосімей у жінки небагато, проте кожній часу приділяє достатньо. Руки має такі, що яку би зернину чи насінину не кинула в землю, вона проросте. Поратися по господарству жінці допомагає чоловік, знаний чорнобилець, ветеран ОВС Іван Тимофійко. 

- Куме, Ви вдома? Допоможіть, втік рій, треба зловити! - кричить хтось з-за городу.

Кум ти чи не кум, але як почув таке, кидаєш роботу і йдеш допомагаєш. Ленівці пишаються медом зі збору трав із Совиного яру. Як пригощають гостей, усе його нахваляють. Кажуть, такого пахучого і смачного немає ніде.

церкваВМІЮТЬ ГУРТУВАТИСЯ

Ленівці надзвичайно організовані й можуть слугувати для інших жителів району й не тільки справжнім прикладом об’єднаної громади. Свого часу вони самотужки побудували церкву, що при в’їзді в село. Ініціаторами будівнитва виступили Михайло та Ольга Романчуки.

- Церкву побудували за сім років, - розповідає Михайло Миколайович. - Колгосп почав розпадатися, люди ночами ходили туди й щось крали. Все розтягували по домівках. Могли й ми з односельцями так зробити, але що би мали тепер?

Так у Ленівку із Вихватнівців потрапили два металевих баки на 25 кубів. Їх порізали й здали на металобрухт, а виручені за гешефт гроші «пустили» на будівництво церкви. Після цього розібрали майстерню, й усе перевезли в село. Якісь матеріали знадобилися для будівництва церкви, решту - продали, а виручку знову вклали в храм духовного.

- Як мав хтось із села якийсь прибуток, частину давав на будівництво, - кажуть місцеві. - Продав теля, корову чи порося, дай на церкву. Не ходили, не питали й не просили, кожен знав, що треба. Жертвували всі - і бідні, і багаті. Аграрії, які обробляють місцеві землі, також допомагали: Володимир Годований дав 9 тис. грн, Віталій Завадський - 10 тис. грн.

Ось уже два роки поспіль віряни з ленівської церкви мають традицію: 13 серпня, напередодні великого свята Маковея, вони вирушають у хресний хід до Бакоти. Після обіду до Ленівки з’їжджаються звідусіль: відстоявши вечірню службу в церкві, прочани вечеряють біля храму й вирушають у похід. Йдуть майже всю ніч, декілька разів стають на перепочинок, щоб на ранок прийти до священного місця й разом зі всіма відсвяткувати храмове свято уже неіснуючої Бакоти біля скельно-печерного чоловічого монастиря. У перший рік на хресний хід зібралося 74 людини, минулого року охочих було більше сотні, долучилися навіть із сусідньої Чернівецької області. Не зраджуватимуть традиціям і цього року, тож запрошують усіх приєднатися!

сільський клуб.ІН І ЯНЬ

І якщо церква при в’їзді в Ленівку є його єдиною окрасою, то сільський клуб у видолинку - місцевий жах, про який селяни соромляться розповідати. Постійно зачинений, він знаходиться у приміщенні старої хати. Розклад роботи, вицвілий від часу й сонця, красномовний за всі, почуті від ленівців слова.

Можливо, й не потрібен той клуб місцевим. Але маленький хутір, де все чепурненько, по-господарськи й до ладу, здригається від такої халатності й байдужості.

Зрозуміло, що на реставрацію культури і так бідна Китайгородська об’єднана громада не знайде хоч якихось додаткових коштів, але з тим клубом треба щось робити.

- Ми би його відремонтували, - подають ідею місцеві, - скільки там тієї роботи! Але сьогодні ми зробимо, а завтра те приміщення продадуть чи комусь віддадуть, то для кого будемо старатися?

Поки що, дякувати Богу, будівля тримається - не потрощена й не розібрана по цеглинках. І якщо вона сьогодні ще у більш-менш пристойному стані, то, можливо, все ж таки варто підшукати для неї необхідне призначення? Наприклад, магазин.

У Ленівці діє «зона вільної торгівлі» - так жартують селяни. Вільна вона через те, що, власне, жодної тут немає. Раніше була виїзна торгівля: до ленівців приїздили торгувати крамом із сусідніх Вихватнівців. Та потім власники вихватновецьких магазинів щось між собою не поділили, тож тепер самі не торгують й інших не пускають...

Хто переконаний, що оптимізація - це непопулярні кроки, той дотримується думки, за якою, поки існує в селі школа, доки живе село. У Ленівці немає навчального закладу, але село живе...

Двоє дітлахів ходять до школи в сусідні Вихватнівці, добираються пішки, щодня намотуючи до 3 км. Можливо, варто було би передбачити курсування сюди шкільного автобуса, який би полегшував школярам навчальний процес. Щоправда, така ідея здається нереальною, зважаючи на те, що в саме село рейсовий автобус їздить тричі на тижень та двічі на день - у вівторок, четвер і суботу.

Селяни стверджують, що їм такого графіку руху вистачає, та й більшість із місцевих мають власні транспортні засоби.

роботаХАЗЯЙНУЮТЬ УСІ

Усі землі ленівчан орендує та обробляє ТОВ «Агросолюшнс», директором якого є Віталій Завадський. Зрештою, і люди не пасуть задніх - у всіх є підсобне господарство, невеличкі садочки та городи. Восени тут можна придбати сушеню - яблука, абрикоси, чорнослив. Сушені фрукти везуть і здають перекупкам на ринок.

4,5 гектари молодого саду доглядає родина Вітковських.

- Садівництвом вирішили зайнятися в 2012 році, - розповідає господиня, пані Валентина. - Тоді діяла державна програма із розвитку садівництва, але добре, що кредити не брали й не погоріли, як інші люди, бо ж самі знаєте, чим та програма закінчилася... Ми ж склали докупи свої паї, вийшло 4,5 гектари, й на цій землі посадили яблуневий сад. Уже четвертий рік пішов: садочок молодесенький, в основному вирощуємо елітні сорти, зокрема сорт «Флоріана». 

Хоч і невеликий за розміром, проте сад Вітковських став справжньою окрасою Ленівки. А от із тваринництвом тут не густо - всього дві корови на все село.
Аби відпочити, ленівчани йдуть у ліс, який тут називають Кут, збирають там гриби, або ж до місцевого потічка. Проте немає кращого відпочинку, аніж у власному садку під креслатою яблунею чи грушою.

садЯк і Теклівка, село Ленівка відірване від цивілізації. Тут немає жодних благ, зроблених місцевою владою - усе стараннями людей. Ленівка оживає в літній сезон, дихає на повні груди, цвіте і пахне, проте завмирає на зиму, як і все живе в природі. В холодну пору час у маленьких селах повзе й дихає безвихіддю. І тільки весна дарує йому нове життя.

Маємо надію, що ленівці ніколи не втрачатимуть свою весну й житимуть так саме дружньо, як і сьогодні. За доброту, самоорганізованість та бажання гуртуватися і спільно вирішувати проблеми на селі, ми ставим їхнім жителям четвірку, а владі всіх рівнів - «нуль». Не знати, чи відвідував сільський голова село, але місцеві жителі його точно там ще не бачили.

Свою оцінку, шановні читачі, виможите поставити в соцмережах групи «Сільський контроль» чи на сайті klyuch.com.ua в розділі «Опитування».


Теги: Сільський контроль, Ленівка

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:










Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.