Перейти на мобільну версію сайту


14.02.2014

КЕКС ВЛУЧАВ У П’ЯТАК

За перші 20 років миротворчої діяльності України близько 37 тисяч українських військовослужбовців отримали бойовий досвід у міжнародних миротворчих операціях на територіях майже 20-ти країн світу. Серед них - Югославія, Південний Ліван, Кувейт, Ірак, Ангола, Сьєрра-Леоне, Ліберія, Ефіопія та Еритрея, Кот-д’Івуар, Афганістан, Грузія, Таджикистан та Гватемала. На сьогодні понад тисячу українських військових виконують миротворчі завдання у складі дев’яти місій ООН і НАТО.
Указом Президента України від 11 лютого 2004 р. визначено дату, коли вшановують учасників афган.JPGбойових дій на території інших держав. Саме 15 лютого 1989 року було завершено виведення радянських військ з території Афганістану. Отже вже 25 років у цей день вшановують учасників бойових дій і на території інших країн.
Близько 160 тисяч українців пройшли крізь жах афганської війни, 3280 воїнів звідти не повернулися, 80 й досі вважаються зниклими без вісті. Більше 8 тисяч отримали поранення, 3560 - повернулися додому інвалідами...
Українська миротворча місія в Іраку в складі коаліційних військ під проводом США тривала з 11 серпня 2003 р. до 9 грудня 2008 р. Це наймасштабніша військова операція за всю історію незалежної України, в ній взяли участь 1690 військовослужбовців, 18 - загинуло, понад 40 отримали поранення.
Наші миротворці займалися підтриманням безпеки у зоні відповідальності, супроводженням конвоїв, гуманітарних вантажів, несли службу на блокпостах, займалися патрулюванням, охороною органів місцевого самоврядування, історичних пам’яток, мостів, джерел питної води. А також здійснювали контроль за здачею зброї цивільним населенням та учасниками колишніх озброєних формувань тощо.
Перший бій в Іраку відбувся 6 квітня 2004 року в Аль-Куті. Українські миротворці воювали пліч-о-пліч з польськими і американськими військовими. 27 грудня 2005 р. Ірак покинула основна частина українських миротворців, декілька солдатів залишилися в якості спостерігачів. А вже 9 грудня 2008 р. останні 29 членів миротворчого персоналу України повернулися на Батьківщину.
... Він навіть не мріяв про кар’єру військового, але доля розпорядилася так, що вже 12 років сержант Євген Кексель служить в армії. За цей час двічі виконував місію у складі коаліційних сил в Іраку.
Такого жаху, який бачили в Афганістані, годі й уявити. Звідти вояки поверталися з підірваною психікою, здоров’ям, інколи - каліками. На щастя, наш співрозмовник повернувся здоровим та неушкодженим.
Коли мама дізналася, що син збирається на війну, то довго вмовляла його не їхати. Та слово Євгена було твердим: одразу після строкової служби він підписав контракт, і снайпером у складі 6-ої окремої механізованої бригади 14 лютого 2004 р. виїхав у чужу, мусульманську країну.
- Уявіть, - розповідає Євген Олександрович, - після ківтучої України, потрапити в піски. Скільки оком не кинь - усе жовта пустеля. Дихати не було чим, але ми швидко адаптувалися. Нас відразу розмістили на базі в Альхаї, а потім передислокували на загальну базу в Альхут. Видали зброю, бронежелети, каски і на вісім місяців вони приросли до нас, знімали лише коли лягали спати. До українського контингенту іракці ставилися спокійно, жодних інцедентів та провокацій не було. Але одного разу все ж виникло заворушення, і нам довелося тримати оборону своєї території. Тоді ми потрапили під досить серйозний обстріл, правда, команди стріляти у відповідь не було.
- Євгене, Ви були снайпером, доводилося вбивати людей?
- Ні. Принаймні, прицільно ні в кого не стріляв. Звичайно, відстрілюватися доводилося, але не бачив, щоб хтось від мого пострілу впав, чи був поранений.
- Кажуть, що якась легенда ходила про Вас стосовно влучності.
- Так. Нас було двоє таких снайперів, нам дали призвиська Кекс і Макс. У соціальних меражах писали: «...Наши снайперы Кекс и Макс безошибочно попадали в пятак со ста метров, и в головную мишень - с пятиста».
- Чим ще займався Ваш підрозділ?
- Ми супроводжували вантажні каравани, охороняли посадавців, також утримували свій блок-пост.
- Чи траплялись за цей час якісь цікаві історії?
- Українська мова врятувала життя багатьом нашим війвськовим, про це навіть заявляв екс-прес-секретаря Міністра оборони України Андрій Лисенко. Щоб уникнути ворожого радіо-прослуховування, українські військові спілкувалися через радіозв'язок лише українською мовою, використовували кодові українські слова, оскільки англійську і російську супротивник розумів.
- А як проводили дозвілля?
- У нас там була цивілізація - Інтернет-клуб, тренежерні зали, більярд. Грали в футбол з поляками, американцями. З концертною програмою до нас приїздила Тіна Кароль, після своєї перемоги в Юрмалі.
- А з харчуванням як у Вас було, адже тамтешня їжа відрізняється від нашої?
- З їжею було все гаразд, її отримували вдосталь. Для нас готували звичну їжу. Добре було і з проживанням. Ми мешкали в казармах з кондиціонерами. Єдине, що для нас було незвичним - жінки з закритим обличчям. А ще було моторошно від того, що не знали, хто може ховатися під тією паранджою.
Повернувшись додому Євген вирішив одружитися з Оксаною, своєю однокласницею, яка чекала свою доля не один рік. Вдруге чоловік їхав у Ірак, аби заробити грошей на весілля. Відбувши ще один термін розлуки, закохані побралися. На кровно зароблені відгуляли весілля, купили автомобіля та побутову техніку. Нині Оксана займається вихованням п’ятирічної Полінки, а голова родини, Євген Олександрович, продовжує армійську службі: він - начальник майстерні 11-го окремого понтонно-мостового батальйону ремонтного взводу.                                                                          

Теги: військові, Афганістан

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.