Перейти на мобільну версію сайту


06.03.2015

КАМ’ЯНЕЦЬ ПРОЩАВСЯ З ГЕРОЄМ НА СВІТАНКУ

У страшну звістку, яка прийшла в наше місто 28 лютого, важко було повірити. Загинув кам’янчанин, 37-річний Микола Флерко, позивний «Танчик». І це в той час, коли в країні оголошено перемир’я?!

Відомий журналіст Андрій Цаплієнко першим сповістив про загибель героя, написавши в 141698_original (1).jpgсоцмережі: «Важкий, вкрай важкий сьогоднішній день. У Пісках від міни, що прилетіла від бойовиків, загинув позивний «Танчик», боєць п’ятого батальйону ДУК «Правий Сектор». У рідному Кам’янці-Подільському він був більше відомий як Микола Флерко. Там на Колю чекає жінка і троє дітей. Чекали...

Фантастично чудова, позитивна людина. Золоті руки. З будь-якою технікою був на «ти». Мав справжній технічний талант. Міг навіть з металобрухту зробити автомобіль. Комбат «Чорний» казав: «Якщо «Танчик» не зможе зробити, то ніхто не зможе». А сміливості разом з почуттям гумору у нього вистачало на цілий батальйон...».

Того фатального дня Микола Флерко супроводжував журналістів. Раптово перед ними зірвалася міна. Осколок від снаряду потрапив Миколі в шию, ще один - поранив фотокореспондента газети «Сегодня» Сергія Ніколаєва. На жаль, жодного з них не вдалося врятувати: «Танчик» стік кров’ю на місці, а Сергій помер у шпиталі. Ось таке перемир’я...

Медійник Макс Рокотански також був у складі цієї групи. Ось що він розповів: «Вчера я принёс второй броник в руках. До сих пор не знаю, живой я или это только инерция...
- Если меня кто-то слышит, между домами и школой два трёхсотых! Нужна помощь! - я ору в рацию. Она скользкая от крови и не понятно работает ли. Динамик молчит, но индикаторы, вроде, горят. В голове пусто, я пытаюсь придумать куда оттащить ребят, но местность не позволяет. Опять ору в рацию в надежде, что она всё-таки работает...

... Мы уже отснялись и шли домой. Вся стрельба смолкла минут двадцать как. Танк часто повторял, что не стоит ходить по открытым местностям. Улицы и просматривающиеся пространства мы перебегали максимально быстро. Не доходя до «сауны» свернули на задворки между остатками домов и разваленной школой.

Мы шли вчетвером: Танк, рядом Святой, чуть сзади Серёга Николаев, потом я. Тишина вокруг просто звенящая. Ни стрелкотни, ни арты. Только шаги, лёгкий ветер и наша несколько напряжённая болтовня. Я краем глаза смотрю на разбитые дома, ищу кадр. А вот и он.
Брошенный детский самокат среди руин. Поднимаю камеру, нажимаю кнопку...

... Короткий, в долю секунды свист, мощный удар в локоть, меня отшвыривает, потом взрыв. В полёте я понял, что это была мина, но среагировать времени не было...

... Я не помню, как поднялся, не помню как перебежал в другое место. Помню только мысль «хорошо, ребята залечь успели». Поднялся только Святой. По-моему я кричал ему, чтобы бежал за помощью, а может только хотел закричать. Не помню. Помню, как взял рацию у Танка и пытался вызывать помощь. Время тянулось бесконечно. Как выяснилось потом, госпитальеры появились минут через пять-шесть. Как они телепортируются я не представляю, но тем не менее, так и есть. Вместе с ними появились телеки с 1+1...

Спокойно, но очень быстро команда медиков накладывает жгуты и перевязывает ребят.

- Берись, кретин! Понесли! - выводит меня из ступора крик одного из госпитальеров. Я автоматически хватаю Серёгин бронник, камеру, разгрузку.

- Мэд, главное сбереги камеру, - говорит Серёга еле слышно.

- Держу, спокойно. Ты, главное, сам выздоравливай, - отвечаю и хватаюсь за носилки.
Госпитальеры кричат, чтобы я всё бросил, но я не могу бросить камеру. В кусты летит броник, каски (хрен их знает как я их схватил). Я спотыкаюсь об какую-то ветку...

... Потом мы со Святым собирали брошенные вещи и снарягу, долго петляли по Пескам в поисках кого-то, кто мог бы нам хоть направление подсказать. Спасибо ребятам из какой-то спецуры, отвезли нас домой. Рука болит, Серёгин броник выскальзывает, отдаю его Святому.

... По дороге на базу узнаю, что Танка больше нет.

... По прибытии сообщают что умер Серёга...»


Микола Флерко був настільки позитивним і добрим чоловіком, що, напевне, не було жодної людини, яка б могла сказати про нього якесь криве слово. Там, на сході всі, хто його знав, казали, що це хлопець із золотими руками та золотою душею. Пішла у вічність Людина з великої літери, залишивши по собі добру пам’ять і приємні спогади...

Без надійної опори і підтримки залишилася дружина Наталя з трьома дітьми на руках.
- У смерть Колі страшно повірити, - каже вона. - Тільки зранку з ним говорила, казав, що в них 10403007_425747827585377_6419036679943211065_n.jpgвсе добре. Він прислав подарунки для дівчаток - у Кароліни було напередодні День народження, 27 лютого, а в Лізи буде 8 березня. Ми всі чекали його на ротацію (плаче)...

Він був душею будь-якої компанії, всім допомагав, ніколи нікому не відмовляв. Як щось треба було полагодити чи змайструвати, всі бігли до Колі. Коли показали сюжет у новинах, у мене зразу купа дзвінків - ніхто повірити не міг.
Зателефонувала до його ротного «Барса», той підтвердив.
Каже, не хвилюйся, Наташа, ми його привеземо в Кам’янець, до жінки та дітей, бо я його з Кам’янця забирав, і сюди привезу. Зізвонилася з Коліними родичами, вони спочатку хотіли, аби його хоронили в селі, та потім вже ніби погодилися, аби він був похований тут, як і годиться справжньому військовому, з усіма почестями, на алеї Слави, щоб діти мали змогу прийти на могилу до тата, покласти квіти, але...

Навіть не знаю, як так сталося, але мене Миколині сестри просто поставили перед фактом, що його поховають у селі. То виходить, що думка жінки і дітей нікого не цікавить? Хто їх напоумив на таке рішення?

Привезли мого чоловіка в місто на дві години. Ми ледве впросили, щоб тіло завезли під будинок, в якому він жив. Дякувати Богу, що отець Олександр зрозумів ситуацію й молитвами та проповіддю хоч трохи стримав цю «процесію». Люди бігли зі всього міста, щоб провести Миколу в останню путь, а їм навіть не дали як годиться із ним попрощатися! Це як зрозуміти?!

Через п’ять днів після смерті тіло покійного його побратими з Правого сектору доправили до міста. Спочатку вони анонсували, що хоронитимуть в Кам’янці, потім - у с.Деркачі Старокостянтинівського району, що за 160 кіломентрів від нашого міста. Із годинами прощання теж усе було невизначено - людей попередили, що церемонія прощання відбудеться в Будинку офіцерів о 09:00, потім сказали, що о 08:00, а вийшло о 7-ій ранку.

О 08:30, незважаючи на прохання рідних, пронести покійного вулицями міста до його домівки, домовину везли в катафалку. Біля під’їзду зібралося тисячі людей, кам’янчани йшли звідусіль, аби попрощатись з Героєм. На жаль, багато хто так і не встиг цього зробити через погану організацію процесії. Проводжали його в останню путь, стоячи на колінах... Похоронили «Танчика» на цвинтарі, обабіч невеличкого села.

Микола Флерко нагороджений посмертно відзнакою «За заслуги перед міською громадою».
У Кам’янці люди не приховують обурення, кажуть, що такої незрозумілої події не пам’ятають відколи живуть.

Як так, не зважати ані на думку дружини, ані дітей, які би в першу чергу мали вирішувати, де має спочивати їхній чоловік і батько?

Попри всю повагу до Танчика, не будемо мовчати про неповагу, про той ляпас, який отримали кам’янчани, про ті привселюдні докори від капелана, що в Кам’янець приїхав Герой, а люди навіть не прийшли попрощатися з ним. А їм дали це зробити?

- Молоде покоління має сьогодні рівнятися на тих, хто захищає світ від агресора, - зазначив у промові капелан Микола Мединський-Залізняк. - На мужніх бійців, які віддають свої життя за Україну, за її краще майбутнє. Ми сьогодні творці історії.

Пане капелане, історія твориться з вчинків, вчинків, які об’єднують громаду, а не роз’єднують її. Вчинків, які змушують у повазі схиляти голову перед мудрістю. Чи схилять голову в повазі діти Миколи Флерко перед людьми, які взяли на себе обов’язок хоронити їхнього батька?

Теги: загиблі в зоні АТО, Танчик

Дивіться також:





Повернення до списку





Реєстрація
Забули пароль?
 
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:








Меблі

Ексклюзивні вироби з акрилового та кварцового каменю Staron®, Radianz®:
кухонні стільниці, барні стійки, рецепції;
сходи, підвіконня, басейни
Та багато інших елементів інтер’єру за вашими побажаннями




Наша адреса: 
Україна,
м. Кам'янець-Подільський, 
вул.Соборна, 27.